Брюнсвік, Леон
Брю́нсвік, Ле́он (фр. Brunschvicg, Léon; 10.11.1869, м. Париж, Франція — 18.01.1944, м. Екс-ле-Бен, тепер регіон Овернь — Рона — Альпи, Франція) — філософ, історик і методолог науки, професор (з 1909), член Академії моральних і політичних наук (з 1919).
|
Брюнсвік, Леон (Brunschvicg, Léon) | |
|---|---|
| Народження | 10.11.1869 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 18.01.1944 |
| Місце смерті | Екс-ле-Бен |
| Alma mater | Вища нормальна школа в м. Парижі |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | філософія, історія філософії, методологія науки |
| Традиція/школа | критичний раціоналізм |
Життєпис
1888 вступив до Вищої нормальної школи в м. Парижі, здобув ступінь агреже.
Вчителював у містах Лорієні (1891–1893), Турі; упродовж 1895–1900 викладав у ліцеї П'єра Корнеля в м. Руані, згодом у ліцеї Кондорсе (1900) та ліцеї Анрі IV (1903) у м. Парижі.
Став співзасновником відомого французького філософського журналу «Огляд метафізики та моралі» (фр. «Revue de métaphysique et de morale»; 1893). Співорганізатор першого Всесвітнього конгресу філософії (1900, м. Париж), один із засновників Французького філософського товариства (La Société française de philosophie; 1901).
1909 посів кафедру сучасної філософії у Сорбонні, де викладав понад 30 р. (до 1940, за винятком років Першої світової війни, 1914–1918).
Співпрацював з багатьма журналами, як-от «Аннали Паризького університету» (фр. «Annales de l'Université de Paris»), «Кронікон Спінозарум» (лат. «Chronicon Spinozarum»), «Скієнтія» (лат. «Scientia»), «Огляд Старого й Нового світів» (фр. «Revue des deux mondes»), «Паризьке ревю» (фр. «Revue de Paris»), «Огляд історії філософії» (фр. «Revue d'histoire de la philosophie»), «Бюлетень французького філософського товариства» (фр. «Bulletin de la société française de philosophie») тощо.
1932 обраний президентом Академії моральних і політичних наук.
Під час Другої світової війни після окупації Франції нацистами був змушений залишити кафедру в Сорбонні та переховуватися (через єврейське походження).
Був одружений, виховував 4-х дітей.
Погляди і праці
Визначав свою доктрину як «філософію думки», а філософію — як інтегральне знання, що здійснюється через живу духовну діяльність, «розмисел духу про самого себе».
Захистив дисертацію з проблеми модальності суджень («La Modalité du jugement»; 1897). Міркував про взаємозв’язок філософії й математики в їх історичному розвитку, розглядав математичні судження як вищу форму людської думки, що синтезує форму і зміст понять, суб'єкт і предикат (звідси оцінка його учення як «математичного інтелектуалізму»).
Філософію Брюнсвіка характеризують як опозицію, з одного боку емпіричному позитивізму (з його пріоритетністю досвідного знання), а з іншого — метафізичному раціоналізму (апріоризму). Розвинув учення, відоме як «критичний раціоналізм» (також «критичний ідеалізм», «відкритий раціоналізм»), методологічним стрижнем якого став т. з. рефлексивний метод. Вважав завданням філософії критичний аналіз діяльності розуму, думання, пізнання й науки (передусім природознавства і математики). Розглядав акти пізнання як акти конституювання світу розумом, міркував про «принципи власного руху розуму», що пізнає. За Брюнсвіком, розум постійно визначає закони власного руху і постійно руйнує вже досягнуте. Реальність не відділена від духу, але залучена в його внутрішній розвиток, трансформується разом із ним і «перебігає через всі рівні його живої еволюції».
Вважав, що домінантою розвитку культури є пізнання (в якому, своєю чергою, панівним є філософськи орієнтоване наукове пізнання). Відтак програма критики класичної науки, реалізована під впливом декартівсько-кантіанської традиції, переростає в критику культури та висновки щодо чільного вектору її розвитку. Останній вбачав у зменшенні відстані між ідеалом і даністю (нормою, втіленням). У царині моралі це постає, на його думку, як спрямованість до приборкання егоїстичних мотивів, прирощення людської солідарності й гуманізму; у царині релігії — як недогматичне й духовне розуміння Бога.
Залишив історико-філософські розвідки, присвячені Б. Паскалю, Б. Спінозі, Р. Декарту та ін. Доводив, що зрілість філософського осмислення світу обумовлена становленням нових наукових теорій.
Серед праць: «Вступ у життя духу» («Introduction à la vie de l'esprit»; 1900), «Сучасний ідеалізм» («L'idéalisme contemporain»; 1905), «Етапи філософії математики» («Les étapes de la philosophie mathématique»; 1912), «Людський досвід і фізична причиновість» («L’Expе́rience humaine et la causalitе́ physique»; 1922), «Спіноза і його сучасники» («Spinoza et ses contemporains»; 1923); «Прогрес свідомості в західній філософії» («Le progrès de la conscience dans la philosophie occidentale»; 1927), «Епоха розуму» («Les âges de l'intelligence»; 1934), «Розум і релігія» («La raison et la religion»; 1939), «Декарт і Паскаль, читачі Монтеня» («Descartes et Pascal, lecteurs de Montaigne»; 1942) та інші.
Ідеї філософа щодо соціокультурної обумовленості розуму, наукового методу як способу інтелектуальної рефлексії, можливостей і обмеженостей інтелектуальних сил людини вплинули на подальшу філософію неораціоналізму (зокрема ідею «епістемологічних розривів» Г. Башляра), а також французьку рецепцію феноменології та американську школу філософії науки.
Визнання
Серед учнів Л. Брюнсвіка були С. де Бовуар, Р. Арон, Е. Левінас, Ж.-П. Сартр та ін. знані філософи.
Брюнсвіка визнано чільною постаттю французького ідеалізму, найяскравішим представником неокантіанства у Франції та лідером думок у Сорбонні (особливо у 1920-х — 1930-х). За впливом на французькі інтелектуальні кола його порівнювали із А. Бергсоном.
Праці філософа багаторазово перевидавалися, перекладені іншими мовами. Повне видання творів Брюнсвіка стало можливим після повернення Росією архіву філософа його нащадкам (2001).
Праці
- Les étapes de la philosophie mathématique. Paris : Alcan, 1912. 591 р.
- L’Expе́rience humaine et la causalitе́ physique. Paris : Alcan, 1922. 625 р.
- Le progrès de la conscience dans la philosophie occidentale : en 2 t. Paris : Les Presses universitaires de France, 1953.
Література
- Deschoux М. La philosophie de L. Brunschvicg. Paris : Presses Universitaires de France, 1949. 209 р.
- Bochenski J. M. Contemporary European Philosophy. Berkeley : University of California Press, 1964. 326 р.
- Boirel R. Brunschvicg. Sa vie, son œuvre avec un exposé de sa philosophie. Paris : Presses Universitaires de France, 1964. 140 p.
- Gutting G. French Philosophy in the Twentieth Century. Cambridge : Cambridge University Press, 2001. 434 p.
- Schrift A. D. Twentieth-Century French Philosophy. Key Themes and Thinkers. Malden : Blackwell Publishing, 2006. 300 р. URL: https://library.mibckerala.org/lms_frame/eBook/Schrift%20-%20Twentieth%20Century%20French%20Philosophy.%20Key%20Themes%20and%20Thinkers%20(Blackwell).pdf
- Soulié S. Les philosophes en République. L’aventure intellectuelle de la Revue de métaphysique et de morale et de la Société française de philosophie (1891–1914). Rennes : Presses Universitaires de Rennes, 2009. 328 p.
- Marcelo H. J. Léon Brunschvicg y la fenomenología francesa. La receptibilidad epistemológica // Disputatio. 2019. № 8 (11). Р. 327–353.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Брюнсвік, Леон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брюнсвік, Леон (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
