Степовик, Дмитро Власович
Степови́к, Дмитро́ Вла́сович (07.10.1938, с. Слободище, тепер Бердичівського району Житомирської області, Україна — 28.01.2024, м. Київ, Україна) — мистецтвознавець, доктор філософії (з 1990), доктор мистецтвознавства (з 1992), доктор богословських наук (з 2001), професор (з 1992), член-кореспондент НАН України (з 2021).
|
Степовик, Дмитро Власович | |
|---|---|
| Народження | 07.10.1938 |
| Місце народження | Слободище, Житомирська область |
| Смерть | 28.01.2024 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Напрями діяльності | мистецтвознавець, доктор філософії, доктор мистецтвознавства, доктор богословських наук, професор |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За заслуги 2-го ступеня, святого рівноапостольного князя Володимира Великого 3-го 2-го 1-го ступеня, Кирила і Мефодія |
Життєпис
Народився в багатодітній селянській сім’ї. 01.09.1945 розпочав навчання в Слободищенській семирічній школі Бердичівського району Житомирської обл. З 1951 родина мешкала у м. Камені-Каширському Волинської області. Там закінчив середню школу (зі срібною медаллю).
01.09.1955–06.1960 — студент факультету журналістики Київського державного университету ім. Тараса Шевченка (тепер інститут журналістики, Київський національний університет імені Тараса Шевченка). На третьому курсі навчання обрав професійну спеціалізацію «мистецька критика, культурологія». Закінчив університет з відзнакою.
1960–1967 — працював у редакції київської республіканської газети «Молодь України»: літературний працівник (1960–1963), завідувач відділу пропаганди культури та мистецтва (1963–1967); член редакційної колегії).
01.11.1967–1970 — навчався в аспірантурі (з відривом від виробництва) в в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського Академії наук УРСР (тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України) за спеціальністю «образотворче мистецтво». 25.09.1970 захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня «кандидат мистецтвознавства» на тему: «Творчість гравера XVII століття Олександра Антонія Тарасевича». Відтоді до кінця життя працював у цьому інституті на посадах молодшого наукового (з 1970), наукового, старшого наукового співробітника (з 1979), завідувача відділу образотворчого мистецтва (2011–2016), провідного наукового співробітника відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (з 2016). У цьому ж закладі 05.06.1984 в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського Академії наук України захистив дисертацію на тему: «Прогресивні напрями в болгарському образотворчому мистецтві 1878–1978 років» («Прогрессивные направления в болгарском изобразительном искусстве: 1878–1978 годы») на здобуття вченого ступеня «доктор мистецтвознавства».
Член Національної спілки художників України (з 1976).
Поєднував наукову роботу з викладацькою. Викладав «Історію культури і мистецтва» в Українському вільному університеті у м. Мюнхені (Німеччина): викладач (з 15.07.1990), доцент (з 12.07.1992). У цьому університеті 06.08.1990 захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня «доктор філософії (історія мистецтва)» на тему: «Проблема стилів в українській гравюрі XVI–XVIII століть» (за сукупністю наукових монографій: «Леонтій Тарасевич і українське мистецтво барокко», 1986; «Іван Щирський. Поетичний образ в українській барокковій гравюрі», 1988). У цьому ж університеті 12.07.1992 захистив габілітаційну докторську дисертацію на тему: «“Храм і духовність” і “Скарби України”» (за сукупністю наукових праць — «Українська графіка XVI–XVIII століть. Еволюція образної системи», 1982; «Храм і духовність», 1990; «Скарби України», 1990) на здобуття вченого ступеня «доктор мистецтвознавства» з образотворчого мистецтва.
Від 09.1993 викладав у відновленій Київській духовній академії і семінарії Української православної церкви Київського патріархату (читав лекції та проводив семінарські заняття з предметів «Історія християнського мистецтва» та «Візантологія»). З 01.09.2000 працював завідувачем кафедри філософії цієї академії.
21.12.2000 на сесії вченої ради Київської духовної Академії і семінарії УПЦ Київського патріархату захистив дисертацію на тему «Історія Києво-Печерської лаври» на здобуття вченого ступеня «доктор богословських наук».
14.12.2000 призначений секретарем Управління у справах духовної освіти (Учбового комітету) при Священному синоді УПЦ Київського патріархату, 10.01.2001 — членом Вищої церковної ради УПЦ Київського патріархату. Водночас виконував обов’язки завідувача кафедри релігієзнавства й теології філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1998–2007), читав там курс лекцій «Релігії, культи і секти».
Як запрошений професор читав курси лекцій «Іконологія та іконографія» в Українському католицькому університеті в м. Римі (Італія) та у філії цього університету в м. Лондоні (Велика Британія), «Українське образотворче мистецтво» в Альбертському університеті в м. Едмонтоні (Канада).
Брав участь у роботі колегіальних органів НАН України: член бюро відділення літератури, мови та мистецтвознавства (2009–2020).
Член-кореспондент НАН України Відділення літератури, мови та мистецтвознавства, спеціальність:Мистецтвознавство (з 26.05.2021).
Науковий доробок
Досліджував сакральне (християнське) мистецтво образотворче середньовіччя та 17–18 ст.: ікони, фрески, мозаїки, гравюри, мініатюри книжкові; зв’язки давнього українського образотворчого мистецтва з мистецтвом країн Заходу; творчість майстрів образотворчого мистецтва українського походження у США, Канаді, Англії, Франції, Німеччині, Італії, Болгарії.
Перша книжка Степовика «Скринька див» (1971) — нариси з історії мистецтва.
Автор 40 наукових і науково-популярних книг з образотворчого мистецтва, серед яких: «Українсько-болгарські мистецькі зв’язки» (1975), «Скульптор Михайло Паращук: життя і творчість» (1994), «Скульптор Лео Мол» (1995), «Історія української ікони Х–ХХ століть» (1996, перевидання 2004, 2008), «Скульптор Михайло Черешньовський. Життя і творчість» (2000), «Історія Києво-Печерської лаври» (2001), «Українська ікона. Іконотворчий досвід діаспори» (2003), «Яків Гніздовський. Життя і творчість» (2003), «Сучасна українська ікона» (2005), «Патріарх Мстислав. Життя і архіпастирська діяльність» (2007), «Мистецтво ікони. Рим — Візантія — Україна» (2008), «Українська гравюра барокко» (2011).
Редактор низки монографій та наукових збірників, зокрема третього тому багатотомного видання «Історія українського мистецтва»; співредактор усіх томів мистецької спадщини Т. Шевченка «Повного зібрання творів Тараса Шевченка у 12 томах».
Автор понад 500 статей у наукових збірниках і журналах з питань мистецтва. Під керівництвом Степовика підготовлено 15 кандидатів мистецтвознавства, 12 кандидатів і магістрів богословських наук, 5 магістрів і докторів філософії.
Нагороди
Нагороджений орденом «За заслуги» 2-го ступеня (2008), церковними орденами Української православної церкви Київського патріархату — святого рівноапостольного князя Володимира Великого 3-го ступеня (1998), 2-го ступеня (2003), 1-го ступеня (2008), святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (2005).
Лауреат премій: імені Івана Франка Президії Академії наук України (1990), Фонду духовного відродження імені митрополита Андрія Шептицького (1992), Міжнародної премії Фундації Антоновичів (м. Вашингтон, США, 1998), Міжнародної премії Фонду Воляників-Швабінських (м. Нью-Йорк, США, 2005), премії імені Івана Нечуя-Левицького Українського фонду культури (2007), премії імені митрополита Іларіона Огієнка (2009), Міжнародної премії Фундації Воскобійників (м. Бока Ратон, штат Флорида, США, 2009).
Додатково
08.11.1938 охрещений у православній вірі у церкві Святої Трійці села Слободище Бердичівського району Житомирської області й названий на честь святого Димитрія Солунського. Таїнство хрещення звершив о. Дмитро Савинчук. Хрещеними батьками були Максим Пономаренко та Софія Куліш.
01.11.1979 рішенням Президії Академії наук СРСР Степовику присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника зі спеціальності «образотворче мистецтво». 10.12.1992 Вчена рада Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Академії наук України присвоїла Степовику вчене звання професора зі спеціальності «образотворче мистецтво».
Дмитро Степовик виступав як радіо- і телекоментатор релігійних програм.
Праці
- Скринька див: Нариси. Київ : Молодь, 1971. 86 с:
- Олександр Тарасевич: Становлення української школи гравюри на металі. Київ : Мистецтво, 1975. 136 с.
- Українсько-болгарські мистецькі зв’язки. Київ : Наукова думка, 1975. 215 с.
- Українська графіка XVI–XVIII століть: Еволюція образної системи. Київ : Наукова думка, 1982. 333 с.
- Леонтій Тарасевич і українське мистецтво барокко. Київ : Наукова думка, 1986. 233 с.
- Іван Щиреький: Поетичний образ в українській барокковій гравюрі. Київ : Мистецтво, 1988. 159 с.
- Скарби України. Київ : Веселка, 1990. 192 с.
- Храм і духовність. Рим : Український Католицький Університет ім. св. Климента, 1990. 56 с.
- Історія української ікони Х–ХХ століть. Київ : Либідь, 1996. 440 с.
- Іконологія й іконографія. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2003. 382 с.
- Українська ікона: Іконотворчий досвід діаспори. Київ : Балтія друк, 2003. 160 с.
- Сучасна українська ікона: 3 іконотворчості Христини Дохват. Київ : Мистецтво, 2005. 304 с.
- Патріарх Мстислав: Життя і архіпастирська діяльність. Київ : Мистецтво, 2007. 448 с.
- Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна. Київ : Наукова думка, 2008. 468 с.
Література
- Тимошик М. C. Степовик Дмитро. Життя й наукова діяльність. Київ : Архангельський Глас, 2008. 656 с.
- Грабовецький В. Професор Дмитро Степовик — визначний мистецтвознавець і богослов. Івано-Франківськ : [б. в.], 2011. 70 с.
- Степовик Дмитро Власович // Науковці України — еліта держави : в 7 т. Київ : Логос Україна, 2022. Т. 7. 360 с. URL: http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=piued4&id=1889
- Степовик Дмитро Власович // Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (офіційний сайт). URL: https://etnolog.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=156&Itemid=76
- Степовик Дмитро Власович (07.101938–28.01.2024) // Національна академія наук України (офіційний сайт). URL: https://www.nas.gov.ua/UA/PersonalSite/Pages/default.aspx?PersonID=0000021702
Автор А. М. Киридон
Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Степовик, Дмитро Власович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Степовик, Дмитро Власович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
