Ваагн
Ваа́гн (Вахагн; вірм. вірм. Վահագն) — у давньовірменській міфології — бог грому й блискавки, пізніше — війни і вогню, герой-демоноборець; одне з головних божеств язичницького пантеону.
Історична довідка
Уперше згаданий візантійським істориком Фавстосом (Павстосом) Бузандом (4–5 ст.) в книзі, що традиційно відома під назвою «Історія Вірменії» (назва оригіналу інакша).
Детальнішу оповідь про Ваагна, зокрема й текст присвяченої його народженню пісні, містить «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці (бл. 410 — бл. 490; Вірменія).
Наявна згадка і в «Історії навернення вірмен» Агафангела Вірменського (5–6 ст.), де у привітанні царя Трдата ІІІ Великого (правив бл. 298–330) своєму народові Ваагн згаданий як джерело хоробрості й звитяги.
За припущеннями, міф про Ваагна сформувався у середині 1 тис. до н. е. на ґрунті давніх індоіранських міфів про небесні божества, які перемагали зміїв-демонів.
У міфології
За міфом, при народженні Ваагна мучилися пологами небо, земля, багряне море, а в морі — і червоний очерет. З очерету вивергалися дим і полум’я, з якого і вистрибнув юнак. Бог зображений як парубок з вогняними кучерями, полум’яною бородою, сяючими сонцеподібними очима.
Ваагн після народження вступає у борню з вішапами (демони, часом зміє- або драконоподібні істоти) та перемагає їх, рятуючи всесвіт від загрози знищення. Звідси його епітет Вішапаках (букв. вішапоборець). За іншою версією, буквальний переклад цього епітету — козел-вішап, що вказує на тотемічні (див. Тотемізм) корені божества.
Етимологічно ім’я героя співвідносять з епітетом Індри — одного з головних богів Ріґведи — Врітрахан (букв. вбивця Врітри; вбивство змія Врітри було центральним подвигом Індри та символізувало космогонічний акт перемоги над хаосом та упорядкування всесвіту). Споріднений індоєвропейський корінь віднаходять в іменах парфянського божества Вархагна, іранського Веретрагна.
За однією з версій міфу, Ваагн — пращур вірмен. Легенда переказує, що в люту зиму він викрав у родоначальника ассирійців Баршама солому і сховався з нею на небі. Та коли ніс свій трофей небом, губив дрібні соломинки, із яких і утворився Чумацький шлях (вірменською буквально «Шлях викрадача соломи»).
Нареченою Ваагна вважали богиню кохання, краси і води Астхік.
Інший варіант міфу називає Ваагна не богом, а одним з трьох синів царя Тиграна (ймовірна алюзія на Тиграна ІІ Великого, 1 ст. до н. е., або міфологізована збірна постать вірменських правителів).
Культ
На честь Ваагна були збудовані святилища в Аштішаті, Ахевакані, Малому Альбаці (усі — тепер Туреччина); більшість культових місць зруйновані у період християнізації Вірменії. За свідченнями Мовсеса Хоренаці, посаду верховного жерця культу передавали у спадок представники нахарарського роду Вахуні (ймовірні нащадки Ваагна, які були зобов’язані йому служити).
В елліністичну добу Ваагна отожнено з давньогрецьким Гераклом, а його кохану Астхік — з Афродітою.
Вказуючи на пізнішу актуалізацію функцій бога війни, проводять паралелі і з римським Марсом.
За Хоренаці, Ваагн був пошанований і в Грузії, де його вшановували жертвопринесеннями перед статуєю божества.
Свято на честь Ваагна відзначали у 7-й день місяця сахмі (15 жовтня). Крім того, у давньовірменському календарі Ваагну був присвячений 27-й день місяця, названий на його честь.
Із поширенням християнства образ Ваагна замістив архангел Гавриїл.
Культ Ваагна відроджено у сучасному вірменському неоязичництві, рідновіри відмічають уродини бога та свято Нового року у весняне рівнодення.
Образ змієборця як втілення мужності і звитяги дотепер надихає митців, художньо відтворений у вірменському живописі, літературі тощо.
Джерела
- Ширакаци А. Космография / Пер. с древнеарм. Ереван : Академия наук Армянской ССР, 1962. 128 с.
- Агатангелос. История Армении / Пер. с древнеарм. Ереван : Наири, 2004. 334 с.
- Movses Khorenatsi. History of the Armenians / Тrans. from arm. Ann Arbor : Caravan Books, 2006. 417 p.
Література
- Абегян М. История древнеармянской литературы / Пер. с арм. Ереван : Академия наук Армянской ССР, 1975. 606 с.
- Ishkol-Kerovpian K. Mythologie der vorchristlichen Armenier // Wörterbuch der Mythologie : in 7 bd. Stuttgart : Klett-Cotta Verlag, 1986. Bd. 4: Götter und Mythen der kaukasischen und iranischen Völker. 546 р.
- Russell J. R. Zoroastrianism in Armenia. Cambridge : Harvard University Press, 1987. 578 p.
- Petrosyan A. State Pantheon of Greater Armenia: Earliest Sources // Aramazd: Armenian Journal of Near Eastern Studies. 2007. Vol. 2. P. 174–201.
- Ivanov V. A Probable Structure of a Protoform of the Ancient Armenian Song of Vahagn // Aramazd: Armenian Journal of Near Eastern Studies. 2011. Vol. 6. P. 7–23.
- Melik-Pashayan K. V. Armenian Pagan Pantheon and the Place оf Anahit in the Pantheon / Transl. from the Armenian by A. Kosyan // Fundamental Armenology. 2020. № 1 (11). P. 1–20. URL: https://fundamentalarmenology.am/datas/pdfs/664.pdf
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Ваагн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ваагн (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
