Самореалізація
Са́мореаліза́ція — процес найповнішого розкриття особистістю своїх здібностей і творчих можливостей, індивідуального саморозвитку і самоздійснення, оприявнення внутрішнього потенціалу свого Я.
Зміст
Характеристика
Самореалізація невіддільна від усвідомлення людиною самої себе, довіри до персонального досвіду. В ній виявляється існуючий пізнавальний, ціннісний і комунікативний потенціал особи, здійснюються її наявні бажання, вміння і здатності, уявлення про себе і своє місце й покликання у світі.
Самореалізація є цілісним процесом самопізнання і самовдосконалення, позначена самостановленням, самозапереченням і самозмінами. Передбачає можливість особистості повноцінно виявити свій внутрішні потенції та вказує на особистісне зростання. У ній важливе спрямування людини на самоперевершення та індивідуалізоване визначення майбутнього. Більшість філософів і психологів 20-21 ст. звертали увагу на здатність людини «долати свої межі» як засадничу характеристику самореалізації.
Процес самореалізації постає нескінченним ланцюжком ситуацій вільного вибору, що дозволяє втілювати наявні та проектувати можливі таланти, вміння і знання. У ній особистість усвідомлює й оцінює протиріччя саморозвитку і використовує свій потенціал, а разом з тим, вивільняє і потенціал тих, із ким вона комунікує.
У гуманітаристиці другої половини 20 ст. терміни самоактуалізація та самореалізація часто вживалися як синоніми. Такий підхід існує дотепер, проте у філософії, психології та педагогіці намічено лінію розрізнення цих понять: самореалізацію пов’язують із формами практичної діяльності індивіда, соціальними впливами і способами самоствердження, натомість самоактуалізацію — із проявом внутрішнього потенціалу особистості та пошуком нею способу автентичного існування. У реальному житті обидва процеси взаємопов’язані: самореалізація може поставати як форма втілення самоактуалізації у соціокультурній реальності або лишатися в рамках діяльнісного світоставлення. У разі опору особистості соціокультурній реальності можлива самоактуалізація без самореалізації.
Творча адаптація до дійсності шляхом самореалізації як самоактуалізації уможливлює гармонійне існування людини та є умовою виживання людства і культури в умовах динамічних трансформацій.
В історії ідей
Витоки ідеї самореалізації знаходять в античній етиці, у контексті пізнання сутності й специфіки буття людини. На зв’язок саморозвитку особистості із самопізнанням вказували Сократ, Сенека і Марк Аврелій.
Передумовою оформлення ідеї творчої самореалізації була поява в культурі доби Відродження віри в різноманітні можливості особи, її творчий потенціал та ідеї цінності індивідуальності.
Співвідношення прагнення особи до самореалізації з її пізнавальною діяльністю осмислювали філософи Нового часу і Просвітництва. Філософія Модерну запропонувала ідею діяльної самореалізації людини. Григорій Сковорода пов’язував самореалізацію із пошуком людиною щастя і спорідненої праці та зорієнтованістю на плекання гармонії (як внутрішньої, так і зі світом). Міркування про співвідношення етичного та естетичного у самоздійсненні присутні у філософії романтизму, І. Канта.
Л. Фейєрбах наголошував на значенні для саморозвитку комунікації між Я і Ти, а К. Маркс пов’язував самореалізацію із практичним освоєнням людиною світу. С. Кєркегор міркував про шлях до істини як особистісне самоздійснення, можливе на естетичному, етичному і релігійному рівнях. Ф. Ніцше розкрив сутність самореалізації через осмислення ідей самоперевершення і Надлюдини.
Філософи-екзистенціалісти 20 ст. розглядали самореалізацію в контексті протиставлення справжнього і несправжнього існування людини. Зокрема К. Ясперс наголошував, що людина стає людиною, бо творить своє життя і власний світ. Прагнення долання скінченності веде її до відкриття унікальності свого існування (екзистенції), проходження через граничні ситуації та виходу за власні межі (трансценденції). Ж.-П. Сартр рушійною силою самореалізації вважав свободу — індивід творить себе у безперервному самозапереченні й самооновленні. А. Камю назвав тлом розгортання самореалізації засадничу абсурдність людського існування, уподібнював людину міфічному герою Сізіфу та надавав виняткового значення здатності людини бунтувати.
Осмислення адекватного способу самореалізації перебувало у центрі пошуків гуманістичної психології. Ідея самореалізації як самоактуалізації у А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франкла суголосна пошукам екзистенціалізму й Е. Фромма. Так, А. Маслоу у праці «До психології буття» (англ. «Toward a Psychology of Being», 1962) назвав прагнення до самоактуалізації вершиною потреб особистості. К. Роджерс у роботі «Консультування і психотерапія» (англ. «Counseling and Psychotherapy: Newer Concepts in Practice», 1942) пов’язав осмислення самореалізації із метою психотерапії — допомогти клієнтові знайти себе і стати щобільше автентичною і незалежною особою. В. Франкл у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» (англ. «Man’s search for meаning», 1946) трактував самореалізацію як унікальне втілення сенсу життя людини, коли вона перевершує себе. Головним спрямуванням особистості вважав прагнення до здійснення смислу й цінностей творчості, переживання і ставлення.
К.-Г. Юнг пов’язував ефективну самореалізацію із процесом індивідуації (здійснення Самості), в якому відбувається відновлення особистістю своєї унікальної сутності та реалізація її цілісності. А. Адлер наголошував на зв’язку самореалізації із психологічним зростанням і прагненням до досконалості особистості. К. Горні вбачала у ній актуалізацію Я особистості, а для Е. Еріксона вона була пов’язана із доланням особою меж своєї ідентичності. Е. Фромм означував самореалізацію як спосіб долання відчуження і запропонував поняття «добро-буття» (англ. well–being) для характеристики існування, відповідного природі людини, її внутрішньої згоди із самою собою. Він увів метафору повного народження на означення пробудження від напівсну, в якому, на його думку, існує більшість людей. Продуктивну самореалізацію Фромм пов’язував не з жадобою володіти (мати), а з досягненням повноцінного буття (бути).
У працях Е. Тоффлера, Д. Белла, Дж. Нейсбітта вільна самореалізація названа передумовою розвитку суспільства майбутнього.
Р. Інглгарт виділяв чотири групи цінностей, притаманних різним соціумам: цінності виживання і самореалізації та цінності традиційні й секулярно-раціональні. В індустріальних суспільствах домінують цінності виживання, натомість у постіндустріальних — цінності самореалізації, котрі стають основою успішності таких суспільств.
Значення
На початку 21 ст. самореалізація індивіда є не лише способом саморозвитку, а й формою адаптації особистості до змін, пов’язаних зі становленням інформаційного соціуму, викликами Постмодерну і глобалізації. Виняткову цінність здатності людини до творчого існування серед ризиків визнають представники концепцій інформаційного суспільства.
Сучасному мережевому суспільству відповідає проективна ідентичність (англ. рrоject identity), яка передбачає появу нової особистості, що може сама виробляти форми соціальності замість слідування існуючим моделям.
Додатково
- Філософія діалогу 20 ст. пов’язувала справжню самореалізацію особистості зі стосунками між Я та Іншим. Так, М. Бахтін наголошував, що точка опертя за межами себе в Іншому — єдино можливий способі сформувати ціннісне ставлення до себе, необхідне для самореалізації. К. Ясперс вважав комунікацію індивіда із Іншим такою, що складає структуру його існування і визначає самореалізацію. М. Бубер обстоював підставовість міжособистого зв’язку для саморозвитку і самопізнання. Е. Левінас наголошував, що взаємини Я – Інший повинні бути орієнтиром для людського існування й самореалізації.
- На початку 21 ст. українські філософи прагнуть долати діяльнісний підхід до осмислення самореалізації. Так, В. Малахов вказує, що діяльнісна парадиґма розуміння людського існування і самореалізації штучно їх обмежує. Як альтернативу, пропонує парадиґму любові, засновану на розумінні особистості в її здатності зсувати центр власного існування.
Цитата
«Те, що називають самореалізацією, зовсім не має бути метою для досягнення з простої причини: що більше її прагнеш, то більше шансів її прогавити. Іншими словами, самореалізація можлива лише як побічний ефект самотрансцендентності»
В. Франкл. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі / Пер. з англ. О. Замойської. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2016. С. 120–121.
Джерела
- Роджерс К. Взгляд на психотерапію. Становление человека / Пер. с англ. М. М. Исениной. Москва : Прогресс, 1994. 480 с.
- Маслоу А. Мотивация и личность / Пер. с англ. А. М. Татлыбаевой. Санкт-Петербург : Евразия, 1999. 478 с.
- В. Франкл. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі / Пер. з англ. О. Замойської. Харків : Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2016. 160 с.
Література
- Малахов В. Conatus essendi и структура деятельностной самореализации (к парадигматике эпохи модерна) // Уязвимость любви. Київ : Дух і Літера, 2005. С. 109–117.
- Титаренко Т. М. Постмодерна особистість у динаміці самоконструювання // Актуальні проблеми психології: Психологічна герменевтика. Київ : Інформаційно-аналітична агенція, 2010. Т. 2. Вип 6. С. 5–14.
- Лерш Ф. Структура особи / Пер. з нім. І. Іващенка, О. Семотюка і П. Таращука. Київ : Пульсари, 2014. 560 с.
- Козачинська В. В. Суб’єктивність: розмикання гетерогенних обширів (філософсько-антропологічний вимір). Київ : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2016. 334 с.
- Самчук Р. Аксіологічні стратегії сучасного гуманізму // Обґрунтування цінностей: сучасні філософські дискурси. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України, 2016. С. 242–333.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Самореалізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Самореалізація (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.11.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
