Галицька митрополія
Га́лицька митропо́лія — церковно-адміністративна структура Константинопольської православної церкви, що діяла з перервами упродовж 14 ст. у Галицько-Волинській державі.
Історична довідка
Від середини 12 ст. галицько-волинські єпархії входили до складу Руської (Київської) церкви. Кафедральним собором Галицької єпархії був Успенський собор у княжому Галичі (тепер пам’ятка архітектури та археології національного значення у с. Крилосі Івано-Франківського району Івано-Франківської області).
Зміни у релігійному ландшафті стали наслідком, з одного боку, занепаду м. Києва після монголо-татарської навали та перенесення (1299) митрополичого престолу до м. Володимира-над-Клязьмою (тепер м. Владимир, Росія), з іншого — так званого параду єпископських фундацій 13 ст. як складника політики місцевих князів.
Засновниками Галицької митрополії були князі Лев Данилович і його наступник Юрій I Львович. Близько 1302–1303 Константинопольський патріарх задовольнив наполегливе клопотання князів і підніс Галицький престол до ранґу митрополії (грамота про створення митрополії була видана імператором Візантії Андроніком II Палеологом і патріархом Афанасієм І). Галицька єпархія набула статусу архієпархії та спільно з іншими єпископіями Руського королівства сформувала нову церковну провінцію.
До Галицької митрополії входило 6 єпархій:
- Галицька (митрополича);
- Володимирська;
- Перемиська;
- Луцька;
- Турівська (Пінська);
- Холмська.
Першим Галицьким митрополитом був Ніфонт (1302–1305; ймовірно грек за походженням), його наступниками — митрополити Петро Ратенський (митрополія перейшла у безпосереднє підпорядкування предстоятеля Київської церкви), Гавриїл (бл. 1329), Теодор (Федор; 1331–1347, з перервою).
Заснування і функціонування Галицької митрополії викликало неоднозначну реакцію серед християнських церков та ієрархів. Вона опинилася в епіцентрі боротьби різних політичних і релігійних сил за переділ церковного простору, який вважала своїм давня Київська митрополія. Від самого початку її запеклим противником був митрополит Київський Максим, а потім усі його наступники. Константинопольський патріарх, своєю чергою, побоювався, що новостворена митрополія може стати суб’єктом унії з Римською церквою, а відтак буде остаточно втрачена для Константинополя. Звідси намагання об’єднати Галицьку і Київську митрополії, повернути всі колишні єпархії Київської митрополії під опіку митрополита, який не зрадить візантійській ортодоксії. Власні інтереси з підпорядкування київської канонічної території переслідували й володимиро-суздальська та московська коаліції, особливо після перенесення Київської митрополичої кафедри з м. Володимира-над-Клязьмою до м. Москви. Цим планам намагався протидіяти польський король Казимир III Великий, що вів війну за галицько-волинську спадщину (з 1340). Як наслідок, доля Галицької митрополії була складною: упродовж усього 14 ст. її неодноразово скасовували і відновлювали.
Скасування і відновлення
1332 Київський митрополит (з осідком у м. Москві) Феогност домігся від Константинопольського патріарха ліквідації Галицької митрополії. Відновлена близько 1337.
1347 скасована зусиллями московського князя Симеона Гордого (княжив у 1340–1353) і митроп. Феогноста. Їхні вимоги, підкріплені значною пожертвою на відбудову поруйнованого Софійського собору в Константинополі, спонукали Патріарший собор скасувати ухвалу про окремого митрополита для «Малої Русі». Шість руських єпископств (включно з галицьким) було повернуто до складу Київської церкви.
Упродовж наступних кількох десятиліть кафедра мала амбівалентний юрисдикційний статус, зумовлений втратою її головного ктитора і покровителя — Галицько-Волинської держави та дестабілізацією політичного й релігійного життя. Короткий час (1354–1356 і 1361) перебувала під омофором Литовсько-Руського митрополита Романа.
Відновлена 1371 зусиллями місцевого боярства та короля Казимира ІІІ Великого. Патріарший синод поставив митрополитом Антонія Галицького (правив у 1371 — бл. 1391). Проте за межами Галицької митрополії опинилися Луцька і Турівська єпархії, що тепер перебували під політичним контролем Литви. Після смерті митроп. Антонія польсько-литовським монархам не вдалося забезпечити тяглість архіпастирського служіння на Галицькій кафедрі.
Галицька митрополія остаточно припинила існування 1401, після смерті єпископа Івана із Луцька, який так і не отримав підтвердження на сан митрополита. Потрапила під духовну владу митрополита Київського Кипріана, якому не пізніше 1404–1405 вдалося об’єднати обидві церковні провінції. Титул галицьких митрополитів було приєднано до титулу митрополитів київських. У 1420-х — на початку 1440-х Галицька кафедра лишалася вакантною і перебувала під адміністративним контролем київських архіпастирів з осідком у м. Москві.
На зниження еклезіального статусу Галицької (Крилоської) кафедри безпосередньо вплинула конкуренція з боку паралельних структур Латинської церкви (з’явилися в землях колишнього Королівства Русі у другій половині 14 ст.), фундація в Галичі латинського архієпископства (1375).
Від 1470-х Галич фактично перетворився на адміністративний центр одного з генеральних намісництв Київської митрополичої архієпархії з не цілком визначеним правовим статусом. На південно-західних землях Галицької митрополії, що відійшли до Молдови, виникла Сучавська православна митрополія (під юрисдикцією Константинопольського патріархату), яка опікувалася православним населенням Галичини до 16 ст.
Уявлення про Галицьку митрополію як церковну провінцію, рівну (або майже рівну) з Києвом та іншими митрополичими престолами, живилося пам’яттю про тривалий період відособлення місцевих русинів від матірної Київської церкви (юрисдикційно упродовж 14 — 1-ї пол.15 ст., а фактично — до поч. 16 ст.).
Література
- Laiou A. E. Constantinople and the Latins: the Foreign Policy of Andronicus II, 1282–1328. Cambridge : Harvard University Press, 1972. 390 p.
- Історія релігії в Україні : в 10 т. / За ред. П. Яроцького. Київ : Український Центр духовної культури, 1997. Т. 2: Українське православ’я. 376 с.
- Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом. Нариси з історії культури до початку XVIII ст. / Пер. з англ. Львів : Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2001. 250 с. URL: https://shron1.chtyvo.org.ua/Shevchenko_Ihor/Ukraina_mizh_Skhodom_i_Zakhodom.pdf
- Mironowicz A. Kościół prawosławny w państwie Piastów i Jagiellonów. Białystok : Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2003. 310 p.
- Галицька митрополія в історії європейського християнства. Галич : Інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника «Давній Галич», 2009. 269 с.
- Скочиляс І. Галицька митрополія XIV — першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу // Княжа доба: історія і культура. 2011. Вип. 4. С. 246–279 URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/kdik_2011_4_17
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Галицька митрополія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Галицька митрополія (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
