Бутру, Еміль
Бутру́, Емі́ль [ фр. Boutroux, Émile; повне ім’я — Етьєн Еміль Марі (фр. Étienne
Émile Marie); 28.07.1845, м. Монруж, регіон Іль-де-Франс, Франція — 22.11.1921, м. Париж, Франція; похований на кладовищі Монпарнас у м. Парижі] — філософ-спіритуаліст, історик філософії, філософ науки, член французької Академії моральних та політичних наук (1898), Національної академії деї Лінчеї (1905), Французької академії (1912).
|
Бутру, Еміль (Boutroux, Émile) | |
|---|---|
| Народження | 28.07.1845 |
| Місце народження | Монруж |
| Смерть | 22.11.1921 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Париж |
| Alma mater | Вища нормальна школа в м. Парижі |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | філософія, історія філософії, філософія науки |
| Традиція/школа | спіритуалізм |
Життєпис
Закінчив паризький Ліцей Анрі ІV. 1865 вступив до Вищої нормальної школи в м. Парижі, 1868 отримав ступінь агреже з філософії.
У 1969–1970 продовжив освіту в Гайдельберзькому університеті, слухав курс історії філософії Е. Целлера. Після повернення у Францію отримав посаду професора філософії (1871) в ліцеї м. Кан (регіон Нормандія, Франція).
1874 захистив докторські дисертації: «Про випадковість законів природи» (фр. «De la contingence des lois de la nature», опубліковано 1879) та «Про вічні істини у Декарта» (лат. «De veritatibus aeternis apud Cartesium»).
У наступні роки викладав: з 1875 — в Університеті Монпельє, з 1876 — в Університеті Нансі, з 1878 — у Вищій нормальній школі, упродовж 1888–1907 — професор філософії та історії філософії в Сорбонні.
1902 призначений директором Фонду Тьєра, сприяв професійній кар’єрі перспективних молодих дослідників.
1908 узяв участь у Міжнародному конгресі філософії в м. Гайдельберзі, виступив з доповіддю «Французька філософія з 1867».
Дружина — Аліна Пуанкаре (сестра вченого, математика Ж. А. Пуанкаре), виховував двох дітей.
Погляди і праці
Належав до когорти представників т. з. нового ідеалізму (неоспіритуалізму), чиї погляди панували у французькій філософській думці останньої чверті 19 ст. Був палким опонентом доктрин матеріалізму, натуралізму, позитивізму, рівним чином заперечував догматизм і фіналізм теології, механістичну парадигму (див. Механіцизм) класичної науки.
Серед головних тем філософування Бутру — детермінізм і випадковість (контингентність), свобода і спонтанно-творча активність духу, співвідношення науки, філософії й релігії.
Обстоював сутнісну різноманітність, не-універсальність законів природи (логічних, математичних, фізичних, хімічних, біологічних, психологічних, соціальних) і рівнів буття, неможливість вивести всю тотальність Усесвіту «з єдиної формули». Наполягав на множинності наук (на противагу візії єдиної Науки), кожна з яких своїми власними методами вивчає невеликий фрагмент реальності. Вказував на відносність, варіативність, а особливо — випадковість як закономірності еволюції універсуму. Поряд із тим міркував про дію деякої творчої сили, спонтанний і вільний творчий акт, наслідком чого стають креативні, новаційні зсуви, стрибки на вищі щаблі розвитку (напр., перехід від неорганічної до органічної природи, від матерії до духу, поява психіки і свідомості). Вважав, що кожен новий рівень розвитку принципово незвідний до попереднього, притому на кожному з них роль випадковості зростає. Зрештою, вся ієрархія буття осмислена як засіб та умова розвитку свободи, що втілена вищою мірою в релігії, моралі, культурі. Підкреслював непридатність застосування панівних у науці підходів натуралізму, механіцизму й матеріалістичного детермінізму до пояснення психічних і духовних явищ.
Відтак нова метафізика, за Бутру, може конструювати філософію свободи, уґрунтовану на доктрині випадковості, творчої діяльності духу та керовану ідеалами краси і добра. Намагався показати суголосність метафізики і науки з погляду нової філософії природи. Тлумачив Бога як втілення абсолютної свободи (сам акт творіння постав виразом вільної випадковості, а не заданою необхідністю).
Більша частина праць Бутру присвячена історії філософії. Робив переклади з античної філософської думки. Видав і відкоментував праці Г. Ляйбніца, здійснене ним видання «Монадології Лейбніца» («La Monadologie de Leibnitz»; 1881) дотепер вважають класичним. Залишив монографічні розвідки з філософії Сократа, Б. Паскаля, Й.-Г. Фіхте, І. Канта. У праці «Наука та релігія в сучасній філософії» («Science et Religion dans la Philosophie Contemporaine»; 1908) розглядав проблему співвідношення науки й релігії у філософії О. Конта, Г. Спенсера, Е. Геккеля, В. Джеймса. Вважав релігію вишим щаблем духовної свободи, втіленням устремлінь людини вийти за межі даного, чуттєвого.
Серед праць: «Сократ, засновник моральної науки» («Socrate, fondateur de la science morale», 1883), «Нариси з історії філософії» («Études d’histoire de la philosophic»; 1897), «Паскаль» («Pascal»; 1900), «Філософія Фіхте» («La Philosophie de Fichte. Psychologie du mysticisme,»; 1902), «Природа і Дух» («La Nature et l'Esprit»; 1925), «Дослідження з історії німецької філософії» («Études d'histoire de la philosophie allemande»), «Філософія Канта» («La Philosophie de Kant»; обидві — 1926) та ін.
Погляди Бутру вплинули на творчість знаних європейських мислителів, як-от А. Бергсон, М. Блондель, Л. Брюнсвік, Ж. Марешаль, А. Пуанкаре, серед учнів філософа був Е. Дюркгейм.
Визнання
Член-кореспондент Британської академії (1907), Берлінської академії наук (1908), почесний член Угорської академії наук (1913).
Командор ордена Почесного легіону (1920).
На честь Бутру названі авеню в містах Парижі, Монружі.
Праці
- Études d’histoire de la philosophic. Paris : F. Alcan, 1897. 443 р.
- Pascal. Manchester : Sherratt and Hughes, 1902. 344 р.
- Science et Religion dans la Philosophie Contemporaine. Paris : E. Flammarion, 1908. 400 р.
- La Nature et l'Esprit. Paris : J. Vrin, 1926. 272 р.
- La Monadologie de Leibnitz. Paris : Librairie Générale Française, 1991. 317 p.
Література
- Foutaine A. P. La Philosophie d'E. Boutroux. 2nd ed. Paris : J. Vrin, 1920. 87 p.
- Gunn А. Тhe Philosophy оf Emile Boutroux // The Monist. 1922. Vol. 32. № 2. Р. 164–179.
- Crawford L. S. The Philosophy of Émile Boutroux as Representative of French Idealism in the Nineteenth Century. New York : Longmans, Green & Co, 1924. 172 p.
- Nye M. J. The Boutroux Circle and Poincaré's Conventionalism // Journal of the History of Ideas. 1979. Vol. 40. № 1. Р. 107–120.
- Huisman D. Histoire de la philosophie française. Paris : Perrin, 2002. 618 р.
- Голіченко Т. «Нарис сучасної французької філософії» («Очерк современной французской философии») Олексія Введенського як прецедент панорамного дослідження історії французької філософії XІХ століття // Маґістеріум. 2006. Вип. 23: Історико-філософські студії. С. 63–69.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бутру, Еміль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бутру, Еміль (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.09.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
