Відмінності між версіями «Аббас, Махмуд»
м (Заміна тексту — «3|thumb|right|300px» на «3») |
|||
| (Не показані 10 проміжних версій 3 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | [[File:Mahmoud_Abbas_May_2017.jpg|міні|праворуч | + | [[File:Аббас_Махмуд.mp3|Аббас_Махмуд.mp3]] |
| − | + | [[Категорія:Озвучено]] | |
| + | [[File:Mahmoud_Abbas_May_2017.jpg|міні|праворуч|250px]] | ||
'''Абба́с, Махму́д''' ({{lang-ar|سابع دومحم}}, партійне прізвисько Абу Мазен ({{lang-ar|نزام وبا)}}; 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль) — палестинський громадсько-політичний і державний діяч. | '''Абба́с, Махму́д''' ({{lang-ar|سابع دومحم}}, партійне прізвисько Абу Мазен ({{lang-ar|نزام وبا)}}; 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль) — палестинський громадсько-політичний і державний діяч. | ||
| − | |||
{{Персоналія | {{Персоналія | ||
| − | |Прізвище мовою оригіналу=سابع دومحم | + | |Прізвище та ім’я мовою оригіналу=سابع دومحم |
| − | |||
|Прізвище=Аббас | |Прізвище=Аббас | ||
|Ім’я=Махмуд | |Ім’я=Махмуд | ||
| Рядок 19: | Рядок 18: | ||
|Напрями діяльності=політика | |Напрями діяльності=політика | ||
|Традиція/школа= | |Традиція/школа= | ||
| + | |Стать=ч | ||
}} | }} | ||
| − | |||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| − | Під час [[Арабо-ізраїльські війни|арабо-ізраїльської війни]] 1948–1949 разом із родиною втік до Сирії. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв [[Голокост]]у. | + | Під час [[Арабо-ізраїльські війни|арабо-ізраїльської війни]] 1948–1949 разом із родиною втік до [[Сирія|Сирії]]. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв [[Голокост]]у. |
| − | Спільно з [[Арафат Ясір|Ясіром Арафатом]] взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро [[Організація визволення Палестини|Організації визволення Палестини]] (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом [[С. Хусейна]] й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА. | + | Спільно з [[Арафат, Ясір|Ясіром Арафатом]] взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро [[Організація визволення Палестини|Організації визволення Палестини]] (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом [[Хусейн, Саддам|С. Хусейна]] й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА. |
Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте [[Західний берег річки Йордан|Західний берег річки Йордан]] залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина. | Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте [[Західний берег річки Йордан|Західний берег річки Йордан]] залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина. | ||
== Література == | == Література == | ||
| − | |||
#Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012. | #Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012. | ||
#Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013. | #Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013. | ||
| Рядок 35: | Рядок 33: | ||
== Автор ВУЕ== | == Автор ВУЕ== | ||
| − | * [[ | + | * [[Автор_ВУЕ::Головченко В. І.|В. І. Головченко]] |
| Рядок 43: | Рядок 41: | ||
[[Категорія:Персоналія]] | [[Категорія:Персоналія]] | ||
[[Категорія:Політичні науки]] | [[Категорія:Політичні науки]] | ||
| + | [[Категорія:Державні діячі]] | ||
Поточна версія на 17:13, 9 червня 2021
Абба́с, Махму́д (араб. سابع دومحم, партійне прізвисько Абу Мазен (араб. نزام وبا); 26.03.1935, м. Цфат, тепер Ізраїль) — палестинський громадсько-політичний і державний діяч.
|
Аббас, Махмуд (سابع دومحم) | |
|---|---|
| Народження | 1935 |
| Місце народження | Цфат, Ізраїль |
| Alma mater | Дамаський університет, Дамаск |
| Напрями діяльності | політика |
Життєпис
Під час арабо-ізраїльської війни 1948–1949 разом із родиною втік до Сирії. Закінчив юридичний факультет Дамаського університету й аспірантуру Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби (Москва). 1982 в Інституті сходознавства АН СРСР захистив кандидатську дисертацію на тему «Зв’язок між нацистами й лідерами сіоністського руху», в якій стверджував наявність зазначених таємних контактів у 1933–1939, заперечував існування газових камер у концтаборах, ставив під сумнів загальновизнану кількість жертв Голокосту.
Спільно з Ясіром Арафатом взяв участь у створенні Руху за національне визволення Палестини (ФАТХ) — ядро Організації визволення Палестини (ОВП), підготував низку терактів, зокрема захоплення в заручники 11 ізраїльських атлетів на мюнхенській Олімпіаді 1972. У 1981 обраний членом виконкому ОВП, очолив департамент арабських та міжнародних зв’язків. Підтримував тісні контакти з радянським керівництвом і КДБ (агент Кротов). У січні 1989 став співголовою радянсько-палестинського (потім — російсько-палестинського) Робочого комітету з Близького Сходу, згодом — почесним головою Товариства палестино-російської дружби. Як лідер поміркованого крила керівництва ОВП, дистанціювався від підтримки Я. Арафатом С. Хусейна й став співтворцем мирних домовленостей між ОВП та Ізраїлем: 13.09.1993 підписав ізраїльсько-палестинську «Декларацію про принципи», очолив палестинську частину Комітету зі зв’язку й відіграв ключову роль у виробленні угоди про впровадження тимчасового палестинського самоврядування в секторі Газа та м. Єрихоні. 28.09.1995 від імені ОВП підписав у м. Вашингтоні угоду з Ізраїлем про перехідний період, але внаслідок розбіжностей з Арафатом не увійшов до керівництва Палестинської національної автономії (ПНА). У травні 1996 обраний секретарем виконкому ОВП. 19.03.2003–06.09.2003 — прем’єр-міністр і міністр внутрішніх справ ПНА.
Після смерті Я. Арафата 11.11.2004 очолив виконком ОВП, з 15.01.2005 — голова Палестинської національної адміністрації. На виборах у січні 2006 ФАТХ зазнав поразки від Ісламського руху опору (ХАМАС), внаслідок чого втратив контроль над сектором Газа, проте Західний берег річки Йордан залишився під владою Аббаса. У вересні 2011 Аббас ініціював розгляд питання про статус Палестини в ООН, наступного місяця домігся прийняття її до ЮНЕСКО як повноправного члена. 05.01.2013 підписав указ про перейменування ПНА на Державу Палестина, а посади голови ПНА — на Президента Держави Палестина.
Література
- Litvak M., Webman E. From Empathy to Denial: Arab Responses to the Holocaust. London, 2012.
- Schanzer J. State of Failure: Yasser Arafat, Mahmoud Abbas, and the Unmaking of the Palestinian State. New York, 2013.
