Байлянь-цзяо
.jpg)
Ба́йлянь-цзя́о (кит. 白莲教 — вчення Білого Лотоса) — узагальнена назва для різноманітних китайських товариств, сект і концепцій, пов’язаних з ідеєю звільнення праведників через їх переродження у «цзін-ту» — Чистій землі.
Зміст
Типологія
До байлянь-цзяо синологи зазвичай включають:
1) секти буддійського спрямування, адепти яких вдавалися до спрощення вчення «Чистої землі» (див. Амідаїзм);
2) нечисельні елітарні групи ченців, які вивчали переважно езотеричні буддійські та даоські тексти;
3) найчисельніша категорія — масові синкретичні спільноти буддійського походження, діяльність яких орієнтувалася на змирщення космогонічних, есхатологічних і сотеріологічних концепцій байлянь.
Історична довідка
Секти буддійського спрямування
Початково діяли як релігійні об’єднання, братства зі слабкою організаційною структурою.
Серед ранніх сект буддійського спрямування виділялося байлянь-ше («товариство Білого Лотоса»), створене на початку 5 ст. Його ідейною основою були погляди буддійського мислителя Хуей-юаня (334–416, Китай). У вченні ранніх сект особливо значущим був культ будди Майтреї (Міле), з пришестям якого пов’язували настання царства блаженства. Проповідники сект байлянь-цзяо нерідко називали себе утіленнями Майтреї або його провісниками. Адепти звично сповідували звільнення через належну моральну поведінку, доброчинність, дотримання чистоти внутрішніх помислів і багаторазове повторення імені будди Амітабги. Ритуальна складова ранніх сект «учення Білого Лотоса» була надмірно спрощеною: культивували обов’язкове вегетаріанство, аскезу, безшлюбність, заборону позбавляти життя.
В основі космогонічних уявлень громад байлянь-цзяо — положення про створення світу з універсальної духовної субстанції ці, появі якої передувала сюй, кун (надбуттєва порожнеча). Ці стає лоном для народження У-шен лао-му (Споконвічної праматері), яку сектанти ототожнювали з Амітабгою або Майтреєю. Вірували, що саме У-шен лао-му через посередництво «вчення Білого Лотоса» може звільнити людей з тенет пристрастей, у яких ті загрузли в своїх життях.
Вчення про міфічну історію людства (остаточно сформоване в традиції байлянь-цзяо в 16 ст.) ґрунтувалося на уявленні про три стадії, кожній з яких відповідає свій будда-світоправитель. У колишню стадію правив будда Каш’япа (Кашба), престолом якого був синій лотос («доба Синього сонця»); у теперішню — будда Шакьямуні на престолі з червоного лотоса («доба Червоного сонця»); у майбутню — правитиме будда Майтрейя на троні з білого лотоса («доба Білого сонця»). З буддою прийдешнього на землі запанує горній лад (всезагальна справедливість, рівність, благоденство тощо), а небесний буревій знесе всіх, хто не приєднався до «вчення Білого Лотоса».
На подальшу синкретизацію байлянь-цзяо вплинуло вчення мислителя Ло Ціна (1443–1527, Китай), що поєднало ідеї буддійських шкіл цзін-ту і чань, даоської космології, конфуціанської етики та неоконфуціанських форм філософського дискурсу. Прикладом такого синкретизму стала праця «У бу цін» («Канон у п’яти книгах»). Ло Цін виголосив ідею про знаходження раю Амітабги, Тянь та інших сутностей потойбічного світу у власній свідомості людини; наголошував на рівності ченців і мирян. «У бу цін» став канонічним текстом більшості сект байлянь-цзяо.
Езотеричні товариства
Перші езотеричні угрупування байлянь-цзяо виникли упродовж 12 ст. Їх основоположником традиційно визнають ченця школи тяньтай (букв. Небесний престол) Мао Цзи-юаня (1086–1166, Китай), який мав титул «Байлянь да-ші» («Великий вчитель Білого Лотоса»). Мао Цзи-юань повчав про відсутність розрізнення між нірваною й сансарою, ченцями і мирянами, чоловіками й жінками. Саме тоді вчення байлянь-цзяо поповнилося положеннями школи тяньтай. Ймовірно, на цю добу припадає виникнення у середовищі байлянь-цзяо таємних практик ушу, акупунктури, масажу.
Послідовники езотеричних груп байлянь-цзяо не були опозиційно налаштованими до правлячих династій. Натомість, чисельні секти «вчення Білого Лотоса» стали прообразом пізніших нон-конформних синкретичних релігійних об’єднань, які з’являлися в різні періоди імператорського Китаю.
Синкретичні спільноти
Упродовж 13 ст. відбувався процес доктринального збагачення байлянь-цзяо вченнями буддійської секти міле-цзяо («вчення Майтреї») і маніхейської секти мін-цзяо («вчення світла»). Наслідком стали відчутна синкретизація і, певною мірою, еклектичність «учення Білого Лотоса». Хоча, за свідченнями джерел епохи Цзінь, аж до середини 14 ст. владні структури не вирізняли байлянь-цзяо від офіційно культивованого буддизму.
Упродовж 14 — початку 17 століть ті об’єднання, що діяли від імені «вчення Білого Лотоса», набули значного поширення як опозиційні до влади осередки синкретичної релігійності. У 1320–1330-х в різних регіонах Китаю спалахнули повстання т. з. «червоних військ», ватажками яких ставали члени сект «вчення Білого Лотоса». При цьому відмічають виразну патріотичну налаштованість адептів байлянь-цзяо: в часи панування монгольської династії Юань та маньчжурської династії Цін сектанти виступали за відновлення на престолі ханської династії. Як наслідок, за правління династії Юань едикти імператорів неодноразово забороняли діяльність сект байлянь-цзяо (хоча останні й не зазнавали серйозних утисків). А за правління династії Мін байлянь-цзяо та всі ідейно близькі до них секти були проголошені поза законом (1620). До середини 17 ст. секти «вчення Білого Лотоса» фактично припинили свою діяльність.
Проте, упродовж 17–18 століть діяли різноманітні синкретичні громади, адепти яких позиціонували себе прибічниками байлянь-цзяо. Серед них виділялися секти байян-цзяо («вчення Білого сонця»), хуньян-цзяо («вчення Червоного сонця»), багуа-цзяо («вчення восьми триграм») та її відгалуження. Так, послідовниками байлянь-цзяо проголосили себе учасники сектантського руху «Ігуаньдао» (букв. — шлях усепроникної єдності). Прибічники байлянь-цзяо були ініціаторами народного повстання у 1796–1804 в регіонах Північного Китаю. Сектанти багуа-цзяо очолили повстання у 1813.
Поступово термін «байлянь-цзяо» став означником усіляких єретичних релігійних організацій.
Значення
Чимало принципів «вчення Білого Лотоса» збереглися у доктринах і практиках різноманітних синкретичних сект сучасного Китаю.
Література
- Боровкова Л. А. «Байляньцзяо» в XIV веке // Тайные общества в старом Китае. Москва : Наука, 1970. С. 28–37.
- Поршнева Е. Б. Верования «Байляньцзяо» как идеология восставшего крестьянства // Тайные общества в старом Китае. Москва : Наука, 1970. С. 6–27.
- Поршнева Е. Б. «Учение Белого лотоса» — идеология народного восстания 1796–1804 гг. Москва : Наука, ГРВЛ, 1972. 194 с.
- Haar B. J. ter. The White Lotus Society and the White Lotus Teachings. Reality and Label. Leiden; New York; Koln : Brill, 1992. 346 р.
- Тертицкий К. М. Китайские синкретические религии в XX веке. Москва : Восточная литература, 2000. С. 307–308; 336; 371–372.
- Маслов А. А. Байлянь-цзяо // Духовная культура Китая : в 5 т. / Гл. ред. М. Л. Титаренко. Москва : Восточная литература, 2007. Т. 2: Мифология. Религия. С. 364–366.
- Dai Y. The White Lotus War: Rebellion and Suppression in Late Imperial China. Seattle : University of Washington Press, 2019. 664 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Байлянь-цзяо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байлянь-цзяо (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
