Писаржевський, Лев Володимирович
Писарже́вський, Лев Володи́мирович (13.02.1874; м. Кишинів, тепер Молдова — 23.03.1938; м. Дніпропетровськ, тепер м. Дніпро, Україна) — вчений у галузі хімії фізичної, доктор хімічних наук (1913), академік Академії наук УРСР (1925) та Академії наук СРСР (1930), заслужений діяч науки УРСР (1935), засновник Катеринославської (Дніпропетровської) фізико-хімічної школи.
|
Писаржевський, Лев Володимирович (Писаржевський, Лев Володимирович) | |
|---|---|
| Народження | 13.02.1874 |
| Місце народження | Кишинів |
| Смерть | 23.03.1938 |
| Місце смерті | Дніпро |
| Alma mater | Одеський національний університет імені І. І. Мечникова |
| Напрями діяльності | хімія фізична |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї нотаріуса, який походив із дворян. Вступив до першого класу Кишинівської чоловічої гімназії (1881), середню освіту здобув у Рішельєвській гімназії м. Одеси (1882–1892). У 1892–1896 навчався в Імператорському Новоросійському університеті (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) на природничо-медичному факультеті. Після закінчення працював в університеті лаборантом хімічної лабораторії та асистентом (1896–1900, 1903–1904).
1900−1902 стажувався у Лейпцизькому університеті (Німеччина) в лабораторії В. Ф. Оствальда.
Захистив магістерську дисертацію «Пероксиди і надкислоти» (1902).
1904–1908 — професор Юр’ївського університету (Тартуський університет, Естонія), керував кафедрою неорганічної хімії. 1908–1911 — завідувач кафедрою неорганічної хімії у Київському політехнічному інституті (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»). 1911 переїхав у м. Москву; брав участь в організації науково-популярного журналу «Природа», став першим його редактором (1912; разом з проф. В. О. Вагнером). 1913 переїхав у м. Катеринослав (у 1926-2016 м. Дніпропетровськ; тепер м. Дніпро); 1913–1934 — професор Катеринославського гірничого інституту (тепер Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»), одночасно 1918–1934 Катеринославського університету (тепер Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). Захистив докторську дисертацію «Вільна енергія хімічної реакції і розчинник» зі здобуттям наукового ступеня доктора хімічних наук (1913). Обраний ординарним професором загальної і фізичної хімії Катеринославського гірничого інституту.
1916 брав участь у створенні Вищих жіночих курсів у м. Катеринославі (тепер Дніпровський державний медичний університет). Один з ініціаторів створення і організаторів Катеринославського університету (1918) і хімічного факультету в ньому (1933); Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту (тепер Український державний університет науки і технологій; 1930). Працював головою ради (ректором): Інституту теоретичних наук (1920−1921; створений на базі фізико-математичного факультету Катеринославського університету); Катеринославського гірничого інституту (1924−1926). Створив при гірничому інституті науково-дослідну кафедру електронної хімії (1922).
Ініціатор створення Українського інституту фізичної хімії (1927, на базі кафедри фізичної хімії гірничого інституту; тепер Інститут фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського НАН України) і його перший директор (1927–1938).
Організував Науково-дослідний хімічний інститут ім. П. Г. Мелікішвілі (м. Тбілісі, Грузія; 1929−1930).
Помер і похований у м. Дніпропетровську.
Наукова діяльність
Займався вивченням пероксидів. Електрохімічним методом отримував із пероксомоносульфатної (пероксосірчаної) кислоти пероксид гідрогену, який використовувався в Першу світову війну для медичного обслуговування армії. Планував організувати в Інституті фізичної хімії лабораторію з вивчення пероксидних сполук.
Найважливіші наукові дослідження стосувалися основних проблем хімії з погляду електронних уявлень, впливу розчинника на хімічну рівновагу і вільну енергію реакції. З 1914 розробляв основи електронної хімії, розглядаючи хімічні процеси з погляду будови електронних оболонок атомів. Сформулював уявлення (тепер загальновизнані) про роль електронів у реакціях хімічних та окисно-відновні реакції як процеси переносу електронів.
Надав нового трактування поняттю електронної пружності розчинення як наслідку двох існуючих рівноваг — йони–електрони в металі і вільні та сольватовані йони на межі метал–розчин. Застосував для цього електронні уявлення до процесів на межі поділу метал–розчин. Започаткував розробку електронної теорії гетерогенного каталізу. Разом зі співробітниками Інституту фізичної хімії виконав цикл робіт щодо вивчення впливу різних факторів (ультрафіолетове випромінювання, магнітне поле, рентгенівські промені тощо) на каталітичну активність металів.
Розробив метод одержання йоду із золи морських водоростей, організував дослідну станцію з добування йоду з водоростей.
Організував виробництво спрощених протигазів (1914–1916), які використовувалися під час Першої світової війни і є прототипами сучасних протигазів.
Електронний підхід до пояснення окисно-відновних процесів викладав на лекціях для інженерів (1914).
Автор підручника «Введення в хімію (на основі будови атома та електронно-іонної будови молекул)» [рос. «Введение в химию (на основе строения атома и электронно-ионного строения молекул)»; 1926], в якому виклав матеріал з позицій електронної хімії. У другому виданні підручника «Неорганічна хімія» [рос. «Неорганическая химия»; 1930, у співавторстві з М. А. Розенберг (1888–1965; тепер Україна)] наведено порівняльні електронні характеристики елементів за групами періодичної системи хімічних елементів, викладено основні положення електронної теорії каталізу.
Автор понад 130 наукових праць.
Засновник і лідер Дніпропетровської школи фізико-хіміків. Серед його учнів академіки О. І. Бродський, В. А. Ройтер, С. З. Рогинський, Ю. С. Ляліков (1909; тепер Україна — 1976; тепер Молдова), професори Б. А. Даін (1900–1973, тепер – Україна), М. В. Поляков (1883–1966; тепер Україна), І. О. Неймарк (1907; тепер Україна — 1997; США), М. А. Розенберг, Ф. І. Березовська (1894–1955; тепер Україна), І. А. Хрізман (1901; тепер Україна — 1988; тепер Росія) та ін.
Визнання
Лауреат премії ім. М. Ломоносова [разом із П. Г. Мелікішвілі (1850–1927; тепер Грузія)] за цикл досліджень пероксидів та надкислот (1899); премії ім. В. Леніна за вагомий вклад в розвиток радянської науки (1930).
Звання заслуженого професора УРСР (1926), заслуженого діяча науки УРСР (1935).
Орден Леніна (1935).
У м. Дніпрі іменем Л. Писаржевського названо вулицю і парк, де поховання вченого і пам’ятний обеліск.
Додатково
Дата народження є дискусійною (метричні записи про народження Л. В. Писаржевського не збереглися). У деяких джерелах вказано іншу дату народження — 1871.
З юних літ займався живописом, писав морські пейзажі фарбами олійними. Іншим захопленням була поезія. Мав розвинену образну уяву. Відомою стала фраза академіка Д.П. Коновалова, сказана після однієї з лекцій Л. В. Писаржевського про електронно-йонну теорію: «Та Ви, добродію, здається власними очима бачите оці Ваші електрони».
Визначальними рисами особистості Писаржевського були оптимізм, невгамовна енергія, рідкісний шарм, любов і інтерес до людей та природи.
Блискучий лектор. Говорив швидко, пристрасно, дещо вібруючим голосом, любив наводити несподівані образи, полюбляв зовнішні ефекти, деяку театральність.
Праці
- Основы неорганической химии. Екатеринослав : Всеукраинский госиздат, 1922. 541 с.
- Электрон в химии растворов и в электрохимии. Киев : Госиздат Украины, 1923. 137 с. (у співавт.)
- До питання про механізм каталітичних явищ. Харків : Державне видавництво України, 1930. 132 с.
- Электрон в химии: избранные труды. Киев : Академия наук УССР, 1956. 191 с.
Література
- Яцимирський К. Б., Кострова Р. А. Лев Володимирович Писаржевський. Київ : Наукова думка, 1979. 79 с.
- Коваленко В. С., Чмиленко Ф. О., Варгалюк В. Ф. Історія хімічного факультету Дніпропетровського національного університету (наукові напрями, події, люди). Дніпропетровськ : Дніпропетровський університет, 2011. С. 138–139.
- Коваленко В. С., Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Академік Лев Володимирович Писаржевський. Дніпро : Дніпровський національний університет, 2013. С. 112.
- Коваленко В. С., Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Академік Л. В. Писаржевський — фундатор хімічної науки та освіти в Дніпропетровському університеті // Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія: Хімія. 2014. № 22 (1). С. 82–88.
- Юзбашева Н. Л. Документи особового фонду Л. В. Писаржевського як джерело для вивчення життя і діяльності видатного вченого-хіміка // Архіви України. 2019. № 4. С. 158–167.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Стець Н. В., Варгалюк В. Ф. Писаржевський, Лев Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Писаржевський, Лев Володимирович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
