Бестужівські курси
Бесту́жівські ку́рси (повна назва — Санкт-Петербурзькі вищі жіночі курси) — заклад вищої освіти для жінок з університетським типом викладання, заснований 1878 у м. Санкт-Петербурзі. Неофіційну назву («бестужівські») отримали на честь першого директора — професора К. М. Бестужева-Рюміна (1829–1897; тепер РФ).
Історична довідка
Вищі жіночі курси були відкриті в м. Санкт-Петербурзі 02.10.1878 у складі трьох відділень: словесно-історичного, фізико-математичного (природознавчого) і спеціально-математичного. Згодом фізико-математичне та спеціально-математичне відділення об’єднано, з 1906 (після революційних подій 1905 і набуття закладом більшої автономії) засновано юридичне відділення.
Запланований термін навчання становив 3 роки, проте вже 1881 (напередодні першого випуску) подовжений до 4 р.
Контингент курсисток формувався за становим принципом, включав постійних і вільних слухачок (у рік відкриття на курси вступило понад 800 жінок, з яких 346 — вільнослухачки). Спершу на курси приймали жінок віком від 21 р., із середньою освітою, пізніше — випускниць гімназій та без обмежень у віці. Вступні іспити не складали (у разі, коли кількість заяв перевищувала кількість вакансій, прийом здійснювався за конкурсом атестатів).
Бестужівські курси діяли як приватний освітній заклад, разом з тим отримували щорічну дотацію від Міністерства народної просвіти та Санкт-Петербурзької міської Думи на загальну суму 3 тис. рублів.
Викладання на Бестужівських курсах вважали престижним, відтак багато викладачів працювали на безоплатній основі. Серед викладачів були відомі вчені у різних галузях знань — Д. Менделєєв, І. Сєченов, О. Бутлеров, М. Острогорський, Л. Петражицький, М. Дьяконов, О. Іностранцев, О. Бородін та ін., зокрема й уродженці України — М. Туган-Барановський, Є. Тарле, М. Ковалевський, Л. Щерба, О. Єфименко та інші.
Так, на словесно-історичному відділенні викладали богослов'я, логіку, психологію, історію древньої та нової філософії, історію педагогіки, теорію емпіричного пізнання, історію літератури, російську, латинську, французьку, німецьку, англійську та одну з слов’янських мов (необов’язковими дисциплінами були латина та хоровий спів). Слухачки фізико-математичного відділення опановували математику, фізику, хімію, ботаніку, зоологію, мінералогію, кристалографію, фізичну географію. На юридичному факультеті слухали енциклопедію права, філософію права, державне право, історію російського права, поліцейське право, статистику, історію економічних учень, фінансове право, римське право, сімейне і спадкове право, політичну економію (за бажанням студентки відділення могли вивчати богослов’я, німецьку, французьку, англійську та італійську мови). Всі навчальні предмети передбачали практичні заняття, які відбувались у відповідно обладнаних кабінетах, лабораторіях, бібліотеці, пізніше — в аудиторіях, що були облаштовані для проведення експериментальних лекцій.
Слухачкам дозволяли переходити з одного відділення на інше за умови додаткового складання відповідних дисциплін.
Випускниці Бестужівських курсів (неофіційна назва — «бестужівки») з 1901 отримали право викладати у старших класах жіночих гімназій, а з 1906 — у деяких класах чоловічих гімназій.
Поряд із запрошенням університетських викладачів велася підготовка й власних педагогічних кадрів. З цією метою керівництво закладом запрошувало випускниць до участі у проведенні навчальної роботи як асистенток та керівниць практичних занять, семінарів.
Бестужівські курси були осередком вільнодумства, ідей громадської активності жінок, тривожних для уряду Російської імперії політичних настроїв (так, у 1886–1889 прийом на курси було тимчасово припинено, на 01.01.1889 залишався тільки 4-й курс).
30.05.1910 Бестужівські курси були визнані вищим навчальним закладом з обсягом викладання, який відповідає навчальній програмі університету. Свідоцтва про закінчення курсів відтоді були прирівняні до дипломів університету.
1918 за влади більшовиків Бестужівські курси були перетворені на Третій Петроградський університет, який 1919 увійшов до складу Петроградського університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет).
Зберігся комплекс будівель Бестужівських курсів.
Бестужівські курси і Україна
Серед когорти ініціаторів заснування Вищих жіночих курсів була Варвара Тарновська (1844–1913), яка понад 30 р. виконувала тут обов’язки скарбника.
За підрахунками К. Кобченко, І. Паська в 1905–1906 навчальному році на Бестужівських курсах близько 14 % слухачок (301 особа із 2180) були випускницями середніх навчальних закладів із різних міст України. У 1907–1908 цей показник становив майже 16,6 % (525 осіб із 3163 курсисток).
Бестужівські курси стали значущим освітнім центром для жіноцтва з українських терен, яких вабив ідеал освіченої, активної, самореалізованої жінки (особливо після закриття 1889 Вищих жіночих курсів у м. Києві). Більшій частині випускниць вдалося досягти помітних успіхів у різних царинах наукової, педагогічної, просвітницької, творчої, суспільно-політичної діяльності. Вони працювали в закладах культури і народної освіти, наукових установах України і закордону, залучалися до українського громадського і культурного руху.
Серед випускниць Бестужівських курсів: Марія Васюхова з містечка Браїлова (тепер смт Жмеринського р-ну Вінницької обл.) — доктор філософії, перша жінка приват-доцент Університету Св. Володимира у м. Києві (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка); Ольга Добіаш-Рождественська з м. Харкова — історик культури, медієвіст, палеограф; Анна Ахматова; Надія Суровцова; Дора Добра з м. Києва — бібліотечна діячка, засновниця першої в Україні спеціалізованої бібліотеки для дітей і підлітків у м. Києві; Анастасія Грінченко (донька Б. Грінченка) — письменниця, публіцистка, громадська і політична діячка; Є. Соломко з м. Полтави — доктор філософії, одна з перших жінок-геологів у Російській імперії та ін.
Вже згадувана Олександра Єфименко (випускниця і викладачка курсів, доктор історії) 1908 ініціювала створення на Бестужівських курсах українського гуртка і бібліотеки, організовувала зустрічі слухачок з членами української громади в м. Санкт-Петербурзі.
Література
- Андрусів С., Багаліка Ю., Богачевська-Хомяк М. та ін. Українки в історії / За ред. В. Борисенко. Київ : Либідь, 2004. 326 с.
- Кобченко К., Пасько І. Українки на Санкт-Петербурзьких (Бестужівських) вищих жіночих курсах (до 130-річчя заснування першого жіночого університету в Росії) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. 2008. № 12. С. 43–46.
- Коваленко Є. І. Бестужевські курси // Енциклопедія освіти / Гол. ред. В. Кремень. Київ : Юрінком Інтер, 2008. С. 50–51.
- Клименко Н. Політична діяльність Анастасії Гринченко: між Конотопом, Петербургом та Києвом // Київські історичні студії. 2018. № 2 (7). С. 54–59. URL: https://istorstudio.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/152/199
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кожедуб О. В. Бестужівські курси // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бестужівські курси (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 04.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
