Бассарі край: культурні ландшафти бассарі, фула та бедік
_(431681034).jpg)
Бассарі́ край: культу́рні ландша́фти бассарі́, фула́ та беді́к (фр. Pays Bassari: paysages culturels Bassari, Peul et Bédik) — природно-ландшафтна та історико-етнографічна пам’ятка, об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2012) у Західній Африці (регіони Тамбакунда та Кедугу, Сенегал).
Походження назви Бассарі точно не відомо. За припущеннями дослідників, народ бассарі є гілкою народу басса, тубільного населення Камеруну, що належить до етнічної групи банту. Народ басса походив від єдиного предка Мбана. Через суперечку між синами Мбана (причиною був поділ здобутої на полюванні змії) народ отримав назву «басса», що означає «викрадачі». За іншою версією, назва походить з мови мандинка (мандинго) і означає «ящірка» (була талісманом племені).
Зміст
Історична довідка
Народ бассарі почав заселяти територію теперішнього Сенегалу з 11 ст., групи народу бедік (етнос тенда) — у 13–14 ст. Народ фула (фульбе) поселився в басейні р. Сенегалу в 18–19 ст., створив там ісламські держави. У 19 ст. бассарі стали об’єктом нападів мусульман-сунітів із племені фула, які здійснювали походи за рабами. Унаслідок бассарі втратили близько 75 % населення.
Характеристика
Загальна характеристика
Край Бассарі розташований у південно-східній частині Сенегалу неподалік кордонів із Гвінеєю та Малі, частково на території Національного парку Ніоколо-Коба.
Територія, що охороняється, займає 50,309 га, буферна зона — 240,756 га.
Географічно та культурно край Бассарі складається з трьох районів: Бассарі — Салемата, Бедік — Бандафассі, Фула — Діндефелло, кожен з яких є територією побутування окремого народу (племені) та відрізняється певними особливостями.
Бассарі — Салемата
Район Бассарі — Салемата займає площу 242 км² з буферною зоною 1634 км². Для ландшафту Бассарі характерні рисові поля, поряд із якими розташовані села, селища, багато археологічних пам’яток. Серед занять населення були полювання та збиральництво, пізніше — тропічне мотижне землеробство, рибальство, бджільництво. Основні культури: просо дегаф, земляний горіх уял (бамбарський земляний горіх), арахіс, кукурудза, рис та ін. Ландшафт культурний Бассарі засвідчує особливості у використанні землі (у сівозмінах, внесенні гною, збиранні врожаю тощо).
Ремісники працювали за середньовічними технологіями, які тримали у таємниці. Металургія бассарі — синтез народних знань із геології, алхімії та магії. Вугілля для виплавки заліза мали право видобувати лише літні жінки громади.
Бассарі живуть матрилінійними (див. Спорідненість матрилінійна) розширеними родинами (100–600 осіб), об’єднаними у громади «нунги». Голів громад обирають. Існує ієрархія за принципом вікових груп.
Поселення розташовані на пагорбах посеред рівнини. Житло — кругла глинобитна хижа з конусоподібним солом’яним дахом, із вузьким круглим входом, розміщеним на висоті 30–40 см від рівня підлоги. Стародавні поселення тепер використовують лише періодично для ритуальних церемоній чи свят, їх збереглося близько 20.
Бассарі зберегли архаїчні вірування. Центральне місце посідає культ предків і шанування духа блискавок Ута. Практикують магію та відьмацтво, поширеними є фетишизм та виготовлення талісманів, оберегів. Продовжують розвивати пластичне мистецтво через релігійні танці (супроводжують ініціацію юнаків) із використанням дерев’яних різьблених масок. У 20 ст. частина урбанізованих бассарі перейшли в іслам, католицизм та протестантизм.
Бедік — Бандафассі
Поселення бедік розташовані в окрузі Бандафассі (департамент Кедугу, регіон Кедугу) за 20 км на захід від м. Кедугу у східній частині Сенегалу. Територія охоплює 181 км²м, буферна зона — 657 км². Сучасні бедік із району Бандафассі вважають себе нащадками родин Кейта та Камера, які втекли з Малі наприкінці 19 ст. від натиску народу фула (фульде).
Район Бандафассі — гориста місцевість у кліматичній зоні суданської савани, де ведення господарства залежить від сезонних ритмів (період дощів та посушливий). Серед занять: підсічно-вогневе землеробство (вирощують рис, кукурудзу тощо), збирання плодів дикорослої олійної пальми, скотарство, гончарство, ковальство.
Житло — невеликі круглі плетені та обмазані глиною хижі з крутими конусоподібними дахами з пальмового листя та трави, розташовані на пагорбах. Села розділені на верхню та нижню частину.
Бедік живуть патрилінійними патріархальними (див. Патріархат) родинами (15 і більше членів), що об’єднані в екзогамні (див. Екзогамія) клани зі спільним ім’ям. Кілька кланів утворюють сільську громаду на чолі з вождями.
Релігійні уявлення — синтез давніх анімістичних (див. Анімізм) уявлень, фетишизму, культу предків із католицизмом. Релігійні обряди та церемонії вікових ініціацій бедік мають багато спільних рис із бассарі.
Фула — Діндефело
Зона компактного проживання народу фула (або фульбе) розташована на 20 км південніше від Бандафассі. Територія — 79 км², буферна зона — 116 км². У гірський місцевості з широким плато розташовано 5 сіл.
Історично в Західній Африці фульбе розділяються на кочовиків, напівкочівників та осілих. Основу соціальної організації формують великі патріархальні сім’ї та патрилінійні роди, поширена полігінія.
В осілих та напівкочових фульбе сформувалась три суспільні стани: рімбе — вільні-привілейовані; нінбе — вільні; джіябе — раби та їхні нащадки. Фульбе дотримуються своєрідного кодексу моральної та соціальної поведінки «Пулааку».
Оригінальність своєї творчості фульбе проявляють у декоруванні посудин-гарбузів, різнокольоровому текстилі та пошитті барвистого одягу, зачісках та нанесенні відповідного макіяжу.
Значення
Край було включено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як унікальне поєднання різних способів співіснування людини і природи в умовах обмежених ресурсів. Ландшафти, землекористування та розселення, традиційна архітектура, священні ліси та святилища є складниками своєрідної соціально-економічної та культурної системи. Кожний район комплексу посилює цінність усієї системи загалом.
Література
- Cornevin R. Les Bassari du Nora Togo. Paris : EditionsBerger-Levrault, 1962. 156 p.
- Barros Ph. de. Bassar: A Quantified, Chronologically Controlled, Regional Approach to a Traditional Iron Production Centre in West Africa // Africa. 1986. № 56 (2). P. 152–174.
- Bidiar J.-P., Schenker R. Pour une Plus Grande Fidelite de L’Archer Bassari a la Societe Bassari. Dakar : ENDA, 1986. 40 p.
- Tamari T. The Development of Caste Systemsin West Africa // The Journal of African History. 1991. № 32 (2). P. 221–250.
- Ferry M.-P. Masques, initiation et fêtes des femmes chez les Bedik du Sénégal oriental // Journal des africanistes. 2003. Vol. 73. № 1. P. 110–126.
- Ferry M.-P., Keita P. La vie des Bedik : hier et aujourd'hui. Paris : Les Éditions du Kinkéliba, 2006. 77 p.
- Yamada Sh. Two Changing Institutionsin Bassari Society: Descent Groupsand the Age-Grade System // African Study Monographs. 2007. № 28 (1). P. 1–31.
- Ferry M.-P. Le temps des Tendas (Sénégal) // Journal des Africanistes. 2015. № 85 (1/2). P. 376–384.
- Nolan R. Bassari Migrations: the Quiet Revolution. London : Routledge, 2020. 216 p.
- Bassari Country: Bassari, Fula and Bedik Cultural Landscapes // UNESCO> URL: http://whc.unesco.org/en/list/1407
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гоман Ю. О. Бассарі край: культурні ландшафти бассарі, фула та бедік // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бассарі край: культурні ландшафти бассарі, фула та бедік (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
