Ридзанич, Максим Володимирович
Ридза́нич, Макси́м Володи́мирович (28.12.1977, смт Коцюбинське, тепер селище Бучанського району Київської області, Україна — 20.03.2015, поблизу селища Опитного, тепер Покровського району Донецької області, Україна; похований 23.03.2015 в рідному селищі) — підприємець, спортсмен, військовослужбовець, десантник, старшина Збройних сил України (ЗСУ), учасник російсько-української війни (етап антитерористичної операції на Сході України), захисник Донецького аеропорту, Герой України (2021, посмертно).
|
Ридзанич, Максим Володимирович | |
|---|---|
| Народження | 28.12.1977 |
| Місце народження | Коцюбинське |
| Смерть | 20.03.2015 |
| Місце смерті | Опитне |
| Місце поховання | Коцюбинське |
| Напрями діяльності | підприємництво, військова справа, спорт |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України, Народний Герой України |
| Ордени | Золота Зірка, За мужність III ступеня |
Зміст
Життєпис
Навчався в Ірпінській загальноосвітній середній школі № 18 (смт Коцюбинське).
1995 вступив до Коледжу геологорозвідувальних технологій (тепер Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж геологорозвідувальних технологій» Київського національного університету імені Тараса Шевченка), який закінчив з відзнакою.
1996 перервав навчання через строкову службу в батальйоні спецпризначення Національної гвардії України (м. Сімферополь). Демобілізувався у званні гвардії старшини.
Після армії займався в школі бойових мистецтв «Пересвіт». Чемпіон України з карате, займався боксом. Спілкувався англійською мовою, вивчав французьку.
Мешкав у м. Бучі.
Працював на державній службі (на митниці) та в комерційних структурах (охоронцем). Здобув вищу юридичну освіту. Заснував та очолив охоронну фірму.
Активіст громадської організації «Нові обличчя», брав участь у громадському житті Приірпіння. Учасник Революції гідності.
Від початку російсько-української війни мав намір захищати Україну, але йому відмовили в мобілізації військовій (як батькові трьох неповнолітніх дітей).
З весни 2014 доброволець 90-го окремого аеромобільного батальйону, що перебував у складі 81-ї десантно-штурмової бригади. Під час навчання і бойового злагодження тренував бійців на Житомирському полігоні. Командир взводу снайперів 1-ї аеромобільної десантної роти.
Від 10.2014 на передовій, воював у м. Костянтинівці, с. Пісках (Покровського району; обидва — Донецька область). Був на ротаціях у старому й новому терміналах «Міжнародного аеропорту “Донецьк” імені Сергія Прокоф’єва» (див. Бої за Донецький аеропорт 2014–2015): уперше — із листопада до 15.12.2014, удруге — з 17.01.2015.
Після виходу з Донецького аеропорту виконував бойові завдання поблизу с. Водяного й селища Опитного (обидва — Покровський район, Донецька область).
Позивний — «Адам».
Залишились батьки, дружина, троє дітей.
Подвиг
Обороняючи Донецький аеропорт, працював як розвідник, снайпер, керував снайперськими групами. Після підриву нового терміналу та його руйнування (19–20.01.2015) російські бойовики прорвалися до Донецького аеропорту. Старшина Ридзанич відволік на себе значні військові сили ворога та дав змогу частині українських воїнів урятуватися. Упродовж двох днів із групою снайперів і кулеметників утримував позицію в пожежному депо біля злітної смуги. 23.01.2015 підрозділ отримав наказ про відступ. Завдяки вмілому командуванню, професійним діям і особистій мужності Ридзанич вивів з оточення свою групу без втрат. Був останнім, хто вийшов з території Донецького аеропорту.
Уранці 20.03.2015 разом із двома бійцями взводу та розвідниками 81-ї бригади виїхав на бойове завдання проти диверсійно-розвідувальної групи противника, яку зафіксували поблизу спостережного пункту в районі селища Опитного. Під час обстеження території розділилися на групи. Наймолодший боєць взводу повідомив по рації, що поранений і бачить поблизу двох диверсантів. Ридзанич одразу пішов на допомогу, але був поранений у груди. Попри смертельне поранення, ще встиг відкрити вогонь і врятувати побратима.
Нагороди та відзнаки
За героїзм і особисту мужність, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (22.08.2021).
Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (23.05.2015) та недержавного ордена «Народний Герой України» (31.03.2018, усі — посмертно).
Меморіалізація
Ім’ям Ридзанича названо вулицю й провулок у м. Бучі (з 2015).
Меморіальні дошки встановлено на фасадах школи, де він навчався (20.09.2015), будинку, де жив (28.12.2015, обидві — селище Коцюбинське), та будинку його бабусі й дідуся, де часто бував у дитинстві (07.04.2017, м. Бережани Тернопільської області).
Пам’яті Ридзанича присвячено всеукраїнський турнір зі змішаних єдиноборств серед професіоналів, який відбувся 03.10.2015 в м. Бучі.
Почесний громадянин м. Бучі (з 2017, посмертно).
Постать Ридзанича стала прообразом пам’ятника загиблим десантникам, який відкрили 20.01.2018 в м. Краматорську на базі 81-ї аеромобільної бригади.
У м. Бережанах створили марку з портретом Ридзанича (2022).
Ім’я захисника викарбуване на пам’ятнику воїнам-землякам, загиблим в АТО (селище Коцюбинське).
Портрет Ридзанича розміщено на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» в м. Києві (секція 6, ряд 8, місце 40).
Додатково
Під час строкової служби отримав «краповий» берет — відзнаку найкращого бійця після проходження складних кваліфікаційних випробувань.
Любив активний відпочинок. Щороку організовував походи — сплавлявся на катамаранах і байдарках, піднімався в гори в Криму й Карпатах.
Обрав позивний «Адам» на честь свого діда — кулеметника, ветерана Другої світової війни.
Цитата
Анатолій Кушнірчук, військовий капелан: «Не було для «Адама» завдань, які б він не міг виконати. Він майже два місяці боронив аеропорт Донецька, чимало подивився в очі смерті. Я не раз бачив, як, відстрілюючись у Донецькому аеропорту, Максим завзято підтримував хлопців. Зі словами пісні «Нумо, браття, всі до бою…» вони мужньо тримали позиції. Якось я запитав у нього: «Максе, заради чого живеш?» Після невеликої паузи він відповів: «Якщо врятую хоча б одне людське життя, з упевненістю зможу сказати, що недаремно живу на цій землі…»
Цит. за: Мороз Т. «Кіборг» Максим Ридзанич загинув рятуючи своїх побратимів // АрміяInform 2021. URL: https://armyinform.com.ua/2021/08/24/kiborg-maksym-rydzanych-zagynuv-u-dapi-ryatuyuchy-pobratymiv/
Джерело
- Про присвоєння звання Герой України: Указ Президента України № 382/2021 від 22 серпня 2021 р. // Президент України. 2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/3822021-39837
Література
- Київщина пам’ятає: Максим Ридзанич — взірець героя і чоловіка // Моя Київщина. 2017. URL: https://mykyivregion.com.ua/analytics/kiyivshina-pamyataye-maksim-ridzanich-vzirec-geroya-i-cholovika
- Кіртока В. Мама загиблого бійця 90-го батальйону «кіборга» Максима Ридзанича Світлана: «Він сказав: «Я йду на війну». «Синочку, у тебе ж троє дітей!» — «Тому і йду» // Цензор.Нет. 2018. URL: https://censor.net/ua/r3088180
- Проворний Є. «Яка війна? Ти в нас один, і в тебе троє діточок!» // АрміяInform 2020. URL: https://armyinform.com.ua/2020/03/20/yaka-vijna-ty-v-nas-odyn-i-v-tebe-troye-ditochok/
- Мороз Т. «Кіборг» Максим Ридзанич загинув рятуючи своїх побратимів // АрміяInform 2021. URL: https://armyinform.com.ua/2021/08/24/kiborg-maksym-rydzanych-zagynuv-u-dapi-ryatuyuchy-pobratymiv/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ридзанич, Максим Володимирович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ридзанич, Максим Володимирович (дата звернення: 30.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
