Антонеску, Йон Віктор
Антоне́ску, Йон Ві́ктор (рум. Antonescu, Ion Victor; 14.06.1882, м. Пітешті, жудець Арджець, Румунія — 01.06.1946, с. Жилава, жудець Ілфов, Румунія) — державний і військовий діяч, прем’єр-міністр і фактичний правитель Румунії у 1940–1944.
|
Антонеску, Йон Віктор | |
|---|---|
| Народження | 14.06.1882 |
| Місце народження | Пітешті |
| Смерть | 01.06.1946 |
| Місце смерті | Жилава |
| Місце діяльності | Київ |
| Напрями діяльності | державна і військова діяльність |
Життєпис
Народився в родині кадрового військового (на час народження Антонеску його батько служив у кавалерії у званні лейтенанта). 1898–1902 навчався у військовому училищі м. Крайова (Румунія), яке закінчив із відзнакою. 1902–1904 навчався у Військовій школі піхоти й кавалерії в м. Бухаресті, яку закінчив із відзнакою у званні другого лейтенанта кавалерії (приблизний відповідник звання молодшого лейтенанта).
Після річної служби в 1-му полку рошіорів (різновид кавалерійських військ) 1905–1906 навчався у Спеціалізованій кавалерійській школі м. Тирговіште. 1906–1909 — на службі, 1909–1911 навчався у Вищій військовій школі в м. Бухаресті, 1911–1912 стажувався в Генеральному штабі, 1912–1913 навчався у Аеророзвідувальній школі. Брав участь у Другій Балканській війні (див. Балканські війни 1912–1913) та Першій світовій війні, під час Першої світової отримав звання майора.
Після війни розпочав публіцистичну діяльність виданням брошури «Румуни: їхні походження, минуле, жертви і права» (1919), яка містила ідеалізований виклад історії румунів і висловлювала територіальні претензії до сусідніх держав. 1923–1926 — на дипломатичній роботі, обіймав посади військового аташе Румунії у Франції, Великій Британії та Бельгії.
З 1928 — генеральний секретар Міністерства оборони Румунії, 1933–1934 — заступник командувача Генерального штабу. У грудні 1937 —березні 1938 — міністр оборони у профашистському уряді О. Гоги (після падіння уряду у лютому 1938 іще впродовж місяця продовжував обіймати посаду, однак втратив її через конфлікт із королем Каролем II).
04.09.1940 призначений прем’єр-міністром Румунії (на посаді з 05.09.1940) внаслідок тиску на короля з боку фашистської організації «Залізна гвардія» і прихильників Антонеску. Це стало можливим через зростання популярності ревізіоністсьских настроїв і падіння авторитету короля після втрати Румунією Північної Буковини (тепер Чернівецька область, Україна) й Бессарабії (тепер частина Молдови і частина Одеської області, Україна) на користь СРСР і північної частини Трансильванії на користь Угорщини (з 1947 знову у складі Румунії).
06.09.1940 Кароль II був змушений зректися престолу на користь свого сина Міхая I. Відтоді Антонеску став фактичним правителем країни. З 06.09.1941 він використовував присуджений собі титул «кондукетор» («вождь»). Після поразки спрямованого проти нього повстання 1941 року, також відомого як путч легіонерів, Антонеску остаточно усунув від влади представників «Залізної гвардії» і став одноосібним диктатором.
Діяльність
Антонеску провадив дружню до нацистської Німеччини зовнішню політику. 23.11.1940 Румунія стала учасницею Берлінського пакту трьох держав. 25.11.1941 вона приєдналася до Антикомінтернівського пакту. З 01.1941 у Румунії дислокувалися частини німецьких військ (зокрема, біля нафтових родовищ неподалік м. Плоєшті).
10–12.06.1941, безпосередньо перед нападом на СРСР, відбулися прямі перемовини між Антонеску та А. Гітлером. 22.06.1941 Румунія одночасно з Німеччиною розпочала бойові дії проти СРСР. Антонеску став верховним головнокомандувачем румунської армії. 21.08.1941 отримав звання маршала Румунії.
Зайняті румунськими військами території було включено до складу Румунії. На території Бессарабії створено губернаторство Бессарабія (1941–1944), до якого входила територія Бессарабії, відторгнута СРСР від Румунії 1940 (тепер Молдова та західна частина Одеської області), окрім двох північних повітів, які, разом із територією сучасної Чернівецької області, Румунія включила до складу новоутвореного губернаторства Буковина (1941–1944).
На окупованих землях Української РСР, що до 1940 не входили до складу Румунії, було утворено губернаторство Трансністрія. До нього увійшла переважна частина колишньої Молдавської АРСР у складі УРСР та східна частина Одеської обл. з містами Одесою й Очаковим (тепер східна частина Молдови, яка контролюється невизнаною Придністровською Молдавською Республікою, східна частина Одеської області та західна частина Вінницької області).
На цих територіях було розгорнуто систему румунізації, поширено дію антисемітського законодавства (див. Антисемітизм), запровадженого в Румунії після приходу до влади Антонеску. Антисемітська політика на цих територіях була значно масштабнішою, ніж на території Румунії в кордонах 1940–1941. Зокрема, на анексованих Румунією землях УРСР відбувалася геттоїзація євреїв. У губернаторствах Буковина й Бессарабія було організовано депортацію євреїв, більшість із них було вислано до гетто й таборів у губернаторстві Трансністрія. У гетто було створено умови перенаселення, дефіциту продовольства й медикаментів, що спричинило високу смертність.
Набула поширення практика надсилання євреїв із гетто у Трансністрії на будівельні роботи до сусідніх округів Рейхскомісаріату Україна, усіх відібраних робітників після виконання робіт страчували. Після організованого радянським підпіллям вибуху у штабі румунських військ у м. Одесі було організовано масові вбивства місцевих мешканців, більшість загиблих були євреями (за погодженням із румунською адміністрацією значну частину вбивств здійснював особовий склад Айнзацгрупи D, див. Голокост). Переслідування євреїв та політику румунізації у Трансністрії реалізовував призначений Антонеску губернатор Г. Алексяну.
Популярність Антонеску і його авторитет серед населення та військових суттєво зменшилися внаслідок втрат румунських військ на Східному фронті, зокрема після Сталінградської битви (загальні втрати Румунії у Другій світовій війні склали бл. 800 тис. осіб, понад 500 тис. із яких — безповоротні втрати, понад 470 тис. — безповоротні втрати на Східному фронті).
23.08.1944 король Міхай I висунув Антонеску вимогу укласти перемир’я з СРСР. Після відмови маршала зробити це без попереднього повідомлення Німеччині особиста охорона короля заарештувала маршала. Ключові стратегічні об’єкти та засоби зв’язку в м. Бухаресті узяли під контроль прихильники короля та, за узгодженням із ними, члени опозиційних організацій (зокрема, підпільної Комуністичної партії).
Того ж дня посаду прем’єр-міністра обійняв генерал К. Сенетеску (1885–1947). Румунія 24.08.1944 припинила війну з СРСР, а 25.08.1944 оголосила війну Німеччині. 31.08.1944 заарештованого Антонеску передано радянським військам. До 04.1946 він перебував у СРСР, після чого був переданий до Румунії для суду.
Судовий процес над Антонеску й іншими військовими злочинцями відбувався 10–17.05.1946 у Першому румунському народному трибуналі. 17.05.1946 колишнього диктатора засуджено до страти через розстріл разом із 13 з 24 обвинувачених. Серед засуджених одночасно з ним — Г. Алексяну, а також М. Антонеску (1904–1946) — міністр закордонних справ в уряді Й. Антонеску.
2006 Й. Антонеску частково реабілітовано рішенням Апеляційного суду м. Бухареста (ухвалу скасовано 2008 Верховним судом Румунії). Реабілітація стосувалася обвинувачення у злочинах проти миру (веденні агресивної війни), однак не передбачала реабілітації за обвинуваченнями у військових злочинах та злочинах румунської адміністрації на окупованих територіях.
Література
- Rotaru J. Mareșalul Antonescu la Odessa: grandoarea și amărăciunea unei victorii. București : Editura Paideia, 1999. 256 p.
- Iancu C. Shoah în România. Evreii în timpul regimului Antonescu (1940–1944). Documente diplomatice franceze inedite. Iași : Polirom, 2001. 208 p.
- Morgan P. Fascism in Europe, 1919–1945. London; New York : Routledge, 2002. 240 p.
- Новосьолов О. Українські землі в політичних планах Румунії (вересень 1940 — червень 1941 рр.) // Вісник Прикарпатського університету: Історія. 2006. Вип. 10–11. С. 126–134.
- Лучканин С. Румунія в Другій світовій війні 1939–1945: білі плями і нові погляди на проблему // Європейські історичні студії. 2018. №9. С. 79–95.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Антонеску, Йон Віктор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонеску, Йон Віктор (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
