Армія
А́́рмія (фр. armee, від лат. armare — озброювати) ― сукупність збройних сил та інших збройних формувань, спеціально створених державою для реалізації її воєнної політики.
Армія є основним елементом воєнної організації держави (сектора безпеки та оборони). Термін «армія» вживають також як узагальнене поняття частини збройних сил держави (без ВМФ); тільки сухопутні війська (без ін. видів збройних сил); оперативне об’єднання; збройна організація народів, націй, класів та ін. великих соціальних груп суспільства, створена для захисту своїх життєво важливих інтересів.
Зміст
Історична довідка
Армія виникла в період розпаду первіснообщинного устрою, коли «самодіяльну» воєнну організацію змінили постійні збройні загони (дружини), які утримувала заможна племінна верхівка, використовуючи її для підтримання свого законного та політичного панування. Для усіх племен відбулося поєднання народного ополчення з загонами родової аристократії. Уже на той час з’явилися майже усі форми армії ― постійні, найманські, міліційні та ін.
Армії держав Стародавнього світу складалися з піхоти та кінноти. У деяких країнах створювали флоти.
Армії раннього Середньовіччя через послаблення центральної влади переважно були зброєю політики великих землевласників усередині країни та за її межами. В умовах феодальної роздробленості народне ополчення поступово втратило своє значення і армію комплектували з лицарів-феодалів, які отримували земельні наділи від своїх сеньйорів. Основним родом військ була лицарська кіннота, якій підпорядковувалася піхота. На Русі народне ополчення при загінній організації війська на той час зберігало своє значення.
На етапі пізнього Середньовіччя в розбудові армії зросла роль міст у державі. Міста мали значні грошові ресурси та людські контингенти, які були вільними від кріпацької залежності. Вони стали центрами виробництва вогнепальної зброї, що надавало міським формуванням перевагу над лицарським військом. Від середини 15 ст. у країнах Західної Європи створюють постійні найманські армії. На Русі в другій половині 15 ст. формують помісне військо, потім стрілецьке військо, на території сучасної України ― козацьке військо, а з кін. 17 ― поч. 18 ст. почалося створення регулярної армії.
Революції буржуазні в Нідерландах, Англії, Франції призвели до появи армій Нового часу. Виникли передумови для існування масових армій на основі загальної військової повинності. Великі зміни відбулися в озброєнні (вогнепальна зброя стає вирішальним засобом збройної боротьби) та організації військ (створено дивізійно-корпусну систему, постійні органи тилу, штаби та ін.). Піхота стає головним родом військ.
У 20 ст. могутній поштовх розвитку армії, її озброєнню, організаційним формам дали Перша світова війна і Друга світова війна. Поява літаків, танків, нових систем артилерії, підводних човнів, ракетно-ядерної зброї, зброї масового знищення спричинило створення нових видів збройних сил, родів військ, спеціальних військ.
Характеристика
Призначення
Армії країн різних історичних епох та народів відрізняються за своїм призначенням, соціальним складом, системою комплектування, структурною організацією, рівнем та якістю озброєння, специфікою використання у збройній боротьбі, однак мають спільні суттєві ознаки, що відрізняють їх від інших збройних організацій.
Армія ― це орган держави, який вона створює та утримує. Її розбудову та функціонування визначає політична та економічна система суспільства, тип держави, що регламентують державно-правові акти (Конституція, закони, військові статути, накази), а також міжнародно-правові норми (договори, конвенції тощо). Натомість армія покликана забезпечити збройними засобами безпеку суспільства та держави.
Армія є головним і вирішальним засобом ведення війни та має для цього необхідну бойову могутність. Функціонування армії пов’язане зі специфічною сферою соціальної діяльності, а саме ― з військовою діяльністю спеціально організованих та озброєних людей, підготовлених для ведення бойових дій.
Армія має тісний зв’язок із основними сферами життя суспільства. Можливості її утримувати та забезпечувати озброєнням і військовою технікою визначає рівень матеріального виробництва. Вплив на розвиток армії відбувається через зростання наукового потенціалу країни, що тягне зміни в засобах і способах збройної боротьби. Вплив політичної сфери відображений у воєнній політиці держави, яка визначає основні цілі та спрямованість будівництва, підготовки та застосування збройних сил, що визначені у доктрині воєнній. Стан соціальної сфери суспільства впливає на характер взаємин між військовослужбовцями, на єдність армії та народу. Ознакою духовного потенціалу суспільства є морально-психологічний стан воїнів.
Класифікація
Армії класифікують за кількома ознаками. За соціально-історичним критерієм їх поділяють на армії Стародавнього світу, Середніх віків, Нового та новітнього часу. За соціально-політичними ознаками, залежно від соціального складу та політичного призначення, виокремлюють лицарську, селянську, народну, а також колоніальну, революційну, народно-визвольну, повстанську та ін. види армій. За воєнними характеристиками армії бувають: за системою організації ― постійні (регулярні, кадрові, масові), міліційні та змішані; за способом комплектування ― створені на основі загальної військової повинності, добровольчі (за наймом) та зі змішаною системою комплектування. Армія як оперативне об’єднання виникла на початку 19 ст., складалася з декількох з’єднань та окремих з’єднань і частин різних родів військ, спеціальних військ та тилу, призначених для вирішення оперативних завдань. Залежно від виду збройних сил, бойового складу та призначення армії бувають: загальновійськові (польові), танкові, ракетні, повітряні ВПС та ППО та ін. В історії військового будівництва відомі армії: ударні, кінні, механізовані, повітрянодесантні, протиповітряної оборони (ППО), саперні, запасні, а також резервні, трудові, продармії. Кожна армія мала свій номер, або найменування. Крім цього, за призначенням армії поділяють на: діючу, вторгнення, прикриття, експедиційну, облогову, окупаційну, спостережну (обсерваційну).
Сучасний стан
На межі 20–21 ст. у більшості держав світу продовжується вдосконалення засобів збройної боротьби (застосування космічних та нанотехнологій), організаційно-штатних структур (перехід на батальйонно-бригадну систему), органів і засобів управління військами, форм і способів застосування збройних сил. Нові економічні та геополітичні реалії, численні локальні війни та збройні конфлікти в різних регіонах світу, претензії окремих держав на світове або регіональне лідерство, доводять, що армії залишаються одним із найважливіших інститутів суспільства та держави.
Література
- Требін М. П. Армія та суспільство: соціально-філософський аналіз взаємодії в умовах трансформації. Харків : Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. 404 с.
- Берестнєв С. І., Желтобородов О. М., Заборовський В. В. та ін.Історія війн та військового мистецтва. Xарків : Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 2007. 260 с.
- Пугач В. В., Таран І. А., Качан М. В. та ін. Історія війн та військового мистецтва : в 3 ч. Харків : Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, 2010–2012.
- Болсуновський Л. І. Воєнна історія : в 2 ч. Одеса : МО України, Військова академія, 2012.
- Варакута В. П. Історія війн та воєнного мистецтва. Харків : Академія ВВ МВС України, 2012. 554 с.
- Jones G. Military History: The Definitive Visual Guide to the Objects of Warfare. New York : Dorling Kindersley Publishing, 2012. 448 p.
- Галушко К. Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення. Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. 352 с.
- Чолій С. Державні ідеології комплектування збройних сил в (східно-) європейському регіоні // Ідеологія і політика. 2018. № 2. С. 25–60.
- Clausewitz C. von. Vom Kriege. Köln : Anaconda Verlag, 2018. 384 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сидоров С. В. Армія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Армія (дата звернення: 5.05.2024).
Оприлюднено: 15.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
