Бертьє-Делагард, Олександр Львович
Бертьє́-Делага́рд, Олекса́ндр Льво́вич (рос. Бертье-Делагард, Александр Львович; 07.11.1842, м. Севастополь, тепер Автономна Республіка Крим, Україна — 13.02.1920, м. Ялта, тепер Автономна Республіка Крим, Україна) — археолог, історик, нумізмат, військовий інженер, дослідник Криму, віцепрезидент та фактичний керівник Одеського товариства історії і старожитностей (1899–1919), член Московського археологічного товариства, Одеського відділення Російського технічного товариства, член-кореспондент Імператорської археологічної комісії, Таврійської вченої архівної комісії.
|
Бертьє-Делагард, Олександр Львович (Бертье-Делагард, Александр Львович) | |
|---|---|
| Народження | 07.11.1842 |
| Місце народження | Севастополь |
| Смерть | 13.02.1920 |
| Місце смерті | Ялта (АР Крим) |
| Напрями діяльності | військовий інженер, історик, нумізмат, археолог |
Зміст
Життєпис
Походив із родини французьких емігрантів, які прийняли російське підданство й оселились у м. Севастополі. Народився у сім’ї морського офіцера, контрадмірала Л. Бертьє-Делагарда (1812–1883, тепер Україна) та В. Бертьє-Делагард (у дівоцтві Колодієвої, 1825–1853, тепер Україна), дочки титулярного радника.
Початкову освіту здобув удома. 1853 призначений до Брест-Литовського сухопутного кадетського корпусу, який під час Кримської війни 1853–1856 було переведено до Санкт-Петербурзького Костянтинівського артилерійського училища (тепер Санкт-Петербурзький кадетський ракетно-артилерійський корпус, м. Санкт-Петербург, Росія), яке закінчив 1860 із відзнакою. Був поручиком у 53 Волинському піхотному полку. Протягом двох років служив у м. Одесі. 1864 закінчив Миколаївську військово-інженерну академію (тепер Миколаївська інженерна академія, м. Санкт-Петербург, Росія), був призначений на службу в м. Херсон.
1874 — інженер у м. Севастополі. Керував спорудженням водогону, займався плануванням міста, проєктував Приморський бульвар та будівлю адміралтейства, керував будівництвом. Упродовж 1870–1880 будував порти у містах Ялті, Феодосії, Одесі, Ростові-на-Дону. Брав участь у будівництві Алуштинського та Ялтинського водогонів, залізниці на м. Феодосію.
1887 вийшов у відставку в чині інженер-генерал-майора і зайнявся науковою діяльністю. 1891 балотувався на посаду міського голови м. Севастополя.
1891–1894 був заступником голови Кримського гірського клубу, упродовж 1899–1913 — голова правління.
Перебрався до м. Ялти. 1894 придбав земельну ділянку, на якій 1901 спорудив будинок за проєктом архітектора П. Краснова (1864, тепер Росія — 1939, тепер Сербія).
Завіз близько 200 видів рослин із різних країн світу та посадив сад. Після встановлення радянської влади у Криму дача перейшла до власності міського відділу комунального господарства. Спадкоємці отримали для користування лише одну кімнату.
Похований на цинтарі в селищі Аутці (тепер частина м. Ялти). Цвинтар та могила не збереглись.
Наукова діяльність
Після виходу у відставку займався науковою діяльністю. Автор приблизно 60 наукових праць, серед них «Розкопки Херсонесу» (рос. «Раскопки Херсонеса», 1893), «До історії християнства у Криму. Уявне тисячоліття» (рос. «К истории христианства в Крыму. Мнимое тысячелетие», 1908), «Залишки стародавніх споруд на околицях Севастополя та печерні міста Криму» (рос. «Остатки древних сооружений в окрестностях Севастополя и пещерные города Крыма», 1886) тощо.
Під впливом знайомства з віцепрезидентом Одеського товариства історії і старожитностей М. Мурзакевича (1806; тепер Росія — 1883; тепер Україна), захопився історією та археологією Південної України.
1880 — дійсний член Одеського товариства історії і старожитностей, з 1899 — його віцепрезидент. Подарував музею товариства нумізматичні пам’ятки та склав науковий каталог. Планував подарувати свою нумізматичну колекцію музеєві (цьому перешкодили революційні події початку 20 ст.).
Досліджував монети античних полісів (зокрема Херсонесу), стародавні грошові системи та системи ваг античних і середньовічних монет. Зібрав колекції античних монет, творів ювелірного мистецтва й торевтики кримсько-татарської старовини. Переробив атлас античних монет Північного Причорномор’я (рос. «Поправки общего каталога монет П. О. Бурачкова», м. Москва, 1907).
Власним коштом проводив розкопки археологічні ранньосередньовічного могильника Суук-Су в Криму й реставраційні роботи Судацької фортеці. Був активним членом Таврійської вченої архівної комісії, Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства, Кримського гірського клубу, Московського нумізматичного товариства, Російського археологічного інституту в м. Константинополі. Підтримував наукові контакти з російським лінгвістом та істориком О. Шахматовим, з яким його пов’язувала спільна наукова проблематика з історії середньовічного Криму, зокрема щодо хрещення Русі.
Підтримував контакти з Науковим товариством імені Шевченка.
У будинку в м. Ялті були розміщені бібліотека (бл. 5000 тис. одиниць), особистий архів та колекція старовини дослідника. В особистому архіві вченого були біографічні матеріали, документи з будівництва цивільних об’єктів в містах Одесі, Севастополі, Феодосії, Херсоні, Ялті, Ростові-на-Дону; рукописи опублікованих та неопублікованих робіт з археології, історії, нумізматики, плани та креслення «печерних міст» та середньовічних укріплень південно-західного Криму; світлини архітектурних та археологічних пам’яток, побуту маріупольських греків та кримських татар; наукова переписка.
Нагороди та визнання
Отримав велику срібну медаль Імператорського Російського Археологічного товариства за працю «Розкопки Херсонесу» (1893).
Проєкт будівництва водогону та каналізації у м. Ялті відзначений золотою медаллю Всеросійської гігієнічної виставки та особистою подякою імператора Олександра III.
На честь історика названо вулицю в м. Севастополі.
На будівлях Ялтинського та Феодосійського портів відкриті меморіальні дошки (обидві — 2012, АРК).
Додатково
Сестра вченого передала скіфське (див. Скіфи) золото, яке належало історикові, спочатку до Франції, згодом до Великої Британії. З 2008 зберігається у Британському музеї у м. Лондоні.
1924 бібліотеку історика з кримознавства передано в Центральний музей Тавриди (м. Сімферополь, АРК). Там же зберігається частина його архівних наукових досліджень. Проєктно-будівельна документація та інші матеріали 1930 узяв на зберігання Історичний архів Кримської АСРР (тепер Державний архів Криму, м. Сімферополь, АРК).
У споруджеому будинку за проєктом архітектора П. Краснова (1864, тепер Росія — 1939, тепер Сербія) станом на 2021 розміщувався міський Центр дитячо-юнацької технічної творчості.
Праці
- Остатки древних сооружений в окрестностях Севастополя и пещерные города Крыма // Записки Одесского общества истории и древностей : в 33 т. Одесса : Типография А. Шульце, 1886. Т. 14. С. 166–279.
- Древности южной России. Раскопки Херсонеса // Материалы по археологии России. 1893. № 12. С. 1–64.
- Значение монограмм на монетах Херсонеса // Записки Нумизматического Отделения Императорского Русского Археологического Общества : в 2 т. Санкт-Петербург : Типография Императорской Академии наук, 1906. Т. 1. Вып. 1. 189 c.
- Как Владимир осаждал Корсунь. Санкт-Петербург : Типография Императорской Академии наук, 1909. 67 с.
- Материалы для весовых исследований монетных систем древнегреческих городов и царей Сарматии и Тавриды. Москва : Типография Г. Лиссснера и Д. Совко, 1912. 88 с.
- Ценность монетных номиналов в Крымском ханстве // Известия Таврической учёной архивной комиссии (Симферополь). 1914. № 51. С. 153–185.
- Заметки о Тмутараканском камне // Известия Таврической учёной архивной комиссии. 1918. № 55. С. 45–96.
- Исследование некоторых недоуменных вопросов средневековья в Тавриде // Известия Таврической учёной архивной комиссии. 1920. № 57. С. 1–135.
Література
- Избаш Т. А. А. Л. Бертье-Делагард: последние годы жизни // Записки исторического факультета Одесского национального университета им. И. И. Мечникова. 1996. Вып. 3. С. 117–125.
- Андросов С. А. Жизнь и деятельность А. Л. Бертье-Делагарда в документах Государственного архива Автономной республики Крым // Культура народов Причерноморья. 2001. № 25. С. 136–139.
- Скрипник П. І. Бертьє-Делагард Олександр Львович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 243.
- Непомнящий А. А. Александр Львович Бертье-Делагард: библиографические штудии // Боспорские исследования. 2004. Вып. 5. С. 476–494.
- Даниленко В. М., Ляшко С. М. Бертьє-Делагард Олександр Львович // Українська біографістика. 2009. Вип. 5. С. 231–233.
- Кужельная Е. В. Бертье Делагард: военными дорогами Малороссии // Сіверщина в історії України : в 16 вип. Київ; Глухів : Центр пам’яткознавства НАН України, 2015. Вип. 8. С. 174–177.
- Музичко О. Бертьє-Делагард Олександр // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія. 2015. URL: https://encyclopedia.com.ua/entry-246
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Скрипник П. І. Бертьє-Делагард, Олександр Львович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бертьє-Делагард, Олександр Львович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
[[Категорія:Персоналії]
