Григорій X
Григо́рій Х [ лат. Gregorius X; світське ім’я — Тебальдо Вісконті (італ. Tebaldo (Teobaldo) Visconti); близько 1210, м. П’яченца, тепер область Емілія-Романья, Італія — 10.01.1276, м. Ареццо, тепер область Тоскана, Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 27.03.1272 — 10.01.1276, блаженний.
|
Григорій X (Gregorius X) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Тебальдо |
| Справжнє прізвище | Вісконті |
| Народження | бл. 1210«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.121. |
| Місце народження | П'яченца |
| Смерть | 10.01.1276 |
| Місце смерті | Ареццо |
| Місце поховання | Ареццо |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Італія, Франція, Бельгія, Палестина |
| Напрями діяльності | дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Народився в родині місцевої знаті. Початкову і церковну освіту здобув у рідному місті.
На молодого клірика звернув увагу кардинал-єпископ Палестрини Джакомо да Пекорара (1170-ті — 1244; також уродженець П’яченци). Згодом Тебальдо Вісконті поступив до нього на службу, отримав благословення на канонічне служіння в м. Ліоні (тепер Франція). 1239 супроводжував Пекорару з папським дорученням до Франції.
Після смерті свого наставника був залучений єпископом Ліону Філіпом Савойським до підготовки Першого Ліонського собору (1245) як секретар-радник. Проявив себе здібним організатором, досвідченим політиком і дипломатом. Після собору повернувся до своєї єпархії, став архідияконом м. Льєжа (тепер Бельгія).
У 1248–1252 навчався в Паризькому університеті, де 1252 викладав Тома Аквінський.
1267 папа Климент IV відправив архідиякона Вісконті на допомогу кардиналу й папському легату Оттобоно Фієскі для реорганізації церковної ієрархії в Англії.
Після смерті Климента IV (29.11.1268) кардинали впродовж майже трьох років — найдовшого в історії Католицької церкви періоду «sede vacante» — не могли дійти згоди щодо кандидатури нового папи. Тебальдо Вісконті як капелан у цей час перебував в м. Акрі (Акко, тепер Ізраїль) разом із хрестоносцями, шо діяли під проводом майбутнього англійського короля Едуарда I Довгоногого. Обрання на Святий престол (01.09.1271) стало несподіванкою для самого Тебальдо, який на той час не мав сану ні кардинала, ні єпископа, ні священника. Через чотири місяці новообраний папа прибув до Італії, ще через місяць дістався до м. Вітербо (12.02.1272), де у той час перебувала Римська курія. Тут був висвячений на священника та єпископа, 27.03.1272 інтронізований на Святий престол під ім’ям Григорія Х.
Понтифікат
На четвертий день свого понтифікату Григорій Х ініціював скликання Вселенського собору для вирішення найактуальніших проблем життя Церкви. Собор, відомий як Другий Ліонський, працював 01.05.–17.07.1274. Папа проголосив початок нового хрестового походу за звільнення Святої землі; висунув завдання відновити втрачену єдність з Візантією і передусім із Константинопольською православною церквою (обидві стратегеми так і не були повною мірою втілені в реальне життя). Третім нагальним завданням було здійснити реформу церковної дисципліни, передусім процедури обрання пап. 07.07.1274 Григорій Х оприлюднив конституцію «Ubi periculum maius intenditur» («Де небезпека більша»), зміст якої схвалив увесь собор. Завдяки цьому документові конклав Римської церкви офіційно визнаний єдиним церковним інститутом обрання нового папи. Документ обмежив можливості політичної діяльності кардиналів, а також вплив світської влади (на національному, регіональному рівнях) на вибори. Прийнята конституція спричинила неоднозначну реакцію серед вищого духовенства, з часом її кілька разів скасовували і відновлювали. Попри те, документ лишився чинним (з певними змінами) і актуальним дотепер.
Прагнув укласти мир між гвельфами і гібелінами, гостра боротьба між якими точилася в Тоскані та Ломбардії. Домігся від Альфонсо Х відмови від своїх претензій на німецьку корону.
Першим встановив Апостольську елемозінерію (дикастерія у справах милосердя для бідних і нужденних від імені Верховного понтифіка).
На зворотному шляху до м. Рима папа вимушено зупинився в м. Ареццо (через загострення хвороби), де і помер. Був похований у міському кафедральному соборі.
Визнання
1713 папа Климент XI зарахував Григорія Х до лику блаженних. Пам’ять Католицька церква вшановує 10 січня. Основним місцем відзначення цієї події традиційно стає кафедральний собор Санті-П’єтро-е-Донато в Ареццо.
Додатково
- Найважливіша постанова Другого Ліонського собору регламентувала діяльність конклаву — колегії кардиналів, скликаної для обрання Римського єпископа. Термін «конклав», уперше озвучений Григорієм Х, позначив головний повноважний орган обрання нового папи. На конклав покладався обов’язок зібратися не пізніше ніж через 10 днів після похорону папи, у тому ж місці, де він перебував, для вибору наступника. Кардиналів (у супроводі одного слуги або в разі хвороби — двох слуг) мусили замкнути разом в одному приміщенні без стін, де для кожного тканинними шторами відокремлювали кімнату. Цілковиту ізоляцію кардиналів-виборців від навколишнього світу мала гарантувати надійна варта, що не допускала б жодних особистих чи опосередкованих контактів. Увесь час перебування на конклаві кардинали мусять присвятити лише виборчому процесу. Якщо упродовж трьох днів конклав не обере нового папу, то умови перебування виборців суворішають: на один прийом їжі дозволятимуть лише одну страву, а за тиждень раціон кардиналів складатимуть лише хліб, вода й вино. Кандидатура вважається обраною, якщо за неї проголосували дві третини присутніх виборців. Відсутні на конклаві кардинали не мають права голосу, але мають право бути обраними; право бути обраними поширюється також на представників будь-якого ордену і стану.
- У роботі Другого Ліонського собору взяв участь знаний теолог Бонавентура (під час підготовки собору Григорій Х найменував його кардиналом-єпископом Альбано, 28.05.1273). Бонавентура брав активну участь засіданнях, проте стан його здоров’я раптово погіршився, помер 15.07.1274 під час останнього тижня роботи собору. Відгукнувся на запрошення Григорія Х і Тома Аквінський, але помер дорогою до м. Ліона.
Література
- Kelly J. N. D. The Oxford Dictionary of Popes. Oxford : Oxford University Press, 1986. Р. 197–198.
- Gatto L. Il pontificato di Gregorio X (1271–1276). 2 ed. Roma : Edizioni scietifiche italiane, 2007. 450 p.
- Веселі Е. Вибори папи: Від святого Петра до Франциска / Пер. з хорват. о. К. В. Яремака. Жовква : Місіонер, 2014. С. 83–91.
- Baldwin Ph. B. Pope Gregory X and the Crusades. Woodbridge : Boydell Press, 2014. 263 p.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. С. 108–112.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій X // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій X (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
