Банджо
Ба́нджо (англ. banjo, ймовірно з мови банту mbanza або чилуба mbanzi) — народний струнний щипковий інструмент, споріднений з гітарою.
Характеристика
Аналоги банджо здавна побутували в Західній Африці, звідки завезені на Південь США бл. 17 ст. Були поширеним музичним інструментом серед афроамериканського населення.
Банджо початково мало дерев’яний, тепер переважно металічний резонаторний корпус, схожий на бубон зі шкіряною мембраною; довгу шийку з грифом; від 4 (найдавніші) до 9 струн (спершу із жил, згодом металічних). Чотири струни налагоджено як у скрипки (соль-ре-ля-мі) чи альта (до-соль-ре-ля). Стандартне банджо має п’ять металевих струн, п’яту струну зафіксовано на колковій коробці на грифові. Грають пальцями або за допомогою плектра (найчастіше), техніка гри аналогічна до гітарної. Через особливості мембрани звук різкий, дзвінкий, гострий, швидко згасаючий. Найвідоміші виконавські прийоми гри на банджо — тремоло та арпеджування. Інструмент використовували як сольно, так і для акомпанементу співу чи ритмічного та гармонійного супроводу.
Набув широкого використання у традиційному джазі, особливо поширився серед джазових груп у Новому Орлеані. Поряд з тим застосовується у блюзі, госпелі, регтаймі, в народній американській музиці (кантрі, блюграс). Часто фігурує в ансамблі зі скрипкою, пласкою мандоліною та гітарою.
У різних регіонах США сформувалися розбіжні стилі гри на банджо.
Від кін. 19 — поч. 20 ст. з’явилися різновиди банджо — бас, тенор, пікколо та його модифікації — банджо-укулеле (банджолеле), банджо-мандоліна (банджоліна), банджо-гітара тощо з відповідною кількістю струн. Натепер банджо використовують також і в попмузиці, кельтському панку, панк-році, фольк-році, гардкорі.
Додатково
- Перший опис банджо зробив англійський лікар, натураліст Ганс Слоун 1687 після відвідання Ямайки, де він побачив інструмент у чорношкірих рабів, привезених з Африки.
- Серед деяких народностей Африки банджо дотепер вважається священним інструментом.
- Відомі оригінальні переклади для банджо творів музичної класики: Й. Баха, П. Чайковського, Л. ван Бетховена, Л. Боккеріні, В. А. Моцарта, Р. Шумана, Ф. Шуберта, Д. Россіні. Водночас композитори Дж. Гершвін, Х. В. Хенце, Д. Мейсон включали звук банджо до своїх симфонічних творів.
Література
- Bardinet N. Une histoire du banjo. Paris : Outre Mesure, 2003. 286 p.
- Carlin B. The Birth of the Banjo. Joel Walker Sweeney and Early Minstrelstry. Jefferson : McFarland, 2007. 193 p.
- Юцевич Ю. Музика: словник-довідник. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2009. 352 с.
- Browder R., Traynham M. Old Time Banjocraft: 5 string Open Back Banjo Making. Radford : Thump Factor Publishing, 2010. 49 p.
- Carlin B. Banjo, An Illustrated History. Milwaukee : Backbeat Books, 2016. 260 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Банджо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Банджо (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
