Агрокліматологія
Агрокліматоло́гія — сільськогосподарська кліматологія, розділ агрометеорології, що вивчає взаємозв’язки і взаємодію між кліматом та об’єктами сільськогосподарського виробництва. Агрокліматологія тісно пов’язана з географією (особливо з фізичною географією), агрономією, біологією та іншими науками.
Головним завданням агрокліматології є сільськогосподарське оцінювання клімату, агрокліматичне районування території, обґрунтування агротехнічних заходів для різних кліматичних умов з метою найраціональнішого розміщення сільськогосподарського виробництва. Агрокліматологія досліджує залежність росту й урожайності сільськогосподарських культур від кліматичних показників, розподіл цих показників по території, вивчає несприятливі явища клімату (посухи, суховії, пилові бурі, заморозки та ін.), обґрунтовує заходи для боротьби з ними.
Методика агрокліматології складається з двох основних частин:
- вивчення вимог об’єктів сільського господарства до кліматичних умов (узагальнення даних, зібраних в інших розділах сільськогосподарської метеорології);
- аналіз наявних на певній території агрокліматичних умов разом з іншими природними чинниками (ґрунтовим покривом, рельєфом, гідрологічним режимом та ін.), визначення ступеня відповідності даних агрокліматичних умов певним групам сільськогосподарських культур і тварин. Найбільшу увагу приділяють ресурсам тепла й вологи, ступеню континентальності клімату, а також якості й повторюваності шкідливих явищ (посух, суховіїв, чорних бур, морозів, заморозків, ожеледі тощо). Велику роль у становленні та розвитку агрокліматології як науки в Україні відіграли праці географів і кліматологів О. Воєйкова та П. Броунова. Вивчаючи агрокліматичні аналоги різних країн, О. Воєйков дійшов висновку про можливість вирощування у південних районах Росії субтропічних культур, які раніше там не вирощували (бавовник, чай, бамбук, цитрусові). П. Броунов, працюючи в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, вивчав кліматичну зональність у зв’язку з ґрунтами та рослинністю. Проблеми агрокліматології в Україні досліджували також Г. Висоцький, В. Попов, С. Сапожникова. В. Попов та С. Сапожникова розробили основи агрокліматичного районування України.
Вивчення агрокліматології є одним із завдань Українського гідрометеорологічного інституту (раніше — Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут). Від часу заснування інституту (1953) на базі Київської науково-дослідної геофізичної обсерваторії агрометеорологічного дослідження були спрямовані на опрацювання закономірностей впливу гідрометеорологічних факторів на стан, розвиток і продуктивність різних галузей сільськогосподарського виробництва. На початку 21 ст. вчені інституту сформували екосистемну концепцію сільськогосподарської метеорології як головного методологічного засобу вивчення та узагальнення закономірностей впливу умов середовища на формування врожайності польових культур. Концепція ґрунтується на принципах системного підходу на засадах загальної теорії систем. Із 1920-х агрокліматологія розвивається в Італії, США, Франції, Аргентині та інших країнах.
Література
- Попов В. П. Агроклиматическое районирование УССР // Вопросы агроклиматического районирования СССР. Москва : Издательство МСХ СССР. 1958. С. 93–120.
- Сапожникова С. А. Некоторые особенности агроклиматических зон Украины // Труды Украинского научно-исслед. гидрометеорологического института. Киев, 1959. Вып. 16.
- Кліматичні ресурси Української РСР та їх роль в розміщенні сільскогосподарьских культур // Розміщення продуктивних сил УРСР. Київ, 1966.
- Чирков Ю. И. Основы сельскохозяйственной метеорологии. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1975. 214 с.
- Дмитренко В. П. Погода, клімат і урожай польових культур. Київ : Ніка-Центр, 2010. 620 с.
- Грингоф И. Г., Клещенко А. Д., Павлова В. Н. Основы сельскохозяйственной метеорологии : в 3 т. Обнинск : ФГБУ «ВНИИГМИ-МЦД», 2011–2013.
