Арарат
|
Арарат | |
|---|---|
| Тип | масив гірський |
| Країни | Туреччина |
| Регіон | Вірменське нагір’я |
| Найвища точка | Великий Арарат (5165) |
| Площа (кв. км) | 1000 |
Арара́т — найвищий масив гірський у складі Вірменського нагір’я.
Зміст
Назва
Відповідну назву вулканічному гірському масиву та його складникам дали європейські географи в 19 ст. Топонім «Арарат» походить від ассирійської назви держави й народу Урарту. Місцеві народи називали гори так:
- вірмени — Масіс (вірм. Մասիս) — найбільша гора;
- турки — Агридаг або Агри-Даг (тур. Ağrı Dağı) — крива гора або гора болі;
- перси — Кухі-Нух (перс. کوه نوح) — гора Ноя;
- курди — Агрі (курд. Çiyayê Agirî) — вогненна гора.
У «Географії» Страбона вулканічний масив давньогрецькою мовою названо Абос (дав.-гр. Ἄβος) та Нібарос (Νίβαρος).
Історична довідка
У різні періоди територія Арарату належала Риму Стародавньому, Персії Давній, Візантійській імперії, Османській імперії, Російській імперії, Вірменії.
Уперше Арарат підкорено 1829 експедицією науковою на чолі з дослідником-природознавцем Й. Парротом (1791–1841; Росія).
Останнє виверження вулкана відбулося 02.07.1840. Воно супроводжувалося землетрусом і сходженням лавини, унаслідок чого було зруйновано монастир і єдине поселення на схилах масиву.
Географічне положення
Арарат простягнувся в східній частині Туреччини (іль Игдир) на правобережжі середньої течії р. Араксу поблизу кордонів державних з Іраном і Вірменією.
Характеристика
Склад і розміри
Морфологічно масив складається з двох конусів стратовулканів — Великого Арарату (5 165 м) і Малого Арарату (3 896 м), розділених Сардар-Булакською сідловиною. Відстань між вершинами становить близько 11 км.
Периметр підніжжя масиву сягає 130 км, діаметр — до 40 км.
Загальна площа — майже 1 000 км2.
Геологічна будова
Масив є частиною молодої Альпійсько-Гімалайської гірської системи. Його утворення розпочалося в неогені (див. Неогеновий період і неогенова система) унаслідок зіткнення (колізії) Аравійської та Євразійської літосферних плит. Перед тим ця територія протягом близько 150 млн років була частиною дна Тетісу.
Сучасного вигляду гірський масив набув у четвертинному періоді (див. Четвертинний період і четвертинна система; Антропогеновий період) за активного прояву горотворних процесів і вулканізму.
У геологічній будові переважають вивержені породи гірські вулканічні кайнозойського (див. Кайнозой) віку — базальти, андезито-базальти й андезити.
Схили основних вулканічних споруд ускладнено боковими конусами, дацитово-ріолітовими (див. Дацит) лавовими (див. Лава) куполами. На пізній стадії вулканізму (три тисячоліття до н. е.) утворилися великі пірокластичні конуси (див. Пірокластичні породи) та потоки біля підніжжя масиву. Їхній молодий вік підтверджено археологічними знахідками епохи бронзового віку, перекритими пірокластичними відкладами.
Рельєф
Вершина Великого Арарату та прилеглі схили на висоті понад 4 300 м укриті вічними снігами й льодовиками. Тут виявлено щонайменше 30 льодовиків загальною площею близько 20 км2. Найбільшим є льодовик Святого Якова близько 2 км завдовжки.
Характерними формами рельєфу гірських схилів є моря кам’яні та щебнисто-піщані (див. Щебінь; Пісок) шлейфи делювіальні.
Усі льодовики і сніжники Великого Арарату перебувають у стані деградації під впливом глобальних кліматичних змін, їхні площі постійно зменшуються.
Клімат
Для гірських схилів характерна висотна кліматична зональність. Вершина Великого Арарату і схили на висоті понад 4 300 м розташовані в нівальній (див. Клімат нівальний) зоні. Висота снігової лінії зазнає сезонних коливань амплітудою близько 300 м.
Середня зона Арарату (до 2 000 м) лежить у зоні різко континентального, сухого клімату з прохолодною зимою і теплим засушливим літом. Середня температура січня — –5 °С, липня — +25 °С. Середньорічна кількість атмосферних опадів коливається в межах 200–300 мм.
Ландшафти
У ландшафтній структурі переважають передгірні луки, які місцеве населення використовує як пасовища. У передгір’ях Малого Арарату трапляються невеликі березові гаї.
Рослинний світ
Нижче від снігової лінії на неродючих кам’янистих ділянках трапляються колючі чагарники і ялівець, на солончаках — фісташки, каркас, держи-дерево й типові для напівпустель і пустель ксерофіти, пристосовані до посушливого напівпустельного клімату.
Значення
Розчленований гірський рельєф, несприятливі кліматичні умови, бідні ґрунти стали на заваді антропогенному освоєнню схилів Великого й Малого Арарату. Сприятливішими є ландшафтно-кліматичні умови в міжгірних долинах, які місцеве населення (турки, курди, азербайджанці) використовує для проживання і ведення сільського господарства на зрошуваних ділянках.
Повз підніжжя Арарату проходили важливі торговельні шляхи, тому володіння найвищою частиною Вірменського нагір’я мало важливе стратегічне, економічне й культурне значення.
Арарат є всесвітньо відомим рекреаційним об’єктом, який щорічно відвідують тисячі туристів. Для збереження унікальних пам’яток історії та культури, цінних природних ландшафтів, флори й фауни, а також із метою розвитку туристичного потенціалу регіону уряд Туреччини створив Національний парк гори Арарат (2004).
На честь Арарату названо астероїд «96205 Арарат».
Додатково
Попри те, що Арарат офіційно простягнувся на території Туреччини, він відомий як символ Вірменії, священна гора для більшості громадян. Арарат зображено на гербі державному країни, деяких грошових знаках (див. Вірменський драм).
З Араратом пов’язано багато легенд і повір’їв. За біблійною легендою, на Арараті нібито зупинився ковчег Ноя, який врятувався від «потопу всесвітнього». Широко відомою є легенда про вішапів, які охороняють вершину гори від втручання людей. Існує також вірменська легенда про Святого Якова Агопа, що прагнув піднятися на вершину, щоби вклонитися ковчегу Ноя, який він колись побачив у ясну погоду. Усі його спроби були невдалі. Після третього, останнього, разу йому наснився ангел, який пояснив, що Бог заборонив людям підійматися на священну вершину й чіпати ковчег. Як нагороду ангел подарував Якову уламок ковчега.
Легенди про заборону сходження на Арарат у 19 ст. підтримувала церква.
Література
- Гандзакеци К. История Армении / Пер. с древнеармян. Л. Ханларян. Москва : Наука, 1976. 359 с.
- Новосельцев А. П. О местонахождениибиблейской «горы Арарат» // Восточная Европа в древности и средневековье. Москва : Наука, 1978. С. 61–66.
- Karakhanian A., Djrbashian R., Trifonov V. et al. Holocene-Historical Volcanism and Active Faultsas Natural Risk Factors for Armenia and Adjacent Countries //Journal of Volcanology and Geothermal Research. 2002. Vol. 113. Is. 1–2. P. 319–344.
- Karakhanian A., Djrbashian R., Trifonov V. et al. Historical volcanoes of Armenia and adjacent areas: What is revisited? //Journa of Volcanology and Geothermal Research. 2006. Vol. 155. Is. 3–4. P. 338–345.
- Moses, of Khoren. History of the Armenians / Trans. from Armenian R. Thomson. Ann Arbor : Caravan Books, 2006. 412 p.
- Panossian R. The Armenians: From Kings and Priests to Merchants and Commissars. London : Hurst & Company, 2006. 462 p.
- Arnold B. Genesis. Cambridge : Cambridge University Press, 2008. 432 p.
- Westerman F. Ararat — Pilgerreise eines Ungläubigen. Berlin : Links, 2008. 288 p.
- Шищенко П. Г., Аріон А. В., Удовиченко В. В. та ін. Фізична географія материків та океанів : в 2 т. Київ : Київський університет, 2009. Т. 1. 643 с.
- Adriaans R. Sonorous Borders: National Cosmology & the Mediation of Collective Memory in Armenian Ethnopop Music. Diemen : AMB, 2012. 91 p.
- Darke D. Eastern Turkey. Chalfont St. Peter : Bradt Travel Guides, 2014. 432 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Спиця Р. О. Арарат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арарат (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
