Борроміні, Франческо
Борромі́ні, Франче́ско [ італ. Borromini, Francesco; справжнє прізвище Кастеллі (Castelli); 25.09.1599, м. Біссоне, тепер кантон Тічино, Швейцарія — 02.08.1667, м. Рим, Італія] — архітектор, представник стилю бароко, автор низки сакральних і громадських споруд у м. Римі.
|
Борроміні, Франческо (Borromini, Francesco) | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Castelli |
| Народження | 25.09.1559 |
| Місце народження | Біссоне |
| Смерть | 02.08.1667 |
| Місце смерті | Рим |
| Напрями діяльності | архітектура |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Верховний Орден Христа |
Життєпис
Народився у сім’ї архітектора Дж. Д. Кастеллі, який служив герцогам Вісконті у м. Мілані. 1608 приїхав до м. Мілана, навчався й працював у майстерні скульптора Дж. А. Біффі (1580–1630; Італія); разом із ним брав участь у скульптурному оздобленні Міланського собору.
1619 пішки прийшов до м. Рима. З 1620 працював в архітектора К. Мадерна (1556–1629; Італія), після його смерті — помічником Дж. Берніні (пізніше співпраця архітекторів перетворилася на гостру конкуренцію).
З 1632 за сприяння Дж. Берніні отримав право працювати самостійно як архітектор-проектувальник і виконавець будівельних робіт.
Першою самостійною роботою став виконаний 1634 для іспанського ордену тринітаріїв проект церкви Сан Карло біля чотирьох фонтанів. Він сам вважав це першим витвором, де проявилася його художня індивідуальність.
Розквіт творчості архітектора припав на епоху папи Інокентія Х (1644–1655).
Творчість
Самостійні витвори Борроміні невеликі за масштабом, але пластичні й незвичайні за зовнішнім виглядом та структурою плану й ускладненою організацією інтер'єру. Винайдена ним і застосована у церкві Сан Карло біля чотирьох фонтанів хвиляста в плані фасадна стіна стане характерною прикметою динамічного напряму стилю бароко, як і овальні та зірчасті плани споруд. Був містиком. Серйозно вивчав математику, особливо геометрію з її магічними фігурами, втілюючи це в своїх проектах. Сучасники вважали їх химерними й несамовитими, однак в основі фігур завжди лежав чіткий математичний і конструктивний розрахунок.
Церква Сант Іво університету єзуїтів Сапієнца в м. Римі має складну просторову структуру, в якій зашифровано містичну символіку: план у вигляді «зірки Давида»; над секційним складної форми куполом — завершення світлового ліхтаря у вигляді спірального зиккурата; присутні й інші символічні елементи, пов’язані з біблійним храмом царя Соломона.
Площа Навона в Римі отримала своє композиційне завершення завдяки завершеній Борроміні центричній хрещатій однокупольній церкві Сант Аньєзе ін Агоне з увігнутим фасадом, фланкованим вежами.
Борроміні був майстром архітектурної графіки: його досконалі за виконанням архітектурні кресленики мали високу мистецьку цінність, але здебільшого не збережено, знищено автором.
Творчість Борроміні впливала на архітекторів до 20 ст., особливо на представників німецького бароко, експресіонізму та органічної архітектури.
Серед творів:
- овальна сходова клітина в палаццо Барберіні (1629–1631);
- церква Сан Карло біля чотирьох фонтанів (1634–1667);
- ораторій (зал молитовних зібрань) ордену Філіпінців (1637–1650);
- церква Сант Іво папського університету єзуїтів Сапієнца (1643–1662);
- палац Конгрегації пропаганди віри (1644–1655);
- реконструкція інтер’єру середнього нефа Латеранської базиліки (1646);
- галерея, зал і сходи палаццо Памфілі на площі Навона (1646–1650);
- реконструкція палаццо Джустиніані (1650);
- галерея в палаццо Спада (1652–1653);
- церква Сант Аньєзе ін Агоне (святої Агнеси) на площі Навона (1653–1657; усі — у м. Римі).
Інтер’єр церкви Сан Карло біля чотирьох фонтанів у Римі 
Ораторій ордену Філіпінців у Римі 
Розріз церкви Сант Іво папського університету єзуїтів Сапієнца в Римі 
Церква Сант Аньєзе ін Агоне (св. Агнеси) на площі Навона в Римі
Визнання
Лицар Верховного Ордена Христа (найвища нагорода Святого престолу).
В історії світової архітектури Борроміні вважають родоначальником стильового напряму динамічного бароко, що поширився Італією та країнами Центральної Європи. Усі його споруди у м. Римі мають статус пам’яток і входять до складу пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: Історичний центр Риму, екстериторіальні володіння Святого Престолу і церква святого Павла поза мурами.
Додатково
Оскільки у м. Римі було багато будівничих із прізвищем Кастеллі, щоб відрізнятися від них, 1628 узяв псевдонім Борроміні (від прізвища родичів по материнській лінії та імені католицького святого Карла Борромея).
Послідовником Борроміні був архітектор Г. Гваріні (1624–1683; Італія), який довершив динамічність архітектурних композицій так званого радикального бароко.
У похилому віці під час хвороби Борроміні впав у депресію і поранив себе мечем, після чого помер. Перед смертю склав заповіт і спалив усі свої рукописи, рисунки та проекти, щоб вони не дісталися ворогам.
Цитата
Мистецтвознавець Р. Віттковер (1901; Німеччина — 1971; США):
Переклад:
«Коли Берніні говорив про Борроміні в Парижі, усі вони погодилися, за словами мсьє де Шантелу, що його архітектура була екстравагантною і різко контрастувала із традицією. У той час як проект будівлі, як стверджувалося, зазвичай мав відповідати пропорціям людського тіла, Борроміні порушив цю традицію, збудувавши свої фантастичні («химерні») споруди. Іншими словами, ці критики стверджували, що Борроміні відкинув геть класичну антропоморфну концепцію архітектури, яка була неусвідомлено прийнята ще з часів Брунеллескі».
Оригінал:
«Quando Bernini parlò a Parigi di Borromini, furono tutti d’accordo, secondo il signor di Chantelou, che la sua architettura era stravagante e in stridente contrasto con la procedura normale; mentre il disegno di un edificio, si argomentava, di solito era in rapporto alle proporzioni del corpo umano, Borromini aveva rotto questa tradizione ed eretto fantastiche («chimeriche») strutture. In altre parole, questi critici sostenevano che il Borromini aveva gettato a mare il concetto classico antropomorfico dell’architettura che dai tempi di Brunelleschi era stato implicitamente accettato».Цит. за: Wittkower R. Arte e architettura in Italia: 1600–1750. Torino : Einaudi, 2005. P. 311. Переклад В. Вечерського.
Література
- Лившиц Н. А. Италия // Искусство XVII века. Москва : Искусство, 1964. С. 58–60.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 174–175.
- Гидион З. Франческо Борромини // Пространство, время, архитектура / Пер. с нем. 3-е изд. Москва : Стройиздат, 1984. С. 85–94.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 163–165.
- Portoghesi P. Francesco Borromini. La vita e le opere. Milano : Skira, 2020. 632 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Борроміні, Франческо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борроміні, Франческо (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
