Аллаг

Алла́г (Аллах; араб. الله‎‎ — Бог, Господь) — в ісламі — Всевишній, одноосібний і єдиний Бог.

Етимологія

Слово «Аллаг» не є власним ім’ям Бога (як і безособове звертання «Господь»); його походження простежують від найдавніших семітських переказів і писемних джерел, де Бог позначався загальним терміном «Ель» («Іл»).

Витоково близьке до староєврейського «Елохім» — означення Бога у священних юдейських текстах Тори.

Звертання «Аллаг» на позначення єдиного Бога нині вживають не тільки мусульмани, незалежно від рідної мови та країни походження, а й арабомовні християни та юдеї (див. Християнство, Юдаїзм).

У віровченні ісламу

Іслам ґрунтується на суворому й послідовному монотеїзмі: Аллаг — один і єдиний Бог, Творець і Володар світу, божественною природою володіє лише Він і ніхто більше. «Воістину, ті, які додають Аллаху рівних — заборонив Аллах їм сади раю, будуть у пеклі вони!» (Коран, сура «Аль-Маїдда», аят 72); «Істинно, не вірують ті, які говорять: “Воістину, Аллах — третій із Трійці”, але ж немає бога, крім Бога єдиного!» (Коран, сура «Аль-Маїдда», аят 73).

Віра в Аллага та доктринальний принцип єдиності й єдності Бога (таухід) є світоглядним стрижнем ісламу.

Щит з ім'ям Аллаха на стіні Собору Св. Софії (тепер мечеть Ая Софія), м. Стамбул, Туреччина

У Корані та Суні простежують кілька провідних тем, через які розкриваються уявлення про Аллага.

• Аллаг — єдиний Творець, Всевишній, Господар світів, вищий Суддя для всіх творінь, всемогутній і всемилостивий, усюдисущий і справедливий, співчутливий і люблячий тих, хто чинить добрі справи, Початок і Кінець всього, величний і унікальний (немає нічого подібного до Нього). Всесвіт, природа, людина, надприродні істоти (ангели) створені його волею та цілеспрямованою дією. Вищість Аллага втілена у багатьох ритуальних формулах, які знає арабською мовою та часто повторює кожен мусульманин: «Немає іншого бога, крім Аллага», «Аллагу акбар» («Аллаг найвеличніший»), «іншаллаг» («як забажає Аллаг»), «в ім’я Аллага милостивого, милосердного» тощо. Для благочестивих мусульман кожна дія відкривається викликом Божественного імені (басмала, бісмілла). Ці вислови присутні на пам’ятках мусульманської архітектури.
• Аллаг — непізнаванний, його «справжнє ім’я» та подоба невідомі й неосяжні. Зображення Бога в ісламському культі суворо заборонені, а характеризувати Аллага дозволено лише так, як Він сам означив Себе чи Свої якості в Корані, або ж словами його останнього Посланника — Мухаммада. Поза тим заборонено вигадувати, приписувати, додавати Аллагові щось інше, а також вживати імена — означення Аллага щодо людей чи уподібнювати риси й властивості людей якостям Аллага. Особливе ставлення до імен і атрибутів Бога сприяло утвердженню в ісламі культу 99 «прекрасних імен Аллага», які стали об’єктом молитви й поклоніння (серед них: Милостивий, Милосердний, Цар, Всемогутній, Пресвятий, Миротворець, Мудрий, Співчутливий, Найтерплячіший, Всепереможний, Винагороджувач, Захисник, Той, хто прощає, тощо).
• Правильним ставленням людей до Бога є безмежна відданість і покірність. В ісламі розвинуте вчення про святість обов’язку служіння Аллагові. Вважають, що ці священні обов’язки роблять людину по-справжньому вільною, виповнюють її життя вищим сенсом, відповідальністю, звільняють від тривог, жадоби, егоїзму, принизливих пристрастей.
• Все, що існує й відбувається в світі, скероване Божою волею; має недосяжні для людини замисел, мету, вищий сенс. Дія Божого Промислу утаємничена, але людина має достатню свободу для вибору між моральними, належними чи неправедними, гріховними діями, за що й отримує остаточну відплату в Судний день. Підпорядкування Аллагові як основа благочестя мусить бути не сліпим і пасивним, а свідомим і цілеспрямованим.

Згідно з вченням ісламу, Аллаг надсилає до людства численних пророків (набі) та посланців (расулів) — щиро віруючих і відданих праведників, через яких передає різним народам своє одкровення. Мусульманська традиція згадує про 124 тис. пророків, серед яких найголовнішими є шестеро: Адам, Нух (біблійний патріарх Ной), Ібрагім (Авраам), Муса (Мойсей), Іса (Ісус) та останній у шерезі пророків — Мухаммад. Священну книгу Коран вважають записаним одкровенням Аллага, яке передавалося народам Аравії через Мухаммада протягом 22 років. Сповідників однобожних релігій, насамперед юдаїзму та християнства (див. Ахл аль-Кітаб), розглядають як нащадків тих, хто отримав одкровення від посланців Аллага, але засуджують за те, що вони з часом забули або спотворили його первинний зміст.

Публічне засвідчення віри (шахада), яке складається з твердження, що немає Бога, крім Аллага, і Мухаммад є Його посланцем, — умова входження неофіта до мусульманської громади.

Джерела

Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою / Пер. з араб. і передм. М. Якубовича. Київ : Основи, 2017. 433 с.

Література

1. Али-заде А. А. Исламский энциклопедический словарь. Москва : Ансар, 2007. С. 53–61.
2. Лубський В. І., Горбаченко Т. Г., Лубська М. В. та ін. Ісламська теологія і філософія: навчально-методичний посібник та хрестоматія з курсу «Ісламознавство». Київ : Фітосоціоцентр, 2011. 410 с.
3. Ісмагілов С. В., Козловський І. А., Халіков Р. Х., Якубович М. М. Іслам: Енциклопедичний словник. Київ : Бібліотека ісламознавства, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Видавництво Руслана Халікова, 2021. 432 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Аллаг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аллаг (дата звернення: 6.05.2024).