Ужгородська церковна унія 1646
У́жгородська церко́вна у́нія 1646 (лат. unio — спілка, союз) — акт об'єднання частини православних парафій Закарпаття з Римо-католицькою церквою, проголошений 24 квітня 1646.
Зміст
Історична довідка
Підготовка і запровадження унії відбувалися в умовах напруженої політичної і релігійної ситуації в Закарпатті. Землі регіону були епіцентром політичної конкуренції Австрії й Трансільванії; Західне Закарпаття з центром у м. Ужгороді перебувало під владою Габсбургів, Східне — належало Семигороду. Кульмінація боротьби припала на першу половину 17 ст., особливо період Тридцятирічної війни (1618–1648). У регіоні, як і в Західній Європі в цілому, точилася гостра боротьба між католиками і протестантами (переважно лютеранами й кальвіністами); реформаційно налаштовані угорські феодали, бюргери і магнати протистояли абсолютизму Габсбургів. Більшість парафій Мукачівської єпархії від 1588 були розташовані на землях протестантських князів Ракоці. Православна спільнота ставала об’єктом релігійного тиску.
Потужною перешкодою для зв’язків православних русинів з Константинополем була й експансія Османської імперії на землі Європи, зокрема польсько-османські війни.
Згадані політичні чинники, важке економічне і правове становище православних вірян, низький культурно-освітній рівень православного духовенства, залежність єпископів від іноконфесійної світської еліти, а також проунійні настрої, що поширювалися після Берестейської церковної унії 1596 — сукупно склали передумови унійних змагань на землях Закарпаття.
Вагому роль відводять і місіонерським зусиллям єзуїтів, а також обіцянкам монаршої влади зрівняти уніатів у правах з католиками. Частина православного духовенства Закарпаття (разом із єпископом) в цих умовах виступила за єдність з Римом.
Акт церковного союзу став підсумком тривалого підготовчого процесу. Кілька спроб проголосити унію на Закарпатті (перша з них здійснена єпископом Перемишля Атанасієм Крупецьким і графом Дьордєм Друґетом — т. з. Краснобродська унія 1613) зазнали невдачі. Зрештою, унійна ініціатива була реалізована зусиллями графині Анни Друґет (Якушич), католицького єпископа м. Еґера (тепер Угорщина) Дьордя Якушича, православного єпископа Мукачівського Василя Тарасовича (пом. 1651), монаха-василіяна Петра Партенія (Партенія Петровича, у 1651–1655 перший уніатський єпископ на Закарпатті).
24 квітня 1646 в Ужгородському замку Анни Друґет 63 православних священика (за різними даними, тогочасний корпус духовенства налічував від 600 до 800 осіб) у присутності Дьордя Якушича підписали акт унії. Тим частина кліру і вірян Закарпаття вийшли з канонічної підлеглості Константинопольському патріархату та приєдналися до Католицької церкви. Ця подія започаткувала історію греко-католицизму в регіоні.
Тривалий час документальним підтвердженням протоколу підписання унії був лист священиків до Папи Римського Інокентія Х від 15 січня 1652. Задокументований акт підписання унії віднайдено у фондах Державного архіву Пряшева у 2016.
Умови унії
Положення Ужгородської унії в основному відповідали артикулам Берестейської унії 1596. Умови унії передбачали: визнання першості Папи Римського як «Вселенського пастиря Церкви Христової», сповідування католицького Символу віри, водночас за русинськими греко-католиками зберігалися східно-православні обряди і звичаї, церковнослов’янська мова, певна автономія у вирішенні церковних справ. Місцеві віряни соборно обирали свого єпископа, але затверджував (іменував) ієрарха Апостольський престол.
1648 унію визнали примас Угорщини Юрій Ліппай та синод латинського єпископату (у м. Трнава).
Поширення унії
Початково поширення унії було повільним і конфліктним, на її бік пристало менше 10 % парафій. На заваді унійному процесу був опір православного кліру і протестантських князів Семигородщини. Поширювалася полемічна література. Помітну роль в активізації унії відіграв призначений єпископом (1690) василіанський монах Йосип де Камеліс. Під його керівництвом прискорився розвиток єпархії, було запроваджено обов’язкову фахову освіту греко-католицьких священиків, видрук книг церковнослов’янською мовою тощо.
Тільки в 1692 греко-католики були зрівняні в правах з римо-католиками.
Після Замойського синоду 1720 уніатська церква перебрала на себе управління всіма православними парафіями Закарпаття. За даними церковного історика М. Лацко, у 1750 вона налічувала понад 145 тис. вірян на території Австро-Угорщини. Тривалий час мукачівські єпископи були підпорядковані латинському архієпископу Еґера. Незалежний статус повернули 1771 з утворенням Мукачівської греко-католицької єпархії (до єпархії увійшло понад 700 парафій, бл. 1,3 тис. храмів). У 1773 на прохання єпископів Віденського синоду назву «Уніатська церква» було змінено на «Греко-католицька церква».
Поступово греко-католицизм витіснив православ’я у регіоні. Найдовше — до кінця 18 ст. — зберігала православну ідентичність історична область Мармарощина.
З лав греко-католицького духовенства вийшли відомі просвітителі, громадські й культурницькі діячі, письменники, педагоги, вчені (зокрема А. Волошин, А. Добрянський, О. Духнович, О. Павлович, І. Сільвай, О. Митрак та ін.).
Значення
Акт укладання унії був сприйнятий неоднозначно серед вірян і духовенства. Дотепер факт унії і роль уніатської церкви в історії Закарпаття знаходять розбіжні оцінки серед науковців і богословів: від апології процесів широкого просвітництва, відродження релігійного і культурницького життя, долучення регіону до західно-європейської культури тощо — до гострої критики відступництва від православ’я, поширення сепаратистських настроїв.
З бігом століть греко-католицизм став важливим складником етноконфесійної ідентичності русинів, сприяв збереженню їх культурної самобутності, протидіяв асиміляції.
Додатково
1949 Мукачівська греко-католицька єпархія була ліквідована радянською владою. Частина греко-католицького духовенства навернулася до Російської православної церкви, багато хто вдалися до «катакомбної» діяльності. Відновлена 1989, у переддень незалежності України. Станом на 2021 Мукачівська єпархія зберігає автономний статус, є Церквою свого права у юрисдикції Ватикану, охоплює 446 релігійних громад.
Література
- Boysak В. The Fate of the Holy Union in Carpatho Ukraine. Toronto; New York : [W. p.], 1963. 240 р.
- Lacko М. Unio Užgorodensis Ruthenorum Carpaticorum cum Ecclesia Catholica. 2a ed. Roma : Institutum Orientalium Studiorum, 1965. 276 p.
- Болдижар М. М. Хто і навіщо обілює історію унії. Ужгород : Карпати, 1985. 160 с.
- Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні : у 3 кн. Київ : Либідь, 1994. Кн. 3: Кінець XVI — середина XIX століття. 336 с.
- Пекарр А. Нариси історії Церкви Закарпаття : в 2 т. Рим; Львів : Місіонер, 1997.
- Лучкай М. Історія карпатських русинів : у 6 т. Ужгород : Закарпатье, 1999. Т. 2. 388 с.
- Косач Т. М. Ужгородська унія: передумови виникнення та причини укладення // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 6: Історичні науки. 2011. Вип. 8. С. 30–37.
- Берестейський собор 1596 року в історичній долі українства. Київ : Українська Асоціація релігієзнавців, 2017. 294 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ужгородська церковна унія 1646 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ужгородська церковна унія 1646 (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
