Атараксія

Атара́ксія (лат. ataraxia – незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.

Історична довідка

Уведення поняття

Уперше поняття атараксія ужив Демокрит, позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, забобонів і душевних переживань.

Етапи розвитку

В етиці Арістотеля А. асоціюється з такими чеснотами, як мужність, безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
Найповніше А. інтерпретовано у філософських системах епікурейства та скептицизму. Епікур витлумачив А. як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані А., пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
У філософській традиції скептицизму (Піррон, Агріппа, Секст Емпірик) А. — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану А. можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям апатія.
У сучасному соціально-філософському тлумаченні А. — усамітнення та відірваність від життя. У психології й медицині її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.

Література

• Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. — Cambridge, 2002;
• Новая философская энциклопедия. В четырех томах / Ин-т философии РАН. Научно-ред. Совет : В. С. Степин, А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин. — М.: Мысль, 2014. — Т. 1. А–Д;
• Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. — М., 2012;
• Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. — Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016.

Крім того

Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.

• Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства Протагора.
• Між Діогеном та Александром Македонським відбувся знаменитий діалог:
  

А. М.: Проси, чого бажаєш.

Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.

А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.

• Сократова дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав, — промовив він, — у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».

Дослівно

«	Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні.	»
— О. Ф. Лосєв

Див. також

Апатія, Нірвана, Саторі, Транс.