Атлантида (міфологія)
.png)
Атланти́да (грец. Ἀτλαντὶς) — міфічний затонулий острів-держава.
Зміст
Джерела
Згадки про Атлантиду містяться у працях античних істориків, міфографів, філософів Гелланіка Мітиленського (5 ст. до н. е.), Геродота, Посидонія (2–1 ст. до н. е.), Діодора Сицилійського, Страбона, Прокла Діадоха. Найбільше інформації зберегли діалоги Платона «Тимей» і «Критій».
Платон. Діалог «Тимей»
У діалозі Атлантида описана як могутня країна, яку, рятуючи себе й інші народи від поневолення, перемогли Афіни. Сюжет побудований на розмові Сократа і Тимея про абстрактну ідеальну державу та її громадян. Коли ж слово бере Критій, полілог змінюється монологом про сімейну оповідь — начебто почутий від діда переказ розмови Солона із єгипетським жерцем у м. Саїсі про давні події.
За цим переказом, Атлантида — велетенський острів, розташований на Захід від Гераклових стовпів (антична назва морського проходу між Африкою та Іспанією, у ширшому значенні — західного краю дослідженого світу), навпроти Атлаських гір. Тут нібито існувало неймовірне за розміром і міццю царство, влада якого поширювалась також на ін. острови й регіони — аж до Лівії, Єгипту та Європи (до Тирренії — давньогрецька назва території етрусків). Стрімкий розвиток держави позначився на її загарбницьких амбіціях. Афіни, за Платоном, самотужки здолали завойовників, подарувавши волю всім народам, і звеличилися завдяки цьому подвигу. Втім, острів за день щезнув у морі внаслідок сильних землетрусів і повені, разом із афінським військом. Дату катастрофи філософ відніс за 9 тисяч років до сучасної йому доби.
Платон. Діалог «Критій»
Сюжет про Атлантиду Платон детальніше розкрив у діалозі «Критій». На відміну від героїки «Тимея», оповідь про Атлантиду в «Критії» набуває ознак міфу. Словами Критія філософ вимальовує образ чарівного багатющого острова і могутнього царства, керованого мудрими правителями-напівбогами.
Острів начебто дістався у владарювання Посейдону після жеребкування, за яким боги ділили землю. Клейто, донька попереднього правителя, народила від Посейдона хлопчиків-близнюків (Атланта і Євмела, Амферея і Євемона, Мнесея і Автохтона, Еласиппа й Местора, Азаеса й Діапрепа), між якими бог і поділив острів. Царем над усіма поставив свого первістка Атланта і віддав йому найкращу частку — материні маєтності та довколишні землі, решту синів призначив архонтами над народами і країнами. Їхні нащадки примножували силу і статки Атлантиди. Найбільшим, найшановнішим і найзаможнішим поміж них був рід Атланта.
За переказом, на острові були розбудовані розкішні міста зі святилищами, палацами, гаванями і верфями; серед природних багатств — родовища твердих копалин і плавких металів, зокрема й міфічних (напр., таємничий метал чи сплав орихалк, згадуваний у давньогрецьких міфах як цінніший від золота), деревина різних порід, усі види фруктів, овочів, злаків, пахощів, олій, свійська худоба й дика звірина тощо. У центрі столиці височів палац, поруч із храмами Посейдона і Клейто (усі споруди покрито міддю й оловом, царський акрополь — орихалком). Гавані міста — переповнені кораблями купців.
Платон детально описав форму й розміри всіх споруд та ландшафтних елементів острова, каналів і мурів, зовнішній вигляд і внутрішнє оздоблення храмів акрополя (зокрема, золоту скульптуру Посейдона на колісниці з шістьма крилатими кіньми в оточенні 100 золотих нереїд на дельфінах). Вказував на те, що столиця була добре укріпленою: кілька ліній кам’яних мурів, вежі й брами на мостах. Детально викладено і військовий устрій Атлантиди.
Країна описана як ідеально улаштована держава. Успадковані від богів розум і чесноти допомогли правителям значно примножити багатства, якими наділив острів Посейдон. Кожен із десяти архонтів діяв відповідно до його настанов, які були викарбувані на стелі Посейдонового храму. Основним законом була згуртованість, координація дій, взаємна підтримка у всіх справах, включно з воєнними походами, підпорядкування царям-атлантам. Із часом божественна частка крові нащадків поступилася людській, а благородство — пожадливості. Загибель Атлантиди у Платоновій інтерпретації пояснена втратою атлантами божественної доброчесності й карою богів: Зевс, засновник законів і захисник справедливості, покарав розбещених нащадків славетного колись роду.
Пошуки Атлантиди
Історична достовірність існування Атлантиди — предмет полеміки впродовж багатьох століть. Частина дослідників вважають історію Атлантиди винятково формою міфотворчості. Апелюючи до того, що сам Платон негативно ставився до старих міфів і вважав їх шкідливими, оповідь про Атлантиду трактують як вигаданий Платоном «взірцевий міф», створений для виховання ідеальних громадян (описане життя атлантів суголосне його вченню про державу нового типу). Інші ж, зважаючи на згадки про Атлантиду в різних античних авторів, наполягають на правдивості існування й загибелі розвиненого острова-держави. Це, своєю чергою, дало поштовх численним версіям про ймовірне місце розташування Атлантиди.
Перші відомості про пошуки Атлантиди сягають середини 1 ст. Спроби вказати географічне розташування затонулого острова тривали протягом століть. Серед відомих гіпотез: вказівки на Азорські або Канарські архіпелаги, Серединно-Атлантичний хребет, а також узбережжя Африки, Іспанії, Скандинавії, Америки, Антарктиди тощо. Основними місцями імовірної локації вважали ареал Атлантичного океану, Середземне моpe, острови Егейського моря.
На поч. 20 ст., у повоєнний період, поширилася нова хвиля інтересу до пошуків Атлантиди, пов’язана з удосконаленням підводної техніки. Наслідком стало утворення легальних і таємних товариств і компаній, організація десятків пошукових експедицій.
Підвищений інтерес до таємниці існування Атлантиди протягом 1950–1960-х інституціювався в окрему галузь розвідок — атлантологію.
З погляду науки існування Атлантиди є спірним. Розповідь Платона вважається легендою, яка, втім, могла частково ґрунтуватися на реальних фактах чи подіях давнини.
Переносно
У переносному розумінні Атлантида — прекрасна заповідна країна, пошуки якої є метафорою тернистого й подвижницького шляху до цілі, відкриття. «Втрачена Атлантида», «загублена Атлантида» — метафори забуття, минувшини, зниклих цивілізацій, втрачених духовних і культурних скарбів.
У мистецтві
Міфологема Атлантиди стала основою для численних творів мистецтва, літератури, масової культури. Фантастичні алюзії на тему ідеальної країни, таємничого острова з високорозвинутою цивілізацією містяться у багатьох літературних творах, серед них: «Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія» Т. Мора (1516), «Двадцять тисяч льє під водою» Ж. Верна (1870), «Тарзан і скарби Опара» Е. Берроуза (1916), «Атлантида» П. Бенуа (1919), «Аеліта» О. Толстого (1923), «Безодня Маракота» А. К. Дойла (1927), «Царська воля» Р. Шеклі (1953), «Човен над Атлантидою» В. Кернбаха (1961), «Операція "Пошук у часі"» А. Нортона (1967), «Танцівниця з Атлантиди» П. Андерсона (1971), «Ілюмінатус!» Р. А. Вілсона (1975), «Сильмариліон» Дж. Толкіна (1977), цикл «Діти капітана Немо» («Дівчинка з Атлантиди» та ін.) В. Хольбайна (2002) та ін.
У живописі відомі картини «Падіння Атлантиди» барокових художників Франції під колективним псевдонімом Монсу Дезидеріо (17 ст.) та «Атлант» (1921) і «Загибель Атлантиди» (1929) М. Реріха.
Про Атлантиду створено також низку науково-популярних фільмів.
Додатково
- За «Критієм», Атлантида описана як острів, від моря до середини якого простягалася родюча рівнина. Посеред неї в 50 стадіях (міра довжини, 177,6 м) від берега була розташована невисока гора. На її вершині мешкали «породжені там на світ землею» правитель Евенор з дружиною Левкіппою та донькою Клейто. Посейдон, отримавши острів у володіння, укріпив гору, обгородив її 3 водяними і 2 земляними кільцями: зовнішнє водяне і земляне кола у 3 стадії завширшки, серединні — 2 стадії, внутрішнє водяне коло — 1 стадій, центральний острів — 5 стадій у діаметрі. Бог, облаштовуючи територію, створив 2 джерела із цілющою водою — гаряче й холодне (алюзія на світову міфологему живої води). Схема столиці Атлантиди постала комбінацією із концентричних кіл і хрестоподібної структури. «Хрест Атлантиди» пізніше було витлумачено як символічне значення духовної спадщини міфічної культури.
- Символом, мірилом добробуту і щедрот острова є згадка Платона про безліч слонів, яким було доволі їжі. Через це, з’явилися гіпотези про ототожнення Атлантиди з о. Фаросом (поблизу узбережжя Єгипту), через який везли в грецькі поліси слонову кістку, і де землетрусом було зруйновано та затоплено оборонні споруди і знаменитий Александрійський маяк (одне з семи чудес світу).
Джерела
Платон. Собрание сочинений : в 4 т. / Пер. с древнегреч. Москва : Мысль, 1994. Т. 3. 654 с.
Література
- Кусто Ж. И., Паккале И. В поисках Атлантиды / Пер. с фр. Москва : Мысль, 1986. 318 с.
- Александровский Г. Атлантида — не легенда! // Наука и жизнь. 1999. № 9. URL: https://www.nkj.ru/archive/articles/9708/
- Жиров Н. Атлантида. Основные проблемы атлантологии. Москва : Вече, 2004. 512 с.
- Чабаненко В. А. Українська Атлантида. Запоріжжя : [б. в.], 2006. 405 с.
- Комнацький П. Атлантида. Київ : Схід-Захід, 2008. 160 с.
- Зайдлер Л. Атлантида. Великая катастрофа. Москва : Вече, 2015. 286 с.
- Aethelman G. Atlántida: el reino del olvido. Córdoba : Editorial Almuzara, 2017. 432 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Атлантида (міфологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атлантида (міфологія) (дата звернення: 30.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
