Антикваріат
Антикваріа́т (від лат. antiquus — старовинний, стародавній) — сукупна назва старовинних предметів, які мають історичну або культурну цінність і, як правило, є предметами колекціонування й торгівлі на антикварному ринку. Тісно пов’язаним із колекціонуванням антикваріату є колекціонування творів сучасного мистецтва.
Зміст
Історичний нарис
Зародження
Зародження збирання й вивчення предметів старовини сягає античних часів. У давньоримських істориків Тацита і Светонія фіксується вживання терміна «антикварій» (antiquarius) у значенні «знавець старовини» або «любитель старовини».
Систематичне вивчення й колекціонування антикваріату розпочалося в добу Відродження, коли через зростання інтересу до античності у Європі сформувався ринок давньогрецьких і давньоримських предметів (антиків). Їхнє колекціонування в цей час поєднувалося з дослідницькою роботою. Уже в 14 ст. зародилося колекціонування античних монет, яке у 18 ст. розвинулося в нумізматику як наукову дисципліну. Одним із перших відомих колекціонерів-нумізматів був поет Ф. Петрарка.
У 14–15 ст. з’явилося систематичне колекціонування старовинних рукописів (особливо з переписаними в середньовіччі текстами античних творів), творів античної скульптури тощо, в Італії формувалися перші приватні колекції, покладені в основу майбутніх музеїв.
З 15 ст. для пошуку антиків почали застосовувати систематичні розкопки, тобто розпочався донауковий етап розвитку археології. У 15–16 ст. також з’явилися перші підробки антиків, які потрапляли на ринок предметів колекціонування, що викликало потребу у професійній експертизі й атрибуції. Торговці антикваріатом і колекціонери почали звертати увагу на провенанс, тобто історію належності предмета старовини конкретним власникам. Відстеження провенансу передусім відігравало роль гарантії від підробок.
Новий час
Упродовж 17–18 ст. мода на колекціонування охопила всю континентальну Європу, почав формуватися міжнародний антикварний ринок, інтерес колекціонерів почали привертати не лише антики, а й артефакти Середньовіччя й Нового часу. Було створено перші загальнодоступні музеї (перший відкритий для публіки — Ешмолівський музей мистецтва й археології в м. Оксфорді, Велика Британія, заснований 1683). Колекції перших музеїв, як правило, відбивали смаки приватних осіб, чиї зібрання покладено в їхню основу, були слабко систематизовані й мали значною мірою випадковий характер.
У 17–18 ст. до колекціонування й вивчення монет, античних предметів і давніх рукописів додалися нові напрями збирання предметів старовини — колекціонування друкованих книг (див. Бібліофільство; Антикварна книга), меблів, порцеляни, декоративно-прикладного мистецтва, тиражного мистецтва (металеві відливки скульптур, гравюри тощо), тобто антикваріату в сучасному розумінні. У 18 ст. ринок антикваріату особливо активно розвивався у Великій Британії, що знайшло вияв у появі аукціонних домів. Зокрема, створені тоді аукціонні доми «Сотбіс» (1744), «Крістіс» (1766), «Філліпс» (1796) та деякі інші існують дотепер.
У 18–19 ст. набуло значного поширення колекціонування давніх рукописів із середньовічними текстами, історичними хроніками тощо, популяризувалося збирання предметів народної культури й побуту, що пов’язано з поширенням ідей романтизму.
Цей процес супроводжувався численними підробками давніх рукописів і записів фольклорних текстів. Найвідоміші автори підробок цього часу — шотландський поет Дж. Макферсон (1736–1796), чеський літератор В. Ганка, російський колекціонер О. Сулакадзєв (1771–1829), німецький теолог Ф. Вагенфельд (1810–1846), французький авантюрист Д. Врен-Люка (1816–1881), британський авантюрист грецького походження К. Сімонідес (Сімонідіс; 1820–1890).
Поява значної кількості підробок на європейському ринку антикваріату в 18–19 ст. дала поштовх розвитку низки допоміжних історичних дисциплін, зокрема палеографії, епіграфіки й текстології, а також використанню природничих методів у науковій експертизі матеріальних пам’яток історії й культури, що значною мірою вплинуло на розвиток археології та музейної справи.
Значний поштовх розвитку антикварного ринку в Європі також дали Велика французька революція й ліквідація монастирів у Франції наприкінці 18 ст. та італійська кампанія Наполеона Бонапарта (див. Наполеонівські війни), унаслідок яких на європейському антикварному ринку опинилася величезна кількість предметів старовини із конфіскованих або розграбованих фамільних колекцій та монастирських бібліотек і архівів. Саме в цей період було започатковано найбільше в історії приватне зібрання давніх рукописів — колекцію Т. Філліпса (1792–1872; Велика Британія).
У 18–19 ст. з’явилися перші товариства антикварів, які поєднували колекціонерські інтереси з дослідницькими. Найдавніші з подібних організацій, що існують дотепер, у 21 ст. є науковими товариствами, а не об’єднаннями колекціонерів: Товариство антикваріїв у Лондоні (засновано 1707), Шотландське товариство антикваріїв (засновано 1780), Американське антикварне товариство (засновано 1812), Королівське товариство антикваріїв Ірландії (засновано 1849), Королівське нумізматичне товариство (Велика Британія, засновано 1836), Американське нумізматичне товариство (засновано 1858) та ін. Багато подібних організацій у Великій Британії, Ірландії, США й Канаді існують безперервно дотепер.
Поряд із науково-колекціонерськими організаціями деякі засновані в 19 ст. колекціонерські організації та клуби зберігають характер переважно колекціонерських об’єднань, хоча їхня видавнича й виставкова діяльність зближує їх із науковими товариствами. До таких належать бібліофільські об’єднання: Роксберзький клуб (Велика Британія, засновано 1812), Клуб Грольє (засновано 1884) та ін.; нумізматичні організації: Американська нумізматична асоціація (засновано 1891), Британське нумізматичне товариство (засновано 1903) та ін.
Науково-колекціонерські організації виникали також у Російській імперії: Товариство любителів давньої писемності (засновано 1877, ліквідовано 1932), Московське нумізматичне товариство (засновано 1888, ліквідовано 1924). У 19 ст. з’явилися перші призначені для колекціонерів періодичні видання та книжкові серії.
У 20 ст. формувалися нові напрями колекціонування, які суттєво впливають на світовий ринок антикваріату: боністика, фалеристика, колекціонування автомобілів, екслібрисистика (як окремий напрям, а не розділ у колекціонуванні тиражної графіки, див. Екслібрис) тощо. Водночас зберігаються традиційні напрями колекціонування: колекціонування творів мистецтва, бібліофілія (включно з колекціонуванням рукописів), нумізматика, колекціонування антикварних меблів тощо.
На ринок антикваріату 20 ст. суттєво вплинули політичні події: унаслідок масштабної еміграції з колишньої Російської імперії після 1917 до Центральної та Західної Європи потрапили численні пам’ятки історії й культури. Багато з них було вивезено приватними колекціонерами.
Наприкінці 1920-х — на поч. 1930-х багато предметів із державних музейних фондів, зокрема творів мистецтва і книжок, організовано продавалися до Західної Європи і США урядовими структурами СРСР (Всесоюзне зовнішньоторговельне об’єднання «Міжнародна книга» та Головна контора Держторгу РСФРР «Антикваріат», пізніше Всесоюзна державна торговельна контора «Антикваріат») з метою залучення валютних коштів для потреб індустріалізації.
Після приходу до влади нацистів у Німеччині багато колекцій творів мистецтва та інших предметів старовини, які належали німецьким євреям, було конфісковано. Під час Другої світової війни німецька окупаційна адміністрація систематично розграбовувала державні і приватні зібрання на окупованих територіях. Значну роль у цьому відіграв Оперативний штаб рейхсляйтера Розенберга під керівництвом керівника зовнішньополітичного відділу Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП) А. Розенберга.
Організація нацистською Німеччиною продажу предметів із конфіскованих приватних колекцій безпосередньо перед Другою світовою війною та в перші роки війни, а також виявлення після війни в численних приватних власників, які в минулому були пов’язані з нацистським режимом, викрадених із приватних і музейних зібрань творів мистецтва та інших предметів антикваріату, зумовили зміну політики провідних аукціонних домів щодо перевірки провенансу виставлених на продаж творів.
Із середини 20 ст. основною метою перевірки провенансу стала гарантія законного походження предметів, а не їхньої автентичності. Натомість, автентичність перевіряється під час фахової наукової експертизи, частину якої становить і перевірка провенансу.
1948 засновано Міжнародну лігу книгарів-антикварів (англ. International League of Antiquarian Booksellers, ILAB; франц. Ligue internationale de la librairie ancienne, LILA), яка станом на 2020 представляє близько 2000 дилерів із 32 країн. Одне з її завдань — упорядкування міжнародного обігу торгівлі антикварними й цінними книжками й рукописами відповідно до норм Етичного кодексу Ліги.
Упродовж 2-ї пол. 20 ст. в багатьох країнах і на міжнародному рівні було ухвалено низку нормативно-правових актів, що регулюють обіг предметів старовини та правила реституції предметів старовини і творів мистецтва, викрадених із приватних або державних колекцій.
Основними такими документами є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954) і Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону й попередження незаконного ввезення, вивезення й передачі права власності на культурні цінності (1970). Зокрема, значно обмежено торгівлю археологічними знахідками — у більшості країн торгівля будь-якими археологічними артефактами, перебування яких у приватних руках до 1970 не доведено документально, є незаконною. Ці дії значно обмежили обіг антикваріату на «чорному ринку» й можливості «легалізації» підробок і предметів із невизначеним походженням, що вплинуло на ціноутворення, — ціни на легальні предмети зазвичай у кілька разів вищі, ніж на «чорному ринку».
Найбільшими дилерами антикваріату є аукціонні доми «Сотбіс» та «Крістіс», які контролюють сукупно близько 90% аукціонних продажів антикваріату і творів мистецтва у світі. Помітним явищем у розвитку антикварного ринку початку 21 ст. стала поява інтернет-аукціонів (eBay, allegro та ін.) та інтернет-майданчиків для торгівлі за фіксованими цінами. На останніх, як правило, продаються предмети з невеликих приватних колекцій, родинних зібрань тощо. Окрім численних спеціалізованих журналів для колекціонерів існує преса для дилерів антикваріату. Найавторитетнішим із подібних видань є лондонський тижневик «Газета антикварної торгівлі» («Antiques Trade Gazette»; видається з 1971). Історія колекціонування й антикварної торгівлі є предметом дослідження істориків культури й мистецтва. Цій темі присвячено спеціалізований науковий журнал «Журнал історії колекцій» («Journal of the History of Collections»; м. Оксфорд, видається з 1989).
Колекціонування й торгівля антикваріатом в Україні
Поширення колекціонування й торгівлі антикваріатом в Україні почалося в 19 ст. Найпомітнішими приватними колекціонерами межі 19–20 ст. були родина Терещенків (їхню колекцію мистецтва покладено в основу Київської картинної галереї) та родина Б. і В. Ханенків (колекцію покладено в основу Національного музею мистецтв імені Варвари та Богдана Ханенків).
Одним із найбільших приватних колекціонерів 1-ї пол. 20 ст. в Західній Україні був М. Райхенштейн, який зосереджувався на збиранні єврейських старожитностей. Його колекцію було покладено в основу Єврейського музею в м. Львові (засновано 1934, знищено під час Другої світової війни, зібрання розпорошено). Подібною за обсягом була колекція єврейських старожитностей М. Гольдштейна (зібрання у 1930-х влито до складу Єврейського музею в м. Львові, станом на 2020 розпорошено).
За радянської доби торгівля антикваріатом суттєво обмежувалася. Існували шляхи офіційного продажу через спеціалізовані комісійні крамниці та неофіційної купівлі у спадкоємців митців або власників великих дореволюційних зібрань, купівлі-продажу або обміну між колекціонерами. У цей час було сформовано основу мистецьких зібрань І. Диченка (1946–2015, після смерті колекціонера його зібрання передано в дар Мистецькому арсеналу) і О. Брея (нар. 1954), бібліофільських колекцій Я. Бердичевського (нар. 1932; 1987 подарував частину зібрання м. Києву для новозаснованого Київського музею О. С. Пушкіна, значна частина його зібрання книг і екслібрисів розпорошена внаслідок продажу перед еміграцією до Німеччини 1994), С. Білоконя (нар. 1948; значну частину колекції 2012 передано в дар Національному університету «Києво-Могилянська академія») та ін.
З поч. 1990-х відбувалася активізація торгівлі антикваріатом в Україні — з’явилися приватні аукціонні доми, галереї й антикварні магазини. Здійснювалася інституціоналізація колекціонування — у 1990–2000-х створено низку колекціонерських об’єднань і клубів. Засновані видання для колекціонерів — журнали «Нумізматика і фалеристика» (м. Київ, з 1997), «Львівські нумізматичні записки» (м. Львів, з 2004), «Антиквар» (м. Київ, з 2006), альманахи «Альманах бібліофілів» (м. Дрогобич, з 2015) і «Київський альманах бібліофіла» (м. Київ, з 2017).
Література
- Бердичевский Я. И. Бердичеевы сказы о книжниках и коллекционерах града стольного Кыева в середине XX века. Киев : Бутон, 2002. 288 с.
- Who Owns the Past? Cultural Policy, Cultural Property, and the Law / Ed. by K. Gibbon. New Brunswick : Rutgers University Press, 2005. 362 p.
- Stourton J. Great Collectors of Our Time: Art Collecting Since 1945. London : Scala Arts & Heritage, 2008. 416 p.
- Ulph J., Smith I. The Illicit Trade in Art and Antiquities: International Recovery and Criminal and Civil Liability. Oxford : Hart Publishing, 2012. 352 p.
- Брей А. Нескучное собирательство. Киев : ArtHuss, 2017. 432 с.
- Гук Ф. Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів. Київ : ArtHuss, 2019. 464 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гірік С. І. Антикваріат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антикваріат (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
