Бекташія
Бекташі́я (бекташі; тур. Bektaşi, від тюрк. «бек таш» — міцний камінь) — суфійський тарикат, заснований у 13 ст. Хаджі Бекташем Валі (пом. 1270/1271) у Малій Азії (Анатолії), поширений у Туреччині та на Балканах.
Історична довідка
Хаджі Бекташ походив з хорасанського м. Нішапуру (тепер остан Хорасан-Резаві, Іран). Згідно з легендарним життєписом «Вілаят наме» (кін. 15 — поч. 16 ст.), він був нащадком сьомого шиїтського імама Муси аль-Казима (пом. 799). Хаджі Бекташ перебрався до Конійського Султанату в Анатолії, де проповідував серед переселенців з Центральної Азії. Вважається мюридом (учнем) Баба Ільяса Хорасані (пом. 1240), ідеолога повстання туркменських племен проти влади сельджуків у 1239–1240. Після придушення повстання і страти його лідерів, серед яких був його брат Метеш, Хаджі Бекташ оселився у селищі Карагуюк (тепер місто Хаджібекташ, провінція Невшехір, Туреччина), де провів останні роки життя. Мавзолей знаходиться у м. Хаджібекташі.
Утвердження тарикату, кодифікацію та систематизацію його практик пов’язують з постаттю Баліма Султана (пом. бл. 1516), відомого як «Другий старець» («Пір-е-сані»). 1501 османський султан Баязид ІІ (1481–1512) призначив його головою центральної обителі (текке) бекташія. Тарикат на той час набув популярності переважно у сільській місцевості в Анатолії.
Балім Султан провів ряд реформ, зокрема запровадив безшлюбність для вищих категорій членів тарикату. Після його смерті тарикат розколовся на дві гілки: софіян-челебі і бабаган. До першої входили нащадки Хаджі Бекташа, які контролювали центральну обитель і більшість осередків бекташія в Османській імперії, натомість друга набула поширення на Балканах.
За часів Баліма Султана бекташія налагодив тісні зв’язки із корпусом яничарів, а Хаджі Бекташ став їх святим покровителем. Голова тарикату (деде-баба) обіймав посаду командира 99-го полку яничарів. Після невдалого повстання і розпуску корпусу в 1826 султаном Махмудом ІІ (1785–1839) під заборону попав і тарикат бекташія, усе його майно було конфісковане, а обителі передані тарикату накшбандія. Центр діяльності бекташія перемістився на Балкани.
За правління султана Абдул-Меджида І бекташія частково відродився і відновив свою діяльність. Після національної революції 1908 балканські осередки бекташія перервали зв’язки із турецькими громадами. У республіканській Туреччині в 1925 діяльність бекташія та інших суфійських тарикатів було заборонено; тривалий час вони діяли нелегально в містах Стамбулі, Анкарі та Ізмірі.
У першій половині 20 ст. центром діяльності бекташія стала Албанія. Після комуністичного перевороту 1944, шейх албанської гілки бекташія Баба Реджебі з учнями оселився у м. Каїрі, згодом перебрався до США, де неподалік м. Детройту засновано текке. Після падіння комуністичного і соціалістичного режиму в Албанії та колишній Югославії у 1990-ті бекташі розгорнули активну діяльність в Албанії, Косово та Північній Македонії. Деякі спільноти у цих країнах останнім часом налагодили контакти з осередками у Туреччині.
Структура і практики
Члени тарикату поділялися на кілька категорій: ашик — той, хто не пройшов посвяту (айн-і-джем); мухіп — посвячений; дарвіш-мухіп — має право носити тадж та інші атрибути тарикату; баба — шейх місцевої спільноти; дарвіш-і-муджаррад — той, хто узяв обітницю безшлюбності; каліфа — регіональній намісник верховного шейха; деде-баба — верховний шейх. Посвячені члени спільноти проживають в обителях.
Відмітною ознакою вбрання є конусоподібний головний убір — тадж (корона), зазвичай білого кольору, зшитий з чотирьох клинів, або з 12-ти клинів у верхній частині тулії й 4-х — в нижній, які символізували дванадцять шиїтських імамів і чотири «брами» (або щаблі) суфійського шляху: шаріат, тарикат, марифат і хакікат.
Бекташія практикує голосний зикр, який включає співи та гру на музичних інструментах (сема). Особливе місце в релігійних практиках бекташія посідає культ шиїтських імамів, насамперед Алі, Хусейна й Джафара ас-Садика, та траур у місяць мухаррам. Також члени бекташія практикують щорічну сповідь у керівника спільноти (баба).
Загалом, вчення і практики бекташія містять елементи сунітської та шиїтської традицій.
Значення
Бекташія набув значної популярності в Анатолії та на Балканах, вагомо вплинув не тільки на релігійну культуру, але й на музичні та поетичні традиції у цих регіонах. З середовища тарикату бекташія вийшло багато талановитих поетів, найвідомішим з яких був Юнус Емре (пом. 1320, Туреччина).
З бекташія був пов’язаний містичний рух хуруфітів Фазлуллаха Астерабаді (пом. 1394/1398), учнем якого був знаний поет Насімі. Тарикат бекташія дав початок етнорелігійній спільноті алевітів (алеві-бекташі), поширеній у Туреччині й на Балканах. Алевіти, за різними оцінками, становлять 10–15 % населення Туреччини.
У м. Хаджібекташі, де знаходиться центральне текке та мавзолей (піреві) Хаджі Бекташа, 16–18 серпня відбуваються пам’ятні заходи на його честь, що збирають тисячі шанувальників.
Література
- Birge J. K. The Bektashi Order of Dervishes. London : Luzaс&Co, 1937. 291 р.
- Ислам: Энциклопедический словарь. Москва : Наука, 1991. 315 с.
- Knysh A. Islamic Mysticism: A Short History, Themes in Islamic Studies. Leiden : Brill, 2000. 358 р.
- Аверьянов Ю. А. Хаджи Бекташ Вели и суфийское братство бекташийа. Москва : Марджани, 2011. 648 с.
- Sulejmani A. Haji Bektash Veli and the Bektash Path in Albania and Macedonia // Occasional Рapers on Religion in Eastern Europe. 2014. Vol. 34. Is. 1. Р. 47–64.
- Rexheb В. Islamic Mysticism and the Bektashi Path / Transl. by Н. Abiva. Chicago : Babagân Books, 2017. 482 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ярош О. А. Бекташія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бекташія (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.09.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
