Берніні, Джан Лоренцо
Берні́ні, Джан Лоре́нцо (італ. Bernini, Giovanni Lorenzo; 07.12.1598, м. Неаполь, тепер регіон Кампанія, Італія — 28.11.1680, м. Рим, тепер Італія) — архітектор, скульптор і художник, автор низки споруд у Римі, представник бароко.
|
Берніні, Джан Лоренцо (Bernini, Giovanni Lorenzo) | |
|---|---|
| Народження | 07.12.1598 |
| Місце народження | Неаполь |
| Смерть | 28.11.1680 |
| Місце смерті | Рим |
| Напрями діяльності | архітектура |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї скульптора П’єтро Берніні (1562–1629; Італія). Малюванню й скульптурі вчився у батька, з яким 1606 переїхав до м. Рима. Тут на хлопця звернув увагу художник А. Карраччі, а згодом папа Павло V. Кардинал Шипіоне Боргезе (1577–1633; Італія), колекціонер творів античного мистецтва, став покровителем Берніні.
Швидко здобув славу скульптора — автора погрудь і багатофігурних композицій (погруддя папи Павла V 1618, 1621; «Аполлон і Дафна» 1622–1625). 1623 став папським художником і архітектором при Урбані VIII. Нобілітований папою та іменувався «кавалер Берніні». 1629 призначений головним архітектором собору Святого Петра в Римі. Кілька десятиріч займався оздобленням інтер’єру, добудовою дзвіниць та архітектурним вирішенням площі перед собором. 1624–1633 в інтер’єрі собору створив бронзовий балдахін над гробницею св. Апостола Петра. З 1630-х зажив загальноєвропейської слави й почав отримувати замовлення від монархів та вельмож Англії та Франції.
1646 зазнав найбільшої невдачі як архітектор: через загрозу обвалу знесено дві дзвіниці на фасаді собору Святого Петра в Римі, які будували під його керівництвом. Технічна комісія з’ясувала відсутність особистої провини Берніні, проте від спорудження дзвіниць відмовилися. 1655–1666 займався містобудівними проєктами реконструкції м. Рима, створивши площу Святого Петра в Римі. Суперник колишнього помічника Ф. Борроміні.
1658–1665 збудував ротондальну (див. Ротонда) церкву Сант Андреа ал Квірінале у м. Римі — барокову варіацію на тему Пантеона.
1665 на запрошення короля Людовика XIV відвідав Францію. За півроку опрацював не менше чотирьох варіантів проєкту перебудови Лувру (не реалізовано). Виконав погруддя короля й переконав французьких колег під час проєктування палаців відмовитися від найхарактернішої національної риси французької архітектури — високих дахів із люкарнами й димарями.
Берніні також займався живописом, драматургією та сценографією (писав і ставив п’єси, зокрема сатиричні, з різноманітними спецефектами).
Творчість
Творчість Берніні знаменує остаточний перехід від стилістики маньєризму до бароко. У скульптурі він віддавав перевагу мармуру, зокрема різнобарвному. Для творчої манери притаманні динамічність композицій, велика експресія, що передає психологічний стан персонажів, а також натуралізм зображень. Останнє було принциповим: так, пояснюючи кардиналу А. де Рішельє різницю між видами мистецтва, Берніні стверджував, що живопис відображає те, чого немає, а скульптура — те, що є.
У великих скульптурних композиціях («Екстаз св. Терези», 1645–1652) використовував різні матеріали та приховані джерела світла, досягаючи цим театралізованих ефектів. В архітектурі втілилося його досконале знання сценографії з її оптичними ілюзіями. Їх Берніні застосовував як в інтер’єрах, так і в грандіозних містобудівних композиціях. Королівські сходи («Скала Реджа») у Ватикані 1663–1666 демонструють майстерну ілюзіоністичну гру з перспективою. Аналогічний ефект застосовано у процесі створення площі перед собором Святого Петра у м. Римі. Після прибудов до собору, виконаних архітектором К. Мадерно (1556–1629; Швейцарія — Італія), задум Мікеланджело (автора собору) був спотворений тим, що фасад вийшов уперед, затуливши собою купол. Це виправив Берніні 1656–1667, організувавши на місці пустиря парадну площу перед собором. Він збудував чотирирядні колонади тосканського ордера, якими обмежив з боків дві аванплощі перед головним фасадом собору — трапецієподібну й овальну. Тонке моделювання площин і об’ємів приховує нерівності обох площ, які мають нахили в різні боки, щоб забезпечити добру видимість з будь-якої точки площі. Застосування візуальних ілюзій полягає в тому, що завдяки складній формі площі розміри собору спершу здаються набагато меншими, ніж насправді. При наближенні він раптово ніби «виростає» до своїх реальних колосальних розмірів. При цьому форма площі й поставлені на ній обеліск із двома фонтанами фіксують кілька видових точок, з яких весь собор сприймається із куполом, що домінує в ансамблі.
Серед творів Берніні:
- Скульптурні композиції «Еней, Анхіз і Асканій» (1618–1619), «Викрадення Прозерпіни Плутоном» (1621–1622), «Давид» (1623–1624) та «Філіп IV, король Іспанії» в екзонартексі папської базиліки Санта Марія Маджоре у м. Римі, 1665;
- фасад церкви Санта Бібіана у м. Римі, 1624–1626;
- палаццо Барберіні у м. Римі, 1626–1629;
- фонтан чотирьох річок на площі Навона у м. Римі, 1648–1651;
- церква Санто Томазо да Вілланова у м. Кастель Гандольфо біля м. Рима, 1658–1661;
- церква Санта Марія у м. Арічча біля м. Рима, 1662–1664;
- скульптурні групи на мосту перед замком Святого Ангела в м. Римі, 1670–1671.
Визнання
В історії світового мистецтва Берніні вважають найвидатнішим скульптором і архітектором 17 ст., основоположником стилю бароко, мистецькі досягнення якого ніхто не зміг перевершити. Він забезпечив домінування Італії в мистецтві Європи у 17 ст. Його витвори входять до складу пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — Риму історичний центр, володіння Ватикану, церква Сан-Паоло-Фуорі-ле-Мура.
Додатково
Був енергійним і цілеспрямованим, мав запальний характер, наслідком якого замолоду були конфлікти й навіть замахи на вбивство (брата і коханки), які покривав папа Урбан VIII вважаючи, що свободу великого художника не можна нічим обмежувати. У Берніні було 11 дітей. Син Доменіко став біографом батька.
Пластичною метафорою, що увічнила життя майстра, став знаменитий «слоник Берніні», поставлений за його проєктом 1667 поруч із Пантеоном на площі Санта Марія сопра Мінерва у м. Римі: усміхнений слон на постаменті несе на спині завеликий для себе єгипетський обеліск. Це символізує перевантаженість художника численними замовленнями. Метафора походить від самого Берніні, який описав натовпи французів, що зустрічали його в Парижі: «Це було так, ніби я — мандрівний слон».
Жарт папи Олександра VII про собор Святого Петра в Римі: «Якщо винести із собору все, що створив кавалер Берніні, там залишаться тільки голі стіни».
Попри найвищі почесті та значний гонорар, отримані у Франції, до французького мистецтва поставився зневажливо, стверджуючи, що одна картина італійця Г. Рені вартує більше, ніж увесь Париж. Унаслідок цього східне крило Лувру збудували за проєктом королівського стоматолога К. Перро.
Став одним із перших і найуспішніших фахівців зі зв’язків із громадськістю: його майже щоденна праця як скульптора перетворилася на шоу, під час якого обрана публіка, серед якої були іноземці, затамувавши подих спостерігала за роботою в мармурі. Це сприяло світовій славі майстра.
Цитата
Переклад:
«Джанлоренцо Берніні уособлював стиль і епоху, що називаються бароко. Він панував майже ціле століття. Його аудиторія складалася з провідних меценатів Європи, прелатів та князів. Проте, за винятком піврічного антракту в Парижі, сценою всього його життя був Рим. Його монументальна присутність по всьому Вічному місту настільки ж резонансна, як і стародавні руїни. У мармурі, травертині, бронзі, штукатурній ліпнині та позолоті; у фарбах, через скло та мерехтливу воду, пластичний простір і спрямоване світло, Берніні лишив свій відбиток на столиці Католицизму як незнищенну печать генія. В її мурах він створив іншу сферу, втілену уяву, яка протягом трьох століть все ще формує і змінює наше враження про Рим».
Оригінал:
«Gianlorenzo Bernini personified the style and era we call the Baroque. He dominated almost an entire century. His audience comprised Europe’s leading patrons, prelates, and princes, but, except for a six-month entr’acte in Paris, Rome was his lifelong stage. His monumental presence throughout the Eternal City is as resonant as the ancient ruins. In marble, travertine, bronze, stucco, and gilt; in paint, through glass and shimmering water, sculptured space and channeled light, Bernini left his imprint on the Catholic capital, the indelible stamp of genius. Within its walls he created another realm, one of imagination incarnate, which three centures later still shapes our experience of Rome and transfigures it».Цит. за: Scribner III Ch. Gianlorenzo Bernini: Impresario of the Baroque. New York : Carolus Editions, 2014. P. 7.
Переклад В. Вечерського.
Галерея
|
Література
- Лившиц Н. А. Италия // Искусство XVII века. Москва : Искусство, 1964. С. 38–57.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : Da Capo Press, 2003. 288 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 163–168.
- Scribner III Ch. Gianlorenzo Bernini: Impresario of the Baroque. New York : Carolus Editions, 2014. 128 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Берніні, Джан Лоренцо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берніні, Джан Лоренцо (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
