Алі ібн Абу Таліб

Щит з ім’ям Алі ібн Абу Таліба

Алі́ ібн Абу́ Та́лі́б (Алі ібн Абі Таліб; араб. علي بن أبي طالب‎; повне ім’я — Абу-ль-Хасан Алі ібн Абу Таліб аль-Кураші; між 599-601, м. Мекка, тепер Саудівська Аравія — 661, м. Куфа, тепер Ірак) — релігійний і політичний діяч раннього ісламу. Найближчий соратник, двоюрідний брат і зять пророка Мухаммада, четвертий і останній з праведних халіфів, перший імам шиїтів.

Алі ібн Абу Таліб (علي بن أبي طالب)
Народження	599–601«–601» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 599.
Місце народження	Мекка
Смерть	661
Місце смерті	Куфа
Напрями діяльності	релігія, політика
Традиція/школа	іслам

Життєпис і діяльність

З дитинства був поряд із пророком Мухаммадом. 10-літнім прийняв іслам і став першим навернутим чоловічої статі. За життя Мухаммада Алі виконував його особисті доручення, був довіреним секретарем, записував за ним отримані одкровення, передавав послання і виголошував накази. Став одним із найавторитетніших знавців Корану, тафсира, фікху, знав напам’ять текст Корану і залишив його рукописну збірку.

Як воїн уперше відзначився у битві біля Бадри (624) — першому значному військовому зіткненні мусульман із мекканцями-курайшитами. Відтоді брав участь майже в усіх битвах і військових експедиціях мусульман, був прапороносцем війська; з його ім’ям пов’язують численні подвиги, мужність і стійкість, виняткову відданість Мухаммаду.

Першою дружиною Алі стала дочка Пророка — Фатіма. Від цього шлюбу народилися п’ятеро дітей, у т. ч. сини Хасан і Хусейн (другий і третій імами шиїтів, трагічна загибель останнього вплине на протестний політичний зміст та релігійно-культовий бік шиїзму).

Щит з ім’ям Алі ібн Абу Таліба на стіні Собору Св. Софії (тепер мечеть Ая Софія) Стамбул, Туреччина

Алі ібн Абу Таліб супроводжував Пророка до кінця його життя, взяв на себе клопоти з його поховання та піклування про його родину. Після смерті Мухаммада був наближеною особою і радником перших праведних халіфів, виконував обов’язки верховного кадія (судді) Халіфату. Неухильно дотримувався мусульманських приписів, вів аскетичний і відсторонений від мирських благ спосіб життя. Джерела описують Алі як глибоко релігійну людину, віддану ідеям верховенства правосуддя, відповідно до настанов Корану і Сунни.

Соборна мечеть Куфи (Ірак), де був смертельно поранений Алі

Після загибелі Османа (656) обраний четвертим халіфом Праведного Халіфату; очолив державу в умовах гострих політичних, міжплемінних і міжкланових конфліктів. У добу свого халіфату (656–661) Алі ібн Абу Таліб отримав титул Амір аль-Мумінін (з араб. — повелитель правовірних) на знак вищої політичної і духовної влади в державі. У 657 переніс резиденцію до м. Куфи, де сформувалася партія його прибічників — шиїтів.

Попри всі зусилля з мирного врегулювання, держава опинилася на порозі громадянської війни. Заколотники спровокували масштабне військове зіткнення під Басрою, відоме як «Джамаль» («Верблюжа битва», 656). Перемога Алі не поліпшила політичного становища, протести й заколоти ширилися в Аравії, Сирії, Єгипті, Іраку тощо.

Мечеть імама Алі в Ен-Наджафі (Ірак). Як вважається, побудована над місцем поховання Алі

Особливо гострі військові конфлікти розгорнулися з Муавією ібн абу Суф’яном, правителем Сирії. Перемігши сирійців у Сіффінській битві (657), Алі, втім, не скористався військовим успіхом і погодився на третейський суд. Спроба мирного залагодження конфлікту з Муавією призвела до розколу серед прибічників Алі та поширення радикального протестного руху хариджитів. Останні роки життя провів у війнах з армією Муавії, прагнучи зупинити її наступ на територію Хіджазу.

Загинув від замаху, скоєного хариджитами: отримав смертельне поранення під час ранкової молитви в мечеті м. Куфи. Вважається, що зі смертю Алі скінчилася доба Праведних халіфів. Вищу владу у халіфаті отримали Муавія та заснована ним династія Омеядів.

Ймовірне місце поховання Алі ібн Абу Таліба та його мавзолей розташовані на території Іраку, в м. Ен-Наджаф. За кількістю мусульман-паломників місто поступається лише Мецці та Медині.

Значення

Алі відіграв неоднозначну роль в історії раннього ісламу, став ключовою фігурою розколу умми на суннітів і шиїтів.

У суннізмі вшановується як останній із праведних халіфів, взірець шляхетного, відданого й побожного мусульманина.

У шиїзмі постаті Алі та його нащадків отримали виняткове значення. Алі вважають обранцем, носієм Божого благословення, абсолютним і безсумнівним авторитетом, єдиним законним наступником Пророка і керманичем умми. Тому відлік його імамату ведуть від 632 — року смерті Мухаммада. Повноваження Алі як першого із Дванадцяти імамів виводяться з волі Аллаха. Лише за його прямими нащадками (Алідами) визнається істинна лінія спадкоємності влади.

Додатково

Алі називають «дитям Кааби», оскільки він, за ісламськими джерелами, був єдиною дитиною, яку мати (Фатіма бінт Асад) народила просто у «священному домі» Аллаха — Каабі, в п’ятницю 13 числа місяця раджаб. Мусульмани-шиїти відзначають день народження Алі як День батька.
За переказами, напередодні хіджри (переселення мусульман до м. Медини) мекканці замислили скоїти замах на Мухаммада, проте в його приватних покоях, замість Пророка, натрапили на Алі, який, ризикуючи життям, навмисне залишився в оселі, щоб відволікти увагу змовників.
Щоб зберегти місце поховання Алі в таємниці й тим уберегти його від осквернення, віддані соратники імама вдалися до хитрощів і облаштували кілька могил. Одна з легенд переказує, нібито в Алі є сім могил, бо під час поховання сталося диво: замість верблюда з тілом раптом з’явилося семеро верблюдів, які розійшлися в різні боки. Вважається, що місце поховання було виявлене неподалік від м. Куфи за правління халіфа Гаруна аль-Рашида. Там було споруджене святилище, навколо якого виросло м. Ен-Наджаф. Серед численних манускриптів, які зберігаються у мавзолеї Алі ібн Абу Таліба в Ен-Наджафі, є примірник Корану, написаний власноруч Алі. Неподалік від мавзолею розташований гігантський цвинтар — Ваді ас-Салам (Долина миру), куди доправляють для поховання мусульман-шиїтів із різних країн світу. Бути похованим поряд із першим імамом в очікуванні Судного дня вважають особливо почесним.
Після Алі, його синів Хасана і Хусейна, всі дев’ять наступних шиїтських імамів є прямими нащадками Алі від Хусейна. Від них ведуть свій родовід (або претендують на це) династії Ідрисидів, Фатімідів, Сефевідів.

Література

Большаков О. Г. История Халифата : в 4 т. Москва : Восточная литература, 1989–1993. Т.1: Ислам в Аравии 570–633 гг. 312 с.; Т. 2: Эпоха великих завоеваний (633–656). 294 с.
Dziekan M. M. Historia Iraku. Warszawa : Wydawnictwo Akademickie Dialog, 2002. 238 p.
Али-заде А. Али ибн Абу Талиб // Исламский энциклопедический словарь. Москва : Ансар, 2007. С. 48–52.
Rogerson B. The Heirs of Muhammad: Islam's First Century and the Origins of the Sunni-Shia Split. Woodstock : Overlook Press, 2008. 415 р.
Имам Али. Путь красноречия / Пер. с араб., предисл. и коммент. Т. Черниенко. Москва : Фонд исследований исламской культуры ; Садра, 2015. 400 с.
A Biographical Profile of Imam Ali. URL: http:/ /www.alseraj.net/maktaba/kotob/english/FourteenInfallibles/ABiographical/ahlulbayt14/imam-ali.html

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Алі ібн Абу Таліб // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алі ібн Абу Таліб (дата звернення: 4.05.2024).