Автономна церква в Україні

Автоно́мна це́рква в Украї́ні (1941–1944) — конфесія, що виникла й діяла на території Рейхскомісаріату «Україна» в роки гітлерівської окупації.

На архієрейському соборі у серпні 1941 в Почаївській Свято-Успенській лаврі за участі архієпископів Олексія (Громадського), Симона (Івановського), єпископів Веніаміна (Новицького) і Пантелеймона (Рудика) було вирішено:

а) до Помісного собору Православної церкви в Україні вважати її канонічно залежною від Московського патріархату;

б) повернути їй права автономії (див. Автономія церковна);

в) надати старшому з ієрархів — архієпископу Олексію — повноваження обласного митрополита.

На соборі єпископів у грудні 1941 Олексія (Громадського) оголошено митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом України. Канонічною підставою утворення Автономної православної церкви (далі АПЦ) стали рішення Всеросійського помісного собору (1918 затверджені патріархом Тихоном) про автономні права Православної церкви в Україні.

АПЦ, за різними оцінками, мала 16 архієреїв, 5 600 приходів. Їй належали обидві лаври — Києво-Печерська і Почаївська, а також майже всі (крім 4, що перебували у складі УАПЦ) монастирі. Під час окупації висвячено близько 400 пастирів. 1943–1944 діяла Кременецька духовна семінарія.

У жовтні 1942 відбулася зустріч митрополита Олексія з єпископами Української автокефальної православної церкви Мстиславом (Скрипником) і Никанором (Абрамовичем), результатом якої стало підписання Акта про об’єднання автономної і автокефальної церков. Унаслідок тиску німецьких властей і власної ієрархії Олексій 16 грудня 1942 визнав акт недійсним. Міжконфесійні непорозуміння стали однією з головних причин страти Олексія (Громадського), єпископа Михайла (Тарнавського) та трьох десятків священників АПЦ бойовиками ОУН.

АПЦ визнавала окупаційну владу і виконувала її розпорядження. Після повернення радянської влади більшість її ієрархів було репресовано, а нижчий клір перейшов до складу Російської православної церкви.

Література

Heyer K. Die Orthodoxe Kirche in der Ukraine von 1917 bis 1945. Cologne (Braunsfeld), 1953. 259 s.
Волошин Ю. Українська православна церква в роки нацистської окупації. Полтава : [б. в.], 1997. 127 с.
Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. Полтава : [б. в.], 1997. 355 с.
Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні. 1943–1946. Київ : Ін-т історії України НАН України, 1998. 404 с.
Левченко Ю.І. Специфіка реалізації релігійної політики в окремих адміністративно-територіальних утвореннях окупованої України (1941-1944 рр.) // Black Sea Scientific Journal of Academic Research. 2015. Т. 21, № 3. С. 43–46.
Двірна К. П., Дробот М. В. Німецька окупаційна політика та духовно-релігійне життя на Волині 1941-1944 рр. // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". 2017. № 7 (29). С. 18–25.

Автор ВУЕ

О. Є. Лисенко

Покликання на цю статтю: Лисенко О. Є. Автономна церква в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Автономна церква в Україні (дата звернення: 29.04.2024).

‎