Біловезька угода 1991
Білове́зька уго́да 1991, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 — документ, підписаний 08.12.1991 у Біловезькій Пущі (державна резиденція Віскулі), що констатував фактичний розпад / ліквідацію СРСР як держави та утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Угоду підписали: за Республіку Білорусь — Голова Верховної Ради С. Шушкевич і Голова Ради Міністрів В. Кебіч, за РРФСР — Президент Б. Єльцин і Державний секретар Г. Бурбуліс, за Україну — Президент Л. Кравчук та Прем’єр-міністр В. Фокін.
Історична довідка
Біловезька угода, підписана представниками держав-засновниць СРСР (Республіки Білорусь, РРФСР та України — в подальшому Сторони), констатувала, «що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», а функціонування органів колишнього СРСР на територіях держав СНД припиняється. Згідно з нормами міжнародного права, Сторони, як спадкоємці СРСР, гарантували виконання окремими державами міжнародних зобов’язань, що походять від договорів та угод ухвалених колишнім СРСР.
Угоду ратифіковано 10.12.1991 парламентами Білорусі та України, 12.12.1991 — Росії.
20.12.1991 ВР України через неоднозначність тлумачення окремих положень Біловезької угоди з боку учасників угоди прийняла «Заяву Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав», у якій акцентується, що Україна, яка за своїм правовим статусом є незалежною державою:
а) заперечує проти перетворення СНД на державне утворення, яке мало б статус суб’єкта міжнародного права;
б) виступає за недоторканість та незмінність кордонів між Україною — з одного боку та Росією і Білорусією — з іншого, незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди, чи ні.
21.12.1991 на нараді в Алма-Аті до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан, що затверджено спеціальним «Протоколом до Угоди про створення СНД від 8 грудня».
Умови
У Біловезькій угоді договірні Сторони проголосили утворення Співдружності Незалежних Держав як регіональної міжнародної організації, що мала на меті регулювати відносини співробітництва між країнами, які раніше входили до складу СРСР.
У рамках Угоди визначено ключові правила поведінки у різних сферах суспільного життя, які Сторони визнавали як юридичні норми:
а) гарантування громадянам країн-підписантів Угоди дотримання громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод відповідно до міжнародних норм щодо захисту прав людини;
б) сприяння збереженню і розвитку культурної, етнічної, релігійної та мовної самобутності нацменшин, які проживають на їхніх територіях;
в) розвиток рівноправного співробітництва країн СНД у політичній, економічній, культурній, освітній, науковій сферах, галузях охорони здоров’я, охорони довкілля тощо;
г) підтвердження територіальної цілісності держав СНД та недоторканності існуючих кордонів у рамках Співдружності;
ґ) гарантування відкритості кордонів, свободи пересування громадян і передачі інформації в рамках СНД.
Біловезька угода визначила вектори розвитку, форми і моделі співробітництва держав-членів Співдружності у сфері безпеки. Сторони зобов’язувалися налагодити співпрацю у процесі встановлення міжнародного миру і безпеки; скорочувати військові витрати та озброєння; сприяти загальному і повному роззброєнню, поважати прагнення одна одної до досягнення статусу без’ядерної зони і нейтральної держави.
Біловезька угода гарантувала збереження і підтримку під об’єднаним командуванням загального військово-стратегічного простору країн СНД, забезпечення єдиного контролю над ядерною зброєю.
Відповідально ставлячись до наслідків Чорнобильської катастрофи, країни СНД зобов’язувалися координувати спільні дії задля подолання її наслідків. З цією метою передбачалося укладення в подальшому спеціальної угоди. Біловезька угода окреслила напрями та охарактеризувала основні функції діяльності координуючих інститутів Співдружності:
- співробітництво у зовнішньополітичній сфері;
- створення зони спільного економічного простору в рамках загальноєвропейського та євразійського ринків;
- співпраця у розвитку систем транспорту і зв’язку;
- взаємодія у галузі охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки;
- вирішення питань міграційної політики;
- координація дій у сфері боротьби з організованою злочинністю.
Офіційне місце перебування координаційних органів Співдружності — м. Мінськ.
Загалом Біловезька угода визначила механізм взаємодії та правила поведінки Сторін у межах СНД. Угода передбачала:
- вирішення спорів щодо тлумачення і застосування норм та положень Угоди шляхом переговорів між відповідними державними органами;
- надання права кожній зі Сторін припинити дію Біловезької угоди або окремих її статей;
- реалізацію права на внесення змін або доповнень до Угоди лише за спільною згодою Сторін.
Угоду проголошували відкритою для приєднання інших держав — як членів колишнього СРСР, так й інших держав, які поділяють її цілі та принципи.
Значення
Біловезька угода
- констатувала фактичний розпад СРСР;
- проголосила утворення СНД як регіональної міжнародної організації, що мала на меті регулювати відносини між країнами, які раніше входили до складу СРСР;
- визначила вектори розвитку, форми і моделі співробітництва держав-членів СНД;
- окреслила напрями та охарактеризувала основні функції діяльності координуючих інститутів СНД;
- визначила механізм взаємодії та правила поведінки держав-членів СНД.
Джерело
- Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (укр. /рос.) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_077#Text
Література
- Кубальський О. Н. Біловезька угода про створення СНД 1991 // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 283.
- Гринько С. В. Біловезька угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991 // Українська дипломатична енциклопедія : в 2 т. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. С. 218.
- Бойко О. Д. Біловезька угода 1991 р.: суть та наслідки // Університет. 2005. № 6. С. 6–17.
- Бойко О. Д. Україна: від путчу до Пущі (серпень–грудень 1991 р.). Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. 224 с.
- Бойко О. Д. Міфологія Біловезької Пущі як інструмент політичного маніпулювання // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. 2007. Т. 69. Вип. 56. С. 13–18.
- Михальченко М. Біловезькі угоди 1991 // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 62–63.
- Plokhy S. The Last Empire: The Final Days of the Soviet Union. New York : Basic Books, 2015. 544 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Біловезька угода 1991 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біловезька угода 1991 (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
