Егоїзм
Егоїз́м (від лат. «ego» — я) — ціннісна орієнтація особистості на домінування в її індивідуальній свідомості, поведінці та діяльності власної цінності понад усе інше, перевагу власних інтересів над інтересами ін. людей та ставлення до їхнього задоволення як найбільшого блага.
Як етичний принцип егоїзм є протилежним альтруїзму, а як риса особистості — виявляється у надмірному Я-центризмі, самозакоханості, безапеляційності суджень, споживацькому ставленні до оточуючих, використанні їх у власних корисливих цілях, байдужості та зневазі до їхньої думки.
Формування егоїзму зумовлене соціально-психологічною трансформацією природного інстинкту самозбереження. Усвідомлення людиною цінності власного «Я» є необхідною умовою становлення й самореалізації особистості, важливим елементом її соціальної поведінки та діяльності. Водночас абсолютизація принципу егоїзму у свідомості людини призводить до негативних наслідків, які можуть виявлятися у деструктивних та дисфункціональних для соціуму діях.
Історична довідка
Проблема наукового осмислення витоків та наслідків егоїзму здавна була і залишається у центрі дискусій в різних галузях гуманітарного знання.
Етико-філософські та етико-психологічні концепції виводили егоїзм або з природи людини, її прагнення до щастя (евдемонізм), насолоди (гедонізм), з потреби домогтися суспільного визнання (утилітаризм), або з сукупності цих чинників (теорії «розумного егоїзму»).
Мислителі античності (Демокрит, Епікур) та доби Просвітництва (К. А. Гельвецій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, П. А. Гольбах та ін.) вважали, що людина завжди і повсюдно керується у вчинках лише власними інтересами. Позаяк від них неможливо відмовитися, слід навчити «розумно» до них ставитися. Для цього вважали за потрібне належну організацію суспільного життя, за якої інтереси окремої особи співпадатимуть з інтересами ін. людей та суспільства загалом, а відтак і слугуватимуть їм.
Прибічники егоїзму розумного теорії розглядають феномен егоїзму як етико-нормативну програму, яка при збереженні єдиної (егоїстичної) основи поведінки людини передбачає обов’язковими такі її вчинки та соціальні дії, що стають корисними не тільки їй особисто, але й ін. людям і суспільству. Основними принципами «розумного егоїзму» є:
а) основою всіх людських вчинків і соціальних зв'язків є егоїстичний мотив (бажання блага і користі собі);
б) розум дозволяє виділити із загального обсягу спонукань ті, що мають правильно осмислений особистий інтерес (тобто виявити ядро тих егоїстичних мотивацій, які відповідають розумній природі людини і суспільному характеру її життя).
Як вважали Т. Гоббс, А. Сміт, егоїзм є суттєвим мотивом економічної, політичної тощо діяльності. А. Сміт поєднав в концепції природи людини уявлення про «людину економічну» і «людину моральну». К. Гельвецій вважав, що раціональний баланс між егоїстичною пристрастю індивіда і суспільним благом не може скластися природно. Лише безпристрасний законодавець за допомогою державної влади, інструментів нагороди і покарання, зможе забезпечити «вигоду окремого індивіда» для користі «якомога більшої кількості людей».
Глибшу розробку вчення «розумного егоїзму» отримало в пізніх роботах Л. Фейєрбаха, за переконанням якого моральність спирається на почуття власного задоволення від задоволення Іншого.
Розумно-егоїстична концепція М. Г. Чернишевського спиралася на таке антропологічне трактування суб’єкта, згідно з яким справжній вираз користі, тотожний добру, полягає в «корисності людини взагалі». Завдяки цьому, при зіткненні приватного, корпоративного і загальнолюдського інтересів повинен превалювати останній. Однак, в силу жорсткої залежності людської волі від зовнішніх обставин і неможливості задоволення вищих потреб до задоволення базових, розумна корекція егоїзму, на його думку, буде ефективною лише за умови повної перебудови структури суспільства.
У філософії 19 ст. ідеї, споріднені з концепцією «розумного егоїзму», висловлювали Дж. Бентам, Дж. Ст. Мілль, Г. Спенсер, Ф. Ніцше, М. Штірнер та ін.
К. Маркс та його послідовники формування егоїзму пов’язували з появою приватної власності в період розпаду первіснообщинного ладу і трактували його як відображення процесу атомізації соціальної, виділення самодостатніх індивідів та замкнених груп (згодом — класів), для яких суспільно корисна діяльність є лише засобом утвердження та збереження свого особливого соціального становища.
У 20 ст., поруч із теорією «розумного егоїзму», започатковано розробку нового концептуального напряму — «етичного егоїзму» (заснований Г. Сіджвіком у праці «Методи етики», 1874). Розмаїття етичних напрямів зумовило неоднозначне ставлення до проблеми егоїзму — від позитивного обґрунтування З. Фройдом до спростування Дж. Е. Муром.
Е. Фромм вважав, що егоїзм і любов до себе не рівнозначні, а навпаки — протилежні феномени. Егоїст любить себе радше замало, ніж забагато; в дійсності він себе ненавидить. Він — неминуче нещасний і прагне урвати від життя ті блага, доступ до яких сам собі перекриває.
Відповідно до теорії етичного егоїзму, егоїстичною є та людина, для якої значущими є винятково власні інтереси, обмежені рамками власного «Я», тоді як неегоїстична особистість включає в своє «Я» турботу про інших і розглядає себе як частину соціальної спільності.
Характеристика
Егоїзм як властивість людини виявляється у сфері її цілеспрямованої поведінки. Тому головними особливостями егоїста є, по-перше, спрямованість цілей виключно на самого себе і, по-друге, неузгодженість засобів досягнення цілей із загальноприйнятими нормами (що захищають права кожного індивіда і забезпечують справедливість у суспільстві). Егоїст, як правило, діє всупереч інтересам соціального оточення і нерідко керується принципом «для досягнення власної мети — усі засоби прийнятні».
К. Муздибаєв виокремлює такі характеристики егоїста:
- надмірна індивідуалістична орієнтація, ігнорування почуттів і інтересів оточуючих (у такій оптиці етика турботи постає як соціальна, а етика егоїзму — як антисоціальна);
- нехтування інтересами, почуттями, гідністю, значимістю ін. людей; прагнення заперечувати цінність партнерів, що полегшує досягнення власних цілей за рахунок оточуючих;
- свобода від будь-яких зобов’язань перед іншими — ця риса допомагає егоїстові знехтувати чужими інтересами, звільняє від будь-яких турбот про оточуючих;
- прагнення до володіння: егоїзм засновується на антидеприваційному принципі (див. Депривація соціальна), а прагнення до володіння стосується всіх сфер життя — матеріальних, інструментальних, емоційних, інтелектуальних тощо;
- цілеспрямованість — щоб домогтися користі й переваги для себе, егоїст максимізує усі свої сили, хитрість, енергійність;
- конфліктність: етика егоїзму завжди містить конфлікт інтересів, причому конфліктність стає особистісною якістю егоїста;
- несправедливість, оскільки егоїсти при розподілі ресурсів і винагород завжди домагаються різних привілеїв для себе, не чутливі до турбот, цінностей і прагнень оточуючих;
- деструктивність, що виявляється, принаймні, двома способами: 1) егоїсти постійно порушують соціальний порядок, або самочинно встановлюючи певну ієрархію інтересів і цінностей, або виходячи поза межі інституційних, моральних норм; 2) для досягнення цілей використовують методи примусу і насильства.
Дж. Роулз виділяє три види егоїзму:
- егоїзм диктаторський: «всі повинні слугувати моїм інтересам»;
- егоїзм власної винятковості: «всі повинні дотримуватися моральних принципів, окрім мене, якщо це мені невигідно»;
- егоїзм анархічний, або загальний: «всім дозволено задовольняти власні інтереси, як їм заманеться».
Перші два принципи цілковито суперечать фундаментальним моральним вимогам — золотому правилу моральності й заповіді любові. Третій — може бути визнаний в якості морально достовірного, але за умов модифікації другої його частини: «... якщо вони не порушують інтереси інших».
Егоїстичну поведінку слід відрізняти від дій, що переслідують приватний інтерес: в останньому можуть бути репрезентовані й загальнозначущі цілі (коли людина, задовольняючи свої інтереси, приносить користь своєму соціальному оточенню чи суспільству).
Егоїзм невірно ототожнювати з індивідуалізмом, який розглядається як вияв самостійності та самоцінності людини на противагу колективізму і не пов’язується з нанесенням шкоди іншим.
Методи протидії
Принципове нормативне обмеження егоїзму людини забезпечується основними моральними вимогами і цінностями, які (незалежно від відмінностей в культурно-регіональних традиціях) спрямовані проти егоїзму.
У процесі формування особистості, головною протидією появі егоїстичних орієнтації та намірів має бути формування у дитини чи підлітка когнітивної компетентності, яка дає можливість визначити, що є істина, а що — хиба. Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного боку, пізнавальній активності суб’єкта діяльності у пошуках життєвої «істини», а з іншого, — використанню розуму як засобу аналізу проблемної ситуації, обставин, власної позиції, самоаналізу, пошуку можливостей і здатностей позитивного вирішення проблеми (реалізувати власні інтереси без зашкодження іншим).
Література
- Fromm E. The Art of Loving: An Inquiry into the Nature of Love. New York : Harper Brothers, 1957. 133 p.
- Коваль О. Егоїзм як першопричина людських учинків // Психологія і суспільство. 2003. № 3. С. 97–107.
- Муздыбаев К. Анатомия эгоизма // Российская наука. Москва : Октопус, 2003. С. 333–347.
- Rawls J. A Theory of Justice. Cambridge : Harvard University Press, 2005. 624 p.
- Докінз. Р. Егоїстичний ген / Пер. з англ Я. Лебеденко. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. 540 с.
- Пролеев С. Апология пороков. 2-е изд, перераб. и доп. Киев : Дух и Литера, 2019. 390 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лобанова А. С. Егоїзм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Егоїзм (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
