Судацька фортеця
Суда́цька форте́ця — оборонний комплекс, пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, Автономна Республіка Крим, Україна.
Зміст
Загальні відомості
Великий комплекс мурованої фортеці міститься у смт Судаку на конусоподібному Фортечному пагорбі 150 м заввишки, який стрімко обривається з південного боку до моря. Площа фортеці 29,5 га. Зі сходу й півдня її пагорб неприступний, з заходу — важкодоступний і є вразливим для нападу тільки з півночі.
Історична довідка
Фортеця Сугдея (грецька назва Судака) існувала 212, проте від неї нічого не лишилося. У 6 ст. під владою Візантійської імперії збудовано на узбережжі Приморське укріплення, тепер частково затоплене морем. У 8 ст. Судак став центром хозарських володінь (див. Хозарський каганат) у Криму. Тоді збудовано нові муровані укріплення Нижнього міста. З 10 ст. розпочато забудову Верхнього міста, яке оточено муром. Судак витримав напади турків-сельджуків 1222, татар 1223, 1239. З 1260-х Судак увійшов до складу володінь Золотої Орди і став улусом хана Берке (1205–1266, тепер Монголія). 1298–1299 Судак зруйнувала орда хана Ногая (перша половина 13 ст. — 1300, тепер Монголія — Україна). 1365 у Судаку закріпилися генуезці, котрі називали його Солдайя (у Давній Русі — Сурож). Спорудження нової фортеці з використанням старих візантійських укріплень на північному схилі пагорба генуезці розпочали 1371 і завершили 1409, проте окремі будівельні роботи тривали до 1469. Усі споруди зведено місцевими каменярами з видобутого тут каменю (сірого вапняка, пісковика і черепашника) на вапняному розчині (з додаванням битої цегли й кераміки) за правилами фортифікаційного мистецтва середньовічної Західної Європи 14–15 ст. Укріплення розраховані на оборонні й наступальні засоби того часу, коли артилерія ще не набула поширення.
1475 Судак захопила Османська імперія, розмістивши у фортеці свою залогу. Після завоювання Криму Російською імперією з 1783 у фортеці дислокувався Кирилівський полк. Для спорудження його казарм почали розбирати стародавні споруди. 1867 фортецю взяло під захист Одеське товариство історії та старожитностей, яке виконало ремонтно-реставраційні роботи в 1889, 1894–1895, 1907–1912. Завдяки цьому більшість оборонних споруд збереглися і не зазнали перебудов (за винятком реставраційних робіт другої половини 20 ст.). 1928 оголошено iсторичним заповiдником. Протягом 1944–1956 він пiдпорядковувався Державному iсторичному музею (м. Москва, тепер Російська Федерація). 1958 заповідник передано вiд Мiнiстерства культури СРСР у підпорядкування Державного архiтектурно-iсторичного заповiдника «Софiйський музей» (тепер Національний заповідник «Софія Київська»).
1968 розпочато наукові дослідження, реставрацію та музеєфікацію комплексу під керівництвом архітектора Є. Лопушинської (1920–1995; Україна). Унаслідок цього Судацька фортеця стала провідним туристичним центром Криму.
Характеристика
Фортеця має два яруси укріплень: нижній захищав місто, верхній (цитадель) слугував місцем перебування генуезької адміністрації і останнім оборонним рубежем захисників Судака в разі прориву ворога у фортецю. Нижній ярус укріплень у плані нагадує трикутник і складається з масивних мурів висотою 6–8 і товщиною до 2 м, укріплених чотирнадцятьма оборонними баштами відкритого та закритого типу. Одна башта напівкругла в плані, інші — чотирикутні, здебільшого триярусні. Від трьох башт збереглися тільки підмурки, від однієї — лише нижня частина. Оборонні мури мали бойовий обхід і були увінчані зубцями-мерлонами. Перед мурами був рів. Багато башт названі іменами генуезьких консулів (вищих урядовців), які поєднували обов’язки коменданта фортеці й скарбника. Кожен з них за час свого правління будував башту або дільницю фортечного муру, про що свідчать латинські написи, вирізьблені на кам’яних плитах і прикрашені геральдичними композиціями з гербами Генуї, Солдайї (Судака), Кафи (Феодосії).
Посеред муру нижнього ярусу укріплень влаштовано головну браму фортеці з барбаканом. Брама фланкована з західного боку баштою Якобо Торселло, зі східного — баштою Бернабо ді Франкі ді Пагано. Прибрамні башти збудовані під тупим кутом одна до одної, що давало можливість у разі необхідності тримати під перехресним обстрілом увесь простір перед брамою. Отвір брами у вигляді стрілчастої арки зроблено в мурі, який з’єднує обидві башти. Над брамою на кам’яній плиті зберігся латинський напис, що датує споруду 1389. Брама закривалася дерев’яною звідною герсою. Ця брама з прилеглими баштами та барбаканом є композиційним центром нижнього ярусу укріплень.
Від головної брами у бік моря мури йдуть у двох напрямках, утворюючи тупий кут у плані. У північно-східному мурі збереглося 8 башт: Бернабо ді Франкі ді Пагано, Пасквале Джудіче, Безіменна, Кругла, Лукіні де Фліско Лавані, Коррадо Чікало та дві зруйновані. У північно-західному мурі — 6 башт: Якобо Торселло, Наріжна, Джіованні Маріоне, Гварко Румбальдо, Безіменна, зруйнована.
Верхній ярус укріплень складається з цитаделі фортеці (Консульського замку), фортечного муру з двома баштами (Георгія і верхньої Безіменної) і Вартової башти. Дільниця муру з південного боку від верхньої Безіменної башти до Наріжної башти нижнього ярусу укріплень майже повністю втрачена.
Усередині фортеці були вулиці з житловими будинками, сакральними спорудами, громадськими будівлями, складами. Збереглися мечеть, руїни так званого храму на консолях, цистерни (споруди, в яких зберігалися запаси води), склад. За межами фортеці містилися порт і щільно заселене передмістя. Тут збереглися портова башта Фредеріко Астагвера і дві церкви.
Найважливішими окремими спорудами фортеці є:
Вартова башта, на вершині Фортечного пагорба, призначена для спостереження за підходами до фортеці з боку моря і суходолу.
Кругла башта північно-східної дільниці нижнього ярусу укріплень — єдина башта неправильної овальної форми у плані відкритого типу. Деякі дослідники датують її догенуезькою добою. Нижній ярус зберігся повністю, від горішнього — тільки основа.
Консульська башта стоїть над урвищем з боку моря в східній частині фортеці. Вона була донжоном, тобто головним складником Консульського замку, що входить до складу цитаделі — верхнього ярусу укріплень.
Консульський замок — найцікавіший об’єкт, що зберігся у фортеці. Головна, наймогутніша Консульська башта займає весь поперечний простір замку до урвища над морем. Друга масивна Наріжна башта стоїть у північно-східному куті замку. Обидві башти сполучені мурами, що створюють внутрішній дворик, у який входили через спеціальний тамбур з бійницями, що захищав двері від обстрілу. Консульський замок був самостійною частиною фортеці і з’єднувався звідним мостом з рештою укріпленої території. Тут було все необхідне для тривалої оборони. Консульська башта — прямокутна в плані чотириярусна споруда, яка поєднувала з оборонною функції житлового приміщення, складу продовольства, сховища води, арсеналу. У першому ярусі містилися приміщення для зберігання продовольства й цистерна для води. Одна з керамічних труб прокладена до цистерни фортечним муром, що йде в західному напрямку; інша, вмурована в товщу східної стіни, використовувалася для відведення дощової води з бойового майданчика горішнього ярусу. Приміщення другого і третього ярусів Консульської башти опалювали камінами. У східній стіні другого поверху є двері, в які можна було увійти тільки приставними сходами з двору. Широкі кам’яні сходи, якими зараз входять у башту, збудовано пізніше. У західній стіні цього ж приміщення були ще одні двері, які виводять на фортечний мур і на звідний міст. На третьому поверсі — великі вікна у вигляді біфоріїв. У південній стіні є двері, через які приставними сходами можна потрапити на третій поверх. Цистерна й верхній ярус перекриті кам’яними склепіннями. Над склепінням горішнього ярусу облаштовано бойовий майданчик, огороджений зубцями-мерлонами з бійницями. Зубці по периметру башти спираються з внутрішнього боку на стіну, із зовнішнього — на консолі у вигляді двоярусного аркатурного (див. Аркатура) фризу. З північного й західного боків підніжжя башти влаштовано талус — спеціальний укіс у вигляді широкого контрфорсу, що захищав стіни від ударів стінобитних машин (таранів) і забезпечував рикошет у бік нападника каменів, які скидали униз захисники башти з горішнього бойового майданчика.
Старовинний храм стоїть на схилі гори нижче Вартової башти. Археологічними дослідженнями встановлено, що він споруджений не раніше 12 ст., пізніше перебудовувався. Це споруда зального типу з двома апсидами зі східного боку (таке вирішення є рідкісним у сакральній архітектурі). Мурований з пісковика, північна апсида знизу підтримується трьома кам’яними профільованими консолями у вигляді кронштейнів, тому його іноді називають «храмом на консолях».
Мечеть побудована 1222. Деякі дослідники вважають, що її спорудили 1423 генуезці як зал для консульських прийомів. Споруда неодноразово перебудовувана, від первісного об’єму збереглося мало. Баня, міхраб, стовпи з різьбленими капітелями датовані початком 14 ст., портал — 16 ст. В інтер’єрі частково зберігся старовинний фресковий (див. Фреска) живопис.
У східній частині фортеці поблизу мечеті є підземна споруда 14 ст. Її призначення не з’ясовано: дослідники вважають, що це цистерна для води, або в’язниця. Споруда кругла в плані, мала купольне склепіння. В неї веде вузький ступінчастий хід.
Біля башти Пасквале Джудіче міститься так звана складська споруда № 1, датована 14–15 ст. Дослідники інтерпретують її як склад для товарів, або цистерну місткістю 185 куб. м води. Поблизу тієї ж башти міститься друга складська споруда того ж часу. У 18 ст. вона згадана як басейн для води, але в давніших документах — як пороховий льох. Споруда напівпідземна, прямокутна в плані, перекрита кам’яним склепінням.
Значення
Судацька фортеця є винятковим прикладом взаємодії людини з природним ландшафтом у сфері фортифікаційного мистецтва та розбудови міст і морських портів. Тут продемонстровано майстерне використання особливостей ландшафту для створення стратегічно важливого оборонного центру на панівних висотах ландшафту, а також використання виняткових особливостей бухти для захисту та стоянки кораблів. Як складова частина генуезьких пам’яток Криму ця фортеця є одним із небагатьох свідчень західноєвропейського фортифікаційного мистецтва пізнього середньовіччя на півдні України. Це унікальна пам’ятка, яка засвідчує тісний взаємозв’язок різних культур у Північному Причорномор’ї, де генуезці підтримували відносини з Золотою Ордою, Візантійською, Османською імперіями та іншими державами. Судацьку фортецю як комплекс автентичних пам’яток Україна 2011 запропонувала включити до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі серійної транскордонної номінації «Торгові пости та фортифікаційні споруди на генуезьких торговельних шляхах від Середземномор’я до Чорного моря».
Додатково
- Після тимчасової окупації АР Крим Росією 2014 її уряд незаконно оголосив 2015 Судацьку фортецю об’єктом культурної спадщини народів Російської Федерації федерального значення. Експлуатацією пам’ятки займається державна бюджетна установа так званої Республіки Крим «Музей-заповідник «Судацька фортеця». Унаслідок комерційного будівництва на території пам’ятки 17.11.2015 зруйнувалася фортечна башта, яку пізніше збудували наново без дотримання вимог щодо охорони та реставрації пам’яток культурної спадщини. З 2019 будівельні роботи на Судацькій фортеці виконує фірма «Меандр» (м. Санкт-Петербург), відома ігноруванням методики реставрації та пошкодженням і спотворенням кількох пам’яток в АР Крим.
- Тимчасова купація Росією АР Крим і м. Севастополя 2014 зупинила процес включення Судацької фортеці до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, проте зумовила необхідність організації міжнародного моніторингу цієї та інших пам’яток на тимчасово окупованій території.
Література
- Висоцький С. Генуезька фортеця в Судаку. Друге видання, перероблене і доповнене. Київ : Будівельник, 1972. 70 с.
- Лопушинская Е. Реставрация крепости в Судаке // Строительство и архитектура. 1976. № 4. С. 27-30.
- Опочинская А. Судакская крепость // Архитектурное наследство. Вып. 34. Москва : Стройиздат, 1986. С. 255-265.
- Пономарьова Л. Генуезька фортеця в Судаку // З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 204-214.
- Тиманович Є. Судацька фортеця // Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 69-75.
- Вечерський В. Фортеці й замки України. Київ, 2011. С. 617-624.
- Вечерський В. Замки та фортеці України. Київ : Балтія-Друк, 2015. С. 136-140.
- Вечерський В. Генуезькі пам’ятки Криму в світовому контексті // Пам’ятки України: національна спадщина. 2019. № 4-6. С. 67-74.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Судацька фортеця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Судацька фортеця (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
