Відмінності між версіями «Атараксія»

Поточна версія на 19:16, 5 вересня 2020

Атара́ксія (грец. άταραξία — спокій, від грец. ά — заперечний префікс і грец. ταράσσω — хвилювати, тривожити, збуджувати) — в античній філософії — особливий внутрішній стан людини: душевний спокій, незворушність, безтурботність як етична чеснота мудреця.

Уперше поняття «атараксія» вжив Демокріт на позначення найвищого душевного стану людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.

В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як-от мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.

Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікуреїзму та скептицизму. Епікур витлумачив її як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. Мудрець у стані атараксії, набувши душевного спокою та внутрішньої гармонії, пізнає життя, переборює страхи, не боїться богів, уникає політики, оточує себе вірними друзями, є відкритою і гідною довіри особистістю. У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агриппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму (а не почуттів), який панує над усіма чуттєвими пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевна рівновага, що опановує людину, яка відмовляється від марних спроб розрізнити істинне й хибне, справжнє й фальшиве, але водночас не припиняє дошукуватися істини. Досягнути стану атараксії можна через поміркованість, примирення з дійсністю, утримання від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція розглядалася як спосіб уникнути страждань.

Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки (див. Стоїцизм) позначали поняттям «апатія».

Антична ідея атараксії співзвучна культурам індуїзму та буддизму.

У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення і відірваність від життя.

У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму.

Література

Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
Конт-Спонвиль А. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології.
4-е вид. перероб. та допов. Київ: КНТ, 2016. 396 с.
Маслов Д. К. Атараксия в пирронизме // Schole. 2018. Т. 12. № 2. С. 561–568.

Автор ВУЕ

П. Ю. Саух

Покликання на цю статтю: Саух П. Ю. Атараксія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атараксія (дата звернення: 6.05.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.09.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
+'''Атара́ксія''' ({{lang-el|άταραξία}} — спокій, від {{lang-el|ά}} — заперечний префікс і {{lang-el|ταράσσω}} — хвилювати, тривожити, збуджувати) — в [[антична філософія|античній філософії]] — особливий внутрішній стан людини: душевний спокій, незворушність, безтурботність як етична чеснота мудреця.
+Уперше поняття «атараксія» вжив [[Демокріт]] на позначення найвищого душевного стану людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.
-Атара́ксія (від грецьк. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.
+В [[етика|етиці]] [[Аристотель|Аристотеля]] атараксія асоціюється з такими чеснотами, як-от мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
-ЗМІСТ
+Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах [[епікуреїзм]]у та [[скептицизм]]у. [[Епікур]] витлумачив її як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. Мудрець у стані атараксії, набувши душевного спокою та внутрішньої гармонії, пізнає життя, переборює страхи, не боїться богів, уникає політики, оточує себе вірними друзями, є відкритою і гідною довіри особистістю. У філософській традиції скептицизму ([[Піррон]], [[Агриппа]], [[Секст Емпірик]]) атараксія — стан розуму (а не почуттів), який панує над усіма чуттєвими пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевна рівновага, що опановує людину, яка відмовляється від марних спроб розрізнити істинне й хибне, справжнє й фальшиве, але водночас не припиняє дошукуватися істини. Досягнути стану атараксії можна через поміркованість, примирення з дійсністю, утримання від будь-яких категоричних суджень про [[добро і зло]]. Така життєва позиція розглядалася як спосіб уникнути страждань.
- Історична довідка:
+Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки (див. [[Стоїцизм]]) позначали поняттям «[[апатія]]».
-Уведення поняття.
-Етапи розвитку.
+Антична ідея атараксії співзвучна культурам [[індуїзм]]у та [[буддизм]]у.
- Додатково.
+У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення і відірваність від життя.
- Дослівно.
- Література.
-Історична довідка
-Уведення поняття
+У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму.
-Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.
+==Література==
+#Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
+#Конт-Спонвиль А. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
+#Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
+#Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до філософської антропології як метаантропології.<br> 4-е вид. перероб. та допов. Київ: КНТ, 2016. 396 с.
+#Маслов Д. К. Атараксия в пирронизме // Schole. 2018. Т. 12. № 2. С. 561–568.
-Етапи розвитку
+==Автор ВУЕ==
+[[Автор_ВУЕ::Саух П. Ю.|П. Ю. Саух]]
+{{Цитування_автор}}
+[[Категорія:ВУЕ]]
+[[Категорія:Е-ВУЕ]]
+[[Категорія:Цивілізація]]
+[[Категорія:Філософські науки]]
+[[Категорія:Історія філософії]]
+[[Категорія:Етика]]
+[[Категорія:Стародавня Греція]]
+[[Категорія:Стародавній Рим]]
-В етиці Аристотеля атараксія асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
+{{Оприлюднено
+|Науковий напрям=Філософські науки
-Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
+|Дефініція=в античній філософії — особливий внутрішній стан людини: душевний спокій, незворушність, безтурботність як етична чеснота мудреця.
+|Статус гасла=Оприлюднено
-У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
+|Аудіосупровід=
+|Відео=
-Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.
+|Аудіо=
+|Ілюстрації=
-У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.
+|Обсяг гасла=
+|Рік оприлюднення=2020
-Додатково.
+|Місяць оприлюднення=09
+|Дата оприлюднення=05
-Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.
+}}
- Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.
- Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:
-А. М.: Проси, чого бажаєш.
-Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.
-А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.
- Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».
-Дослівно.
-«Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні.»
-(О. Ф. Лосєв)
-Література
-Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
-Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
-Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с.
-Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
-Саух П. Ю.
-Див. також:
-Апатія
-Нірвана
-Саторі
-Транс
-[[Категорія:е-ВУЕ]]

Відмінності між версіями «Атараксія»

Поточна версія на 19:16, 5 вересня 2020

Література

Автор ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України