Агнус Деі
А́гнус Де́і (Agnus Dei, лат. — агнець Божий) — багатозначний термін:
1) Символічне найменування Христа-Спасителя в латиномовних перекладах Святого Письма (див. Агнець Божий).
2) Латиномовний піснеспів, який виконується під час римської меси: «Agnus Dei, qui tollis peccata mundi: miserere nobis» (Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу, помилуй нас). Агнус Деі є одним з основних розділів меси — його текст виконують щодня. Входить також до тексту реквієму (заупокійної меси). Традиційно мелодія є лірично-скорботною. Агнус Деі був уведений у богослужіння римського обряду Папою Сергієм I у кінці 7 ст. як піснеспів, що супроводжує переломлення хліба. Видатні зразки Агнуса Деі створили Й. С. Бах, Л. ван Бетховен, Дж. Верді, В. А. Моцарт.
3) Овальна воскова пластина, на одному боці якої — зображення агнця, ім’я і рік понтифікату Папи Римського, а на зворотному (з 16 ст.) — зображення одного чи кількох святих, переважно нещодавно канонізованих. Спочатку Агнус Деі виготовляв архідиякон в Латеранській базиліці (єпископська церква в Римі) у Велику суботу (останній день перед Великоднем). Для цього використовував воскову масу, яку змішував у посудині з єлеєм і благословляв. У 12 ст. у суміш почали додавати миро для помазання, тож Агнус Деі став символізувати не тільки Євхаристійну Жертву, а й Хрещення як перехід від старої людини до нової. У 16 ст. Агнус Деі заходилися розфарбовувати, проте цю практику засудив Папа Григорій XIII, аргументуючи, що чистий білий віск — образ народженого Дівою Марією тіла Спасителя. Агнус Деі роздавали вірянам у суботу Світлої седмиці після меси «для запалювання та кадіння». Цей обряд походить від традиції зберігати шматочки великодніх свічок; уперше зафіксований у 9 ст. Агнус Деі сприймався вірянами як оберіг від «усякого злого духу і грому».
Література
- The earliest settings of the Agnus Dei and its tropes by Charles Mercer Atkinson. Chapel Hill: Music, 1975. 848 p.
- Агнец Божий // Православная энциклопедия. Т. 1. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. с. 256—257.
- The Harvard dictionary of music by Don Michael Randel. Harvard University Press, 2003. 978 p.
