Белліні, Вінченцо
Беллі́́ні, Вінче́нцо (італ. Vincenzo Bellini; 03.11.1801, м. Катанія, Сицилія, Італія — 23.09.1835, м. Пюто, Франція) — композитор.
|
Белліні, Вінченцо (Bellini, Vincenzo) | |
|---|---|
| Народження | 03.11.1801 |
| Місце народження | Катанія |
| Смерть | 23.09.1835 |
| Місце смерті | Пюто |
| Місце поховання | Катанія |
| Місце діяльності | Італія, Франція, Велика Британія |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
Походив із музичної династії — дід Вінченцо Тобіа Белліні і батько Розаріо Белліні були органістами, композиторами і вчителями музики у м. Катанії. Композицію почав вивчати з дідом. 1808 написав перші твори. 1819–1827 навчався в Неаполітанській консерваторії (тепер Консерваторія Сан-П’єтро Мажелла, м. Неаполь). Навчання в Неаполі було засноване на моделях класицизму Дж. Палестріни, неаполітанської оперної школи [ Дж. Перголезі та Дж. Паїзієлло (1740–1816; Італія)], Ф. Й. Гайдна та В. А. Моцарта. Спочатку писав музику духовну, симфонії, арії, зокрема знамениту арію «Dolente immagine» (тепер існує у пізніших переробках для голосу і піанофорте). Перша опера Белліні «Адельсон і Сальвіні» (італ. «Adelson e Salvini»; 1825) була виконана на сцені консерваторії. Опера «Б’янка і Фернандо» (італ. Bianca e Fernando; 1826), написана через рік на замовлення для оперного театру Сан-Карло (італ. Teatro di San Carlo, м. Неаполь), принесла композитору успіх і зробила відомим.
У квітні 1827 переїхав у м. Мілан. У жовтні 1827 відбулася прем’єра опери «Пірат» (італ. Il pirata), написаної для Ла Скала, з якою до Белліні прийшло визнання. Лібретистом композитора був поет Ф. Романі (1788–1865; Італія). Найважливіші твори цього періоду: «Капулетті і Монтеккі» (італ. I Capuleti e i Montecchi; 1830) на основі трагедії «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, «Сомнамбула» (італ. La sonnambula; 1831), «Норма» (італ. Norma; 1831).
1827–1833 жив у м. Мілані.
З квітня до серпня 1833 перебував у м. Лондоні. У Ковент Гарден з успіхом пройшли постановки опер «Пірати», «Капулетті і Монтеккі», «Сомнамбула» за участю провідних оперних співаків М. Малібран, Г. Мерік-Лаланди (1798–1867; Франція), Д. Донцеллі (1790–1873; Італія), Дж. Пасти (1797–1867; Італія); фурор справила опера «Норма» у головній ролі з М. Малібран.
У серпні 1833 переїхав у м. Париж. Створив численні камерні романси, деякі з них французькою мовою. За сприяння композитора Дж. А. Россіні отримав замовлення опери для Італійського театру Парижу (франц. Théâtre-Italien).
В останньому масштабному творі — опері «Пуритани» (італ. I puritani; 1835) — представлені естетичні та громадянські погляди композитора. В основі лібрето опери вільна театральна версія роману В. Скотта «Пуритани».
Життя обірвалося у віці 33 років (унаслідок гострого виразкового коліту, ускладненого абсцесом печінки). Відповідальність за організацію церемонії поховання на цвинтарі Пер-Лашез (Париж) взяв на себе Дж. А. Россіні. 23.10.1876 Белліні перепоховано у кафедральному соборі Святої Агати м. Катанії.
Творчість
Автор одинадцяти опер. Писав також симфонічну музику, камерні вокальні композиції, арії, кантати, концерти, сонати, фортепіанну та органну музику. Симфонії Белліні — короткі твори (зазвичай до десяти хвилин) в італійській увертюрній, а не німецькій традиції (Л. ван Бетховен). З концертів зберігся лише один — для гобоя мі-бемоль мажор (1823), важливий твір в інструментальному доробку Белліні.
Музика Белліні — своєрідне поєднання класицизму і романтизму. У творах прагнув ясності, елегантності форми та мелодії, гармонійного поєднання слів і музики.
Твори Белліні вирізняє індивідуальний шарм та елегантність яскравих вокальних мелодій. Творчість композитора відповідала «перехідному» характеру ранньоромантичної музичної драми першої половини 19 століття. У творах «Капулетті та Монтеккі», «Сомнамбула», «Норма», «Беатріче ді Тенда» (італ. Beatrice di Tenda; 1833), «Пуритани» відмовився від роботи над оперою-буффа, прагнув створити ліричні музичні драми, пройняті гуманізмом, простотою, невимушені за змістом і засобами виразності. Основу його музики становить яскрава пластична вокальна мелодика, яка вирізняється безперервністю розвитку. Уважав вокальну мелодику основним засобом утілення художнього задуму (випередив майбутні творчі відкриття Дж. Верді).
Майстер бельканто. Спадкоємець кращих традицій опери-серіа. Композитор сприяв розвитку вокального мистецтва. Створив зразки сцен, де драматичні й трагічні повороти сюжету, страждання, душевні муки і переживання героїв виражені передусім через чарівну простоту співу (чого не допускає звуконаслідувальний натуралізм). Водночас став провісником нового творчого методу, пов’язаного з формуванням музичної драми другої половини 19 століття.
Вплив творчості Белліні помітний у ранніх творах Р. Вагнера, інструментальній музиці Ф. Шопена, Ф. Ліста. Історико-релігійний конфлікт опери «Пуритани» передбачив типологічні ознаки «великої» французької опери Дж. Меєрбера та Ж. Ф. Галеві (1799–1862; Франція).
В умовах зростання національно-визвольного руху в Італії театральні постановки опер Белліні часто супроводжувалися патріотичними демонстраціями, глядачі знаходили в них актуальний політичний зміст.
Вшанування
Пам’ятник на цвинтарі Пер-Лашез (1839).
У м. Катанії, де народився композитор, його ім’ям названо площу і театр на ній (італ. Teatro Massimo Bellini; відкритий 31.05.1890), консерваторію, аеропорт, головну муніципальну віллу, діє Музей Белліні (італ. Museo Belliniano).
У місті Неаполі на честь Белліні названо театр, площу (з пам’ятником композитору в центрі), аудиторію в консерваторії, де він навчався.
У 1980-х і 1990-х роках Банк Італії (італ. Banca d’Italia) випускав банкноти номіналом 5000 лір (до того, як країна перейшла на євро) із зображенням Белліні (лицьова сторона) та сцени з опери «Норма» (на звороті).
Меморіальна дошка у пам’ять про перебування Белліні в Мольтразіо, на озері Комо (Італія).
Твори
- Epistolario; a cura di Luisa Cambi. Milano : A. Mondadori, 1943. 616 p.
Література
- Glauco C. Il Teatro di Bellini. Guida critica a tutte le opera. Bologna : Edizioni Bongiovanni, 1980. 167 p.
- Драч И. С. Художественная выразительность итальянского бельканто как системы музыкального интонирования // Из истории национальных оперных школ. Киев : Киевская госконсерватория, 1988. С. 64–76.
- Rosselli J. The Life of Bellini. Cambridge : Cambridge University Press, 1996. 184 p.
- Kimbell D. Vincenzo Bellini, Norma. Cambridge : Cambridge University Press, 1998. 141 p.
- Сабадаш Ю. С. Мистецтво як засіб формування національної свідомості (на прикладі італійської культури кінця XVIII–XIX століть) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2014. Вип. 20 (2). С. 19–24.
- Willier St. Vincenzo Bellini. A Guide to Research. 2nd ed. London : Routledge, 2015. 296 p.
- Fisher B. D. Bellini I Puritani. Study Guide with Libretto. Boca Raton : Opera Journeys Publishing, 2018. 100 p.
- Maguire S. Vincenzo Bellini and the Aesthetics of Early Nineteenth-Century Italian Opera. London : Routledge, 2020. 236 p.
- Джулай Г. А. «Пуритани» В. Белліні в річищі жанрово-стильового синтезу романтичної музичної драми // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2023. Вип. 44/2023. С. 138–144.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Белліні, Вінченцо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Белліні, Вінченцо (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.10.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
