Бліцкриг
Бліцкри́г (нім. Blitzkrieg ́— «блискавична війна») — концептуальна стратегія ведення швидкоплинної війни, спрямована на досягнення перемоги у війні в стислі терміни (від кількох діб до кількох місяців), до того, як противник зможе відмобілізувати та розгорнути свої основні військові сили та економіку.
Зміст
Історична довідка
Термінологія
Слово «бліцкриг» уперше вжито 1935 у військовому часописі «Дойче вер» (нім. «Deutsche Wehr», укр. «Німецькі збройні сили») у статті «Харчова промисловість як воєнна проблема» («Die Ernährungswirtschaft als Wehrproblem»). На початку Другої світової війни у вересні 1939 поняття згадано в газеті «Таймс» (англ. «Times»). Термін не засвідчено в методичних матеріалах Вермахту, Люфтваффе чи Крігсмарине (військово-морський флот Третього Райху). На той час він не мав чіткого теоретичного наповнення, означав швидку й рішучу перемогу («блискавична війна»).
У повоєнний період термін набув теоретичного наповнення та поширення, його вводять до наукового обігу. Використовують насамперед для розкриття особливих рис воєнної стратегії Німеччини в Першій і Другій світових війнах, а також її воєнного мистецтва в Другій світовій війні.
Теоретичне розпрацювання
Ідею та принципи швидкоплинної війни опрацьовував Г.К.Б. фон Мольтке під час підготовки воєн проти Данії, Австрії та Франції (1860–1870-ті).
Створена на початку 20 ст. в Німеччині концепція бліцкригу стала підґрунтям плану, який розробив 1904 А. фон Шліффен. Задум передбачав стратегічне розгортання німецької армії та ведення операцій на два фронти: проти Третьої французької республіки й Російської імперії. Під час Першої світової війни план «блискавичної війни» не реалізовано.
На межі 1920–1930-х ідеї бліцкригу відроджено. Це пов’язано з розвитком танкових військ і армійського автомобільного транспорту, які уможливили глибокі прориви в тил противника, що оборонявся. Бліцкриг засновано на ідеї тісної взаємодії піхотних і танкових з’єднань із застосуванням авіації. За стратегією бліцкригу танкові підрозділи за підтримки піхоти повинні прорватися в тил ворога, обходячи і оточуючи укріплені позиції. Оточені з’єднання противника, не здатні до тривалого опору, знищують або змушують здаватися в полон.
Питання бойового застосування танкових військ в умовах війни маневреної висвітлено в теоретичних працях військових істориків Дж. Ф. Ч. Фуллера (1878–1966; Велика Британія) і Б. Ліддел-Гарта (1895; Франція — 1970; Велика Британія), військового теоретика В. Тріандафіллова (1894; тепер Туреччина — 1931; тепер Російська Федерація), військових діячів С. Аммосова, К. Калиновського, Л. фон Айманнсбергера (1878–1945; тепер Австрія), Ш. де Голля та ін. Їхні ідеї вплинули на керівництво і вище військове командування нацистської Німеччини. Ідею бліцкригу розвинув військовий і політичний діяч Е. Людендорф (1865; тепер Польща — 1937; тепер Німеччина) у праці «Тотальна війна» (1935).
Практичне втілення
Планомірною теоретичною та практичною підготовкою бліцкригу з 1890-х займався німецький Великий генеральний штаб. Це зумовлено проблемою майбутньої війни Німеччини на два фронти та відсутністю воєнно-економічної бази й необхідних ресурсів для тривалої війни. Військово-політичне керівництво Німеччини шукало спосіб випередити противника в мобілізації військовій, розгортанні військ, створенні ударних угруповань і завданні вирішального удару на одному зі стратегічних напрямів із подальшим перенесенням основних зусиль на інший стратегічний напрям.
Під час Першої світової війни стратегічний план Вермахту передбачав наступ на Західному фронті широкою дугою з північного фасу німецько-французького кордону, завдання блискавичного нищівного стратегічного удару по Франції. Результатом завершення війни мала бути повна капітуляція Франції впродовж 1,5–2 місяців і наступне перенесення зусиль на Східний фронт. Однак опір французьких і бельгійських військ, а також активний (хоч і невдалий) наступ російської армії в Східній Пруссії зірвали план. Серед чинників цього насамперед відсутність необхідних наступальних засобів, зокрема танків, а також недосконалість тодішньої авіації. Війська Антанти змогли підтягнути основні сили та виграти Марнську битву 1914, після чого війна набула затяжного характеру, перейшовши у війну позиційну (траншейну, окопну).
Військові стратеги Е. фон Манштейн, П. Л. Е. фон Кляйст (1881; тепер Німеччина — 1954; тепер Російська Федерація), Г. В. Гудеріан, К. Р. Г. фон Рундштедт (1875–1953; тепер Німеччина) та ін. вперше реалізували бліцкриг на початку Другої світової війни під час захоплення Польської Республіки. До кінця вересня Вермахт домігся вирішальної переваги. Кампанія тривала 36 діб (01.09–05.10.1939). Під час Французької кампанії Вермахт застосував план Шліффена, хоч на момент підписання перемир’я (фактично капітуляції) Франція не вичерпала людські та економічні резерви. Кампанія тривала 44 дні (10.05–22.06.1940).
На початку вторгнення до СРСР стратегія бліцкригу дала змогу нацистській Німеччині швидко розбити радянські війська в смузі 100–300 км на схід від кордону. Проте величезні території Радянського Союзу, значні мобілізаційні ресурси, заздалегідь підготовлена та реалізована урядом СРСР передислокація промисловості надали Червоній армії можливість для маневру та відходу вглиб країни. У той самий час зношування озброєння та військової техніки, а також втрата німецькою армією часу на подолання опору оборонців, на створення великої кількості оточень оперативного та стратегічного масштабів і знищення оточених угруповань радянських військ («котлів») призвели до провалу бліцкригу на Східному фронті.
Ідеї та різні сценарії бліцкригу застосовували у воєнних конфліктах після Другої світової війни. Збройні сили Ізраїля реалізували їх в арабо-ізраїльських війнах, зокрема у війні 1967 (див. Шестиденна війна); сили антиіракської коаліції — під час операції «Меч пустелі» у війні в Перській затоці та ін. Збройні сили СРСР використали ідеї бліцкригу під час придушення революцій в Угорщині (1956) та Чехословаччині (1968), а збройні сили Російської Федерації спробували реалізувати їх під час першої Чеченської війни 1994–1996.
З початком нової фази російсько-української війни бліцкриг був основою широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну, яке розпочалося 24.02.2022. План передбачав захоплення столиці — м. Києва за 3–4 дні, а повне придушення спротиву української армії й населення на всій території країни за 2–3 тижні. Проте завдяки опору Сил оборони та народу України плани агресора зірвано.
Характеристика
Єдиного розуміння бліцкригу як стратегічної концепції, теорії швидкої перемоги у війні немає. Одні дослідники розглядають бліцкриг на оперативному та оперативно-тактичному рівні. Інші вважають, що бліцкриг не обов’язково передбачає досягнення цілей усієї війни, а може обмежуватися швидким та успішним здійсненням окремої кампанії чи операції.
Залежно від сил і засобів, задіяних у його здійсненні, бліцкриг може бути кавалерійським (Див. Кавалерія), танковим, авіаційним (повітряним), морським тощо.
Положення бліцкригу: випередження супротивника в зосередженні та розгортанні військ; досягнення переваги на вирішальних напрямах; раптовість нападу; дезорганізація тилових комунікацій та управління військами ворога, знищення головних сил противника через розсічення й оточення великих угруповань; використання «п’ятої колони».
Сучасна стратегія бліцкригу полягає в швидких автономних діях великих ударних з’єднань (танкових і механізованих груп) за активної підтримки авіації, яка має забезпечити панування або істотну перевагу в повітрі та передбачає придушення повітряних сил (авіації та протиповітряної оборони) супротивника. Для досягнення швидкої перемоги танкові та механізовані з’єднання й частини мають прориватися в тил ворога на значну глибину. Вони не вступають у бій за сильно укріплені позиції, а оточують їх, перерізаючи зв’язок з іншими військами противника. Метою прориву є захоплення чи знищення центрів управління та руйнування військової логістики ворога. Укріплені райони, вузли оборони та основні сили противника, що опинилися без управління та постачання, швидко втрачають боєздатність. Важливою частиною бліцкригу є оточення великих об’єднань і з’єднань ворожих сил у «котли» та знищення їх частинами.
Література
- Fall Barbarossa. Dokumente zur Vorbereitung der faschistischen Wehrmacht auf die Aggression gegen die Sowjetunion (1940/41). Berlin : Deutscher Militarverlag, 1970. 437 p.
- Коваль В. С. «Барбаросса»: Истоки и история величайшего преступления империализма. Киев : Наукова думка, 1982. 511 с.
- Kriegstagebuch des Oberkommandos der Wehrmacht (Wehrmachtführungsstab) : in 8 bd. München : Bernard & Graefe Verlag, 1982. Bd. 1. 376 p.
- Fugate B. Operation Barbarossa. Strategy And Tactics On The Eastern Front, 1941. Novato : Presidio Press, 1984. 415 p.
- Baxter I. Blitzkrieg: Hitler's Lightning War in Photographs. London : Amber Books, 2017. 224 p.
- Dimbleby J. Operation Barbarossa: The History of a Cataclysm. New York : Oxford University Press, 2021. 595 p.
- Hollasky S. Der Fall «Barbarossa»: Der deutsche überfall auf die Sowjetunion. Berlin : Manifest, 2021. 185 p.
- Жирохов М. Невідбутий бліцкриг: оборона аеродромів Гостомеля та Василькова, лютий 2022 року. Київ : Княжий вал, 2022. 72 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пилявець Р. І. Бліцкриг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бліцкриг (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
