Буття (книга)
Буття́ (Книга Буття; грец. Γένεσις, лат. Genesis — Походження), Пе́рша кни́га Мойсе́я, Береши́т (івр. בראשית — На початку) — перша книга ТаНаХу (єврейської Біблії) в юдаїзмі, пізніше — Старого Завіту в християнстві, що містить релігійну оповідь про створення світу (космогонія) і людини (антропогонія), початки людської історії, походження єврейського народу. Укладена, ймовірно, у 13–7 ст. до н. е.
Зміст
Структура та основний зміст
Книга Буття в юдейській традиції розпочинає Тору; в християнській — П’ятикнижжя Мойсея.
Текст Книги Буття складається з 50 розділів, 1533 віршів, у юдаїзмі також ділиться на 12 тижневих розділів (парашот).
В юдаїзмі богословське значення Книги Буття зосереджено на завітах (угодах) Бога спочатку з усім людством (через Ноя), згодом — до особливих відносин з обраним народом (через Авраама, Ісаака, Якова).
Книгу Буття поділяють на дві частини:
1) пролог — початок світобудови і первісна історія людства (розд. 1–11);
2) історія патріархів та їхніх родин, зародження єврейського народу (розд. 12–50).
У першій (коротшій) частині викладені головні теми, зокрема погляди на природу Бога та його відносини з людиною й людством, що дають ключ до розуміння тексту Біблії в цілому.
Первісна історія людства. Розділи 1–11
У розділах 1 і 2 (Бут. 1; 2:1–4а) використана схема «семи днів» (число 7 у давньосхідній культурній традиції означало повноту завершення і досконалість дійства). На створення Богом світу відведено 6 днів, при цьому людина (івр. אדם , adam) — чоловік і жінка — створена на 6-ий день, творіння завершує відпочинок Бога на 7-ий.
Оповідь суперечить науковим уявленням про закони об’єктивної реальності (так, за текстом, спочатку створено рослини, а потім «світила на небозводі», Бут. 1:11–14), проте космогонія й не була її головною метою. Описані 7 днів творіння не ідентичні календарним: йдеться про певну послідовність грандіозних творчих актів, сутність яких виражена через звичні для міфологічної свідомості символи. Бог не тільки створив простір, але й час, хоча Сам перебував поза ними. Мета оповіді — показати, що Бог є єдиним, одноосібним Творцем Всесвіту, який творить винятково енергією слова і з нічого (ex nihilo). Людина створена останньою («вінець творіння»), після тварин, що вказує на її тілесне начало, і водночас вона — унікальна, бо створена за «Божим образом» (Бут. 1:27). Оповідь втілює принципи організації поетичного тексту, характерні для давньосхідної літературної естетики (повтори, паралелізм, симетрія).
Розділ 2 (Бут. 2:4b–11) подає іншу, симетричну першій, версію. Починається зі створення людей (спершу чоловіка, пізніше жінки), котрих Бог поселяє в Едемському саду — раю (івр. גן עדן — букв. сад блаженств), аби його обробляти і доглядати, встановлює інститут шлюбу, дозволяє вживати їжу з усіх дерев, окрім дерева Пізнання добра й зла («того дня, коли скуштуєш його, неодмінно помреш!», Бут. 2:17). Істота, створена з «пороху землі» (івр. אדמה adamah — букв. ґрунт, глина), що вказує на її єдність з матеріальним світом, стає людиною завдяки духу, який Бог вдихнув у творіння, та отриманій свободі волі. Друга оповідь є антропоцентричною (див. Антропоцентризм): людина постає центром Божого замислу, співтворцем Бога (Адам дає імена тваринам і птахам, що свідчить про його повну владу над ними).
Розділ 3 описує гріхопадіння як початок історії людства: змій спокушає жінку з’їсти плід з дерева Пізнання добра й зла, та — спонукає до цього й Адама. Через порушення табу перші люди втрачають право жити з Богом в Едемському саду і стають смертними. Бог карає порушників і через них землю (Бут. 3:17), проклинає змія. Біблієзнавці вказують на те, що змія була священною твариною ханаанейців (див. Ханаан), а відтак і символом язичництва в тексті (звідси ідеологема, хто повірить змію, а не Богові — загине). Адам нарікає жінку Євою, «бо вона стала матір’ю всіх людей» (Бут. 3:20).
Розділ 4 подає історію другого покоління людей: братів Каїна й Авеля. Убивство землеробом Каїном пастуха Авеля тлумачать як відбиття суперництва скотарів і землеробів у давньосхідному суспільстві. Попри злочин, Бог забороняє помсту й переслідування Каїна, прогнавши його від Свого лиця (тут вбачають засудження кровної помсти, поширеної на Давньому Сході). У фіналі подана генеалогія від Каїна, нащадки якого уособлюють поширення зла і жорстокості.
Розділ 5 містить генеалогію благочестивих осіб від Адама до Ноя, які покликані врівноважити насильство.
Розділи 6-8 подають переказ про Всесвітній потоп, насланий Богом у смутку за «велику розбещеність» людей і спрямованість їх сердець до зла (Бут. 6:5). Проте Бог рятує Ноя (ідея спасіння праведника), його родину і тварин.
Розділ 9 оповідає про завіт Бога з Ноєм та всіма його нащадками та обітницю не знищувати людський рід (Бут. 9:11). Від Ноєвих синів, за переказом, заселилася вся земля (Бут. 9:19); знаком вічного завіту «між Богом і кожною живою душею в усякому створінні» стає «райдуга в хмарах» (Бут. 9:16).
Розділ 10 містить родовід синів Ноя і «таблицю народів» після потопу.
Розділ 11: оповідь про Вавилонську вежу, розпорошення народів і розмаїття мов (потрактована як кара від Бога за марнославство і гординю, зазіхання людини на Божу силу). Вавилон у біблійному тексті — осереддя язичництва і гріха, насильства і деспотизму. Наведено генеалогію від Сима до Авраама.
Історія патріархів. Розділи 12–50
Патріархами (прабатьками) традиційно вважають Авраама, Ісаака і Якова, через яких Бог оголошує про обрання (а, по суті, створення) Ізраїлю і запевняє, що буде вірним їхнім нащадкам. Угода (завіт) передбачала, що народ Ізраїлю, зі свого боку, віритиме в Бога і його обітницю, не шануватиме інших богів. Відтак віра в контексті Книги Буття означає радше згоду на взаємозалежні відносини, аніж сукупність переконань.
Обітниця, своєю чергою, має три складники: потомство, благословення і землю (див. Свята земля). Її виконання для кожного з патріархів передбачає нащадка чоловічої статі, проте щоразу ускладнене тим, що кожна з дружин — відповідно Сарра, Ревекка і Рахіль — безплідні. Однак, за текстом, патріархи зберігають віру й Бог дає їм синів, Якову ж — дванадцатьох (див. Дванадцять колін Ізраїля). Кожне наступне покоління досягає досконалішого виконання Божих обітниць, аж доки через Йосипа «сини Ізраїля» були порятовані від голоду в Єгипті.
Життєписи й сімейні хроніки патріархів умовно поділяють на 3 частини:
- історія Авраама та його синів (Бут. 11:10 — 25:18),
- історія Якова (Бут. 25:19 — 36:43),
- історія Йосипа (Бут. 37:1 — 50:26).
Гіпотетичне датування життя патріархів — початок 2 тис. до н. е.
Авраам
Через покликання Авраама Бог обрав (виростив) собі народ для об’явлення Своєї волі. Авраам — символ відданої й непохитної віри (рушив у невідому землю в літньому віці з безплідною дружиною, коли Бог покликав його і пообіцяв потомство). Наскрізною є ідея, що оновлення завіту покладає на людину моральні зобов’язання. Вказано про постійний релігійний зв'язок з Богом, згадано ритуал обрізання. Вперше з’являється сюжет про тринітарну таємницю Бога (т. з. старозавітна Трійця). Історія міст Содома й Гоморри та Лота свідчить, що Бог карає грішних і милує праведних.
Історія Ісаака та сюжет його жертвоприношення важливі головно в контексті підтвердження Авраамом своєї вірності Богові. Епізод свідчить також про неприйняття Богом людських жертвоприношень (замінна жертва). Сюжет отримав численні інтерпретації в богослов’ї, літературі, мистецтві.
Оповідь про первістка Авраама Ізмаїла (за Біблією, родоначальника арабів) певною мірою пояснює віковічне протиборство двох семітських народів.
Яків
Боротьба близнюків Ісава і Якова в материнському лоні передвіщає ворожбу споріднених народів: едомлян (нащадків Ісава) та ізраїльтян (нащадків Якова). Лукаве здобуття Яковом первородства використано Богом для здійснення своїх планів спасіння єврейського народу. Обітниця, надана Аврааму, стверджується у Якові, котрий отримує ім’я Ізраїль.
Постаттю Якова завершується період патріархів і розпочинається епоха формування євреїв як «обраного Богом» народу.
Йосип
Історія Йосипа розгортається без видимого втручання Бога та нового одкровення. Повість цілковито подана як вчення, увиразнене фіналом: Божественне провидіння перевищує будь-які людські розрахунки і лише воно може обернути злу волю на добро (злочин братів Йосипа став інструментом Божого замислу спасіння народу).
З життя народу Ізраїля в Єгипті розпочнеться друга книга Біблії — Вихід.
Авторство
У Книзі Буття вказівки на автора відсутні.
Релігійна традиція приписує авторство Буття (як і Тори назагал) Мойсею, хоча, згідно з Виходом, він народився після смерті Йосипа. Ці тексти вважаються в юдаїзмі не просто сакральними чи богонатхненними, а богоданими — Мойсей, за вченням, отримав всю Тору від Бога на г. Синай (відтак авторство пов’язане через Мойсея з самим Богом). Є свідоцтва авторства Мойсея і в ін. книгах Тори (Вих. 17:14; 24:4; 34:27, Чис. 33:2, Втор. 31:22), та у наступних текстах ТаНаХу.
За висновком науковців, тексти формувалися від 13 ст. до н. е. (перша письмова фіксація) до 7 ст. до н. е., тобто склалися остаточно через віки після імовірного часу життя Мойсея (за панівною версією — 13 ст. до н. е.).
Дійшли принаймні 4 текстових свідчення Книги Буття: масоретський текст, самарянське П’ятикнижжя, Септуагінта, фрагменти Кумранських рукописів.
Упродовж 20 ст. більшість вчених обстоювали т. з. документарну гіпотезу, згідно з якою Тора походить з чотирьох джерел — Ягвіста (J), Елогіста (E), Второзаконницького (D) й Жрецького (P), пізніше об’єднаних редактором. Укладач Книги Буття об’єднав два перші джерела в єдиний текст (JE), додавши власну інформацію (R). За часів вавилонського полону й після нього текст доповнено й джерелом Р. Книга, отже, постає контамінацією (або навіть компіляцією) J, E, P з деякими вкрапленнями R.
Новітні дослідження пропонують і більш деталізоване членування, із виділенням інших джерел, окрім означених. Серед аргументів — приклади повторення низки історій і наявні розбіжності: дві різні оповіді про створення світу (Бут. 1:1; 2:4a, де ім’я Бога — Елогім, і Бут. 2:4b–3:24, де ім’я — Ягве Елогім), два різні описи потопу (Бут. 6:19–20 і Бут. 7:2–3), дві версії вигнання Авраамом Агари з Ізмаїлом у пустелю (Бут. 16:1–16 і Бут. 21:9–21) тощо. Текст містить і сюжетні розриви: напр., оповідь про продаж Йосипа Потифару та ін. Утім усі намагання визначити більш-менш чіткі критерії розрізнення джерел не знайшли беззаперечного підтвердження. По суті, всі означені документи є варіаціями спільної традиції, що дозволяє припускати існування праджерела, з якого вони всі походять.
Від 1970-х у біблеїстиці співіснує ряд конкурентних теорій (зокрема, теорія фрагментів, теорія доповнень), проте відносно усталеним є висновок, що Тору зведено в цілісний текст у перський період, пов'язаний з епохою Другого Храму (див. Ахеменіди, Кір II Великий).
Джерела
Аналіз тексту Книги Буття у порівнянні з писемними пам’ятками інших народів Давнього Сходу і даними археології свідчить про задавненість багатьох переказів та їх укорінення в давньосхідну культурну традицію. Доведено зв'язок патріархів з Месопотамією, особливо з Хараном у період до завоювання ізраїльтянами Ханаану. Зовнішня подібність між фабулами оповідей про створення світу, Всесвітній потоп із фабулами космогонічних міфів інших давньосхідних народів не лишають сумніву щодо джерел, які вплинули на біблійні сюжети (передусім шумерсько-аккадські «Енума еліш…», «Епос про Гільгамеша», «Повість про Атрахасіса»). Очевидним також є вплив єгипетської міфічно-літературної традиції (близнюкові міфи).
За всієї подібності увиразнено теологічну відмінність біблійної космогонії, в якій уперше втілені принципи гуманізму, не властиві іншим цивілізаціям Давнього Сходу, і яка повністю вивільнена від антропо- і зооморфізму сусідніх язичницьких міфологій: творіння є цілковито духовним актом. Концепція Бога, людини та їх стосунків є унікальною на тлі сусідніх світоглядних систем. Єдиний Бог існує поза космосом, світом і природою, які є лише результатом його творчої енергії й підвладні його волі і замислу (див. Монотеїзм). Відсутні сюжети теогонії й теомахії, космогонічного шлюбу тощо та їхні магічні сенси, оскільки магія є несумісною з вірою в Єдиного Творця. Унікальною також є концепція зла, яке позбавлене власних онтологічних підстав і з’являється у світі як наслідок порушення Божественного порядку.
Дискусійним лишається питання, якою мірою запозичено монотеїстичні ідеї інших культур (Атон, Ахура-Мазда, Мардук).
Історичність
Книга Буття є взірцем суто релігійної історичності, що є алегоричною й дидактичною. Її головна функція — утвердження фундаментальних світоглядних ідей щодо виняткових відносин єврейського етносу з Богом, а не детальний літопис дійсності.
Згідно з юдейською хронологією, Книга Буття охоплює період від створення світу до смерті Йосипа. Біблійні оповіді не є науковими трактатами чи історичними хроніками, не призначені для реконструкції науково-історичної картини світу; історія творіння і природознавство та історична наука є принципово неспівставними. Оповіді про створення світу покликані дати теологічні засновки про Бога, людину і світ. Вони часто наслідують уснопоетичну народну творчість (фольклор), мають етіологічне й дидактичне спрямування. Хоча є «історичними» у тому розумінні, що містять інтерпретації певних реалій (до прикладу, уявлення про походження і переселення предків Ізраїля, їхні географічні та етнічні зв’язки, моральні, релігійні, правові звичаї). Сучасна історична наука ретельно досліджує біблійні відомості для співставлення їх із фактами загальної історії. З певними застереженнями щодо недостатності біблійних вказівок і непевності позабіблійної хронології, історики висувають гіпотези, наприклад, що Авраам жив бл. 1850 до н. е., а діяльність Йосипа в Єгипті припала на період після 1700 до н. е. тощо.
Ключові теми
Дотепер представники релігійного фундаменталізму захищають ідею креаціонізму, засновану на буквальному прочитанні Книги Буття. Натомість науковці, авторитетні богослови переважно кваліфікують текст як міфічно-поетичний і почасти історичний (а подекуди й героїчний) епос із характерною для давньої літературної традиції детальною генеалогією.
Поняття «толедот» (івр. תולדת — родовід, народження, ґенеза), яке 10 разів вживається у тексті Буття, було покликано, з одного боку, утвердити древність ізраїльського коріння і традицій в очах сусідніх етносів, з іншого — примирити й об’єднати різні угрупування всередині самого Ізраїля. Це дає підстави біблеїстам стверджувати, що Книга Буття якраз і презентує собою жанр толедот (з чіткою повторюваною структурою), позаяк є суцільною низкою родоводів героїв книги, в які вкраплені розмаїті історичні події, що відбулися за їхнього життя. Притому це толедот персонажів, які втілюють ідею спасіння (так, у Каїна відсутня класична формула родоводу), понад те, він поширений і на візію творення світу:
- Буття 2:4 — толедот неба і землі
- Буття 5:1 — толедот Адама
- Буття 6:9 — толедот Ноя
- Буття 10:1 — толедот синів Ноя
- Буття 11:10 — толедот Сима
- Буття 11:27 — толедот Тераха
- Буття 25:12 — толедот Ізмаїла
- Буття 25:19 — толедот Ісаака
- Буття 36:1 і 36:9 — толедот Ісава
- Буття 37:2 — толедот Якова.
Попри всі сюжетні розбіжності та відмінність інтерпретацій текстам Книги Буття притаманна безумовна ідейно-художня єдність.
Джерела
Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов / За ред. о. Рафаїла Турконяка. Київ : Українське Біблійне Товариство, 2020. 1172 с.
Література
- Луцюк М. Книга Буття: витоки згідно з традицією Pristercodex // Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія : у 2 ч. Київ : Київський університет, 2001. Ч. 1. С. 74–80.
- Lemche N. P. The Old Testament between Theology and History: A Critical Survey. Louisville; London : Westminster John Knox Press, 2008. 476 р.
- Liverani М. La Bible et l'invention de l'histoire: histoire ancienne d'Israël. Paris : Bayard, 2008. 616 p.
- Chalier С. La Nuit, le Jour: au diapason de la création. Paris : Seuil, 2009. 249 p.
- Blenkinsopp J. Creation, Un-creation, Re-creation: A Discursive Commentary on Genesis 1–11. New York : T&T Clark, 2011. 214 p.
- Torre M. А. De La Genesis. Louisville; London : Westminster John Knox Press, 2011. 380 p.
- Evans C. A., Lohr J. N. The Book of Genesis: Composition, Reception, and Interpretation. Leiden; Boston : Brill, 2012. 763 p.
- Hendel R. The Book of Genesis : A Biography (Lives of Great Religious Books). Princeton; Oxford : Princeton University Press, 2013. 304 p.
- Gertz J. C. Das erste Buch Mose (Genesis). Die Urgeschichte Gen 1-11. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 2018. 348 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Буття (книга) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буття (книга) (дата звернення: 12.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
