Барро, Жан-Луї
Барро́, Жан-Луї́ (франц. Ваrrаult, Jean-Louis; 08.09.1910, м. Везіне, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція — 22.01.1994, м. Париж, Франція) — актор, режисер, театральний діяч.
|
Барро, Жан-Луї (Ваrrаult, Jean-Louis) | |
|---|---|
| Народження | 08.09.1910 |
| Місце народження | Везіне |
| Смерть | 22.01.1994 |
| Місце смерті | Париж |
| Напрями діяльності | Театральне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї фармацевта, був нащадком родини бургундських виноградарів. Навчався у ліцеї Шапталь і Школі Лувра. З 1931 був учнем актора і режисера Ш. Дюллена (1885–1949; Франція) у школі Театру «Ательє», згодом став актором цього театру. Познайомився там з актором і мімом Е. Декру (1898–1991; Франція), який навчив його мистецтву пантоміми.
Першою режисерською роботою Барро був спектакль майже без слів «Навколо матері» (1935) за романом В. Фолкнера «В свою останню годину». Відтоді ставив спектаклі та грав у різних театрах. 1935 заснував експериментальну студію «Горище Августинів». 1940–1946 працював у театрі «Комеді Франсез». 1946 разом із дружиною М. Рено (1900–1994; Франція) створив власну трупу — Компанію Рено — Барро, яка упродовж 10 років розташовувалася у Театрі Маріньї, а згодом — у Театрі Пале-Руаяль. Компанія здійснювала міжнародні турне, зокрема до Америки та Японії.
1959 міністр культури А. Мальро призначив Барро директором театру «Одеон», що відтоді отримав назву «Театр де Франс». Барро запросив до театру режисерів: Ж.-М. Серро (1915–1973), який поставив твори Е. Сезера; Ж. Дасте (1904–1994), постановника п’єс Б. Брехта; Р. Блена (1907–1984), постановника творів С. Беккета і Ж. Жене.
Водночас з 1965 Барро став директором Театру націй (міжнародного фестивалю драматичного мистецтва в м. Парижі). Під час студентських протестів травня 1968 протестувальники зайняли «Театр де Франс». Барро не вжив до них заходів примусу, яких вимагав уряд, і був звільнений з посади.
Ставив спектаклі у залі «Елізе-Монмартр» (1968–1970), театрі Рекамьє (1970–1974), театрі Орсе (1974–1980), Театрі дю Рон-Пуан (1980–1989).
Творчість
Театральна творчість
У творчості намагався реалізувати ідею «тотального театру» з використанням усіх сучасних виражальних засобів, втілювати на сцені різноманітні жанри, які можуть зібрати в залі глядацьку аудиторію. Барро вважають учнем А. Арто. На думку Барро, репертуар театру має включати 50 % нових постановок, 25 % сучасних повторних постановок, 25 % класики.
Поставлена Барро у Театрі Антуана класична трагедія «Облога Нумансії» М. де Сервантеса (1937) привернула увагу П. Клоделя, який згодом став важливим автором у творчому доробку режисера. Зокрема, великим успіхом Барро як режисера була постановка у «Комеді Франсез» «Атласного черевичка» П. Клоделя (1943).
Ставив спектаклі як класичного репертуару (В. Шекспіра, Ж. Б. Мольєра, П. Корнеля, Ж. Расіна), так і сучасні — «Носоріг» Е. Іонеско (1960), «Усі дні під деревами» М. Дюрас (1968), п’єси Ж. Ануя,Ж.-П. Сартра тощо. Першим у Франції поставив на сцені «Процес» Ф. Кафки (1947).
Як актор грав ролі у власних постановках і спектаклях інших режисерів (класичних і сучасних): Гамлет («Гамлет» В. Шекспіра), Трофимов («Вишневий сад» А. Чехова), Меркурій («Амфітріон» Ж. Б. Мольєра), Меса («Полудений розділ» П. Клоделя), Батист («Батист» Ж. Превера і Ж. Косма) та інші.
Автор кількох книг про театр.
Кінематографічний доробок
Водночас із кар’єрою в театрі Барро знімався в кіно. Дебютував у фільмі режисера М. Аллегре (1900–1973; Франція) «Чудові дні» (1935). Співпраця з режисером продовжилася у фільмах «Очима заходу» (1936), «Буря» (1938). Надалі знімався у багатьох фільмах, актора запрошували на ролі провідні режисери.
Знявся у першому повнометражному фільмі М. Карне (1906–1996; Франція) «Женні» (1936). У фільмах М. Карне актор зіграв ролі, що принесли йому найбільшу славу: Вільям Крампс, убивця м’ясників, у комедії «Дивна драма» (1937) і Батист Дебюро, мім, у знаковому для французького кіно фільмі «Діти райка» (1945), який вважають шедевром поетичного реалізму. Грав також у стрічці А. Ганса «Велике кохання Бетховена» (1937). В історичному комедійному фільмі С. Гітрі та Крістіана-Жака (1904–1994; Франція) «Перлини корони» (1937) виконав роль молодого Бонапарта, співпрацював на сценічному майданчику з Арлетті. Втілював образи історичних особистостей: Берліоза («Фантастична симфонія», 1942, режисер Крістіан-Жак), Фенелона («Якби мені розповіли про Версаль» 1954, режисер С. Гітрі), Ретіфа де ла Бретонна («Ночі Варенна», 1982, режисер Е. Скола). Зіграв головну роль у телевізійному фільмі «Заповіт доктора Кордельє» (1961, режисер Ж. Ренуар), фантастичній драмі за мотивами роману Р. Л. Стівенсона «Дивовижна історія доктора Джекіла і містера Хайда».
Нагороди і визнання
Лауреат премії «Плезір дю театр» (1979). Офіцер ордена Мистецтв і літератури (1957). Іменем Барро названі зали в Театрі Орлеана, площа у м. Торню (регіон Бургундія — Франш-Конте).
Додатково
Спектакль «Навколо матері» (1935) високо оцінив А. Арто, назвав його «чарівним» і побачив у ньому втілення своєї концепції «театру жорстокості».
Барро заснував 1953 разом із А. Франком (1909–1971; Франція) журнал «Кайє Рено — Барро» («Cahiers Renaud — Barrault»; «Зошити Рено — Барро»), 1954 разом із композитором П. Булезом — асоціацію «Домен мюзікаль», яка популяризувала музику нової віденської школи (А. Шенберга, А. фон Веберна та інших) та сучасних композиторів (О. Мессіана, Д. Лігеті та інших). Був одним із засновників організації театральних діячів «Новий картель» (1958).
Твори
Reflexions sur le théâtre. Paris : J. Vautrain, 1949. 202 p. Souvenir pour demain. Paris : Seuil, 1972. 382 p. Comme je le pense. Paris : Gallimard, 1975. 252 p. Saisir le présent. Paris : R. Laffont, 1984. 233 p. Р о с. п е р е к л. — Размышления о театре. Москва : Издательство иностранной литературы, 1963. 303 с. Воспоминания для будущего. Москва : Искусство, 1979. 391 с.
Література
- Mignon P. L. J.-L. Barrault: le théâtre total. Monaco : Rocher, 2000. 363 p.
- Jean-Louis Barrault // L’année du théâtre 1993–1994. Paris : Hachette, 1994. P. 256–275.
- Jean-Louis Barrault, une vie pour le théâtre. Paris : Gallimard, 2010. 168 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Барро, Жан-Луї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барро, Жан-Луї (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
