Гітрі, Люсьєн
Гітрі́, Люсьє́н [франц. Guitry, Lucien; повне ім’я — Жермен Люсьєн (франц. Germain Lucien); 13.12.1860, м. Париж, Франція — 01.06.1925, м. Париж, Франція] — актор, корифей французького театру. Батько драматурга, режисера і актора С. Гітрі.
|
Гітрі, Люсьєн (Guitry, Lucien) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Жермен Люсьєн |
| Народження | 13.12.1860 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 01.06.1925 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Монмартр |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | театральне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї комерсанта. Навчався у ліцеї Шапталь (1871–1876). Захопився театром, брав приватні уроки в актора театру «Комеді Франсез» Л. Монроза (1811–1883; Франція). Закінчив Національну вищу консерваторію драматичного мистецтва (1878). Дебютував у січні 1877 у театрі «Сен-Дені» (м. Париж) у ролі Дона Сезара де Базана у п’єсі «Рюї Блаз» В. Гюго.
Відмовився від контракту з театром «Комеді Франсез». У серпні 1878 підписав контракт з паризьким театром «Жимназ». Дебютував у цьому театрі 01.10.1878 у ролі Армана Дюваля у п’єсі А. Дюма-сина «Дама з камеліями». Служив у армії (1880–1881).
Навесні 1882 вирушив разом з С. Бернар в театральне турне до Великої Британії. У липні 1882 після повернення з турне отримав запрошення до Михайлівського театру (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний театр опери та балету імені М. Мусоргського) в м. Санкт-Петербурзі (тепер Російська Федерація). Відтоді до лютого 1891 разом з акторами французької драматичної трупи грав у цьому театрі французькою мовою п’єси французьких драматургів (В. Гюго, А. Дюма, Е. Скріба, В. Сарду та інших).
Після повернення у м. Париж підписав контракт з театром «Одеон». Першою роллю в цьому театрі була заголовна роль у п’єсі А. Дюма-батька «Кін» (прем’єра відбулася 10.10.1891). З осені 1894 до 1899 грав у театрі «Ренесанс» С. Бернар. 05.11.1895 тріумфував у п’єсі «Коханці» М. Донне. Відтоді найвизначніші тогочасні драматурги (Ж. Ренар, Е. Ростан, О. Мірбо та інші) писали спеціально для нього ролі.
З 1899 грав у театрі «Водевіль», зокрема в постановці за романом А. Франса «Червона лілія» (1899). Тріумфував у ролі Фламбо у п’єсі Е. Ростана «Орля» у Театрі Сари Бернар (прем’єра 15.03.1900), у ролі Купо в п’єсі за романом Е. Золя «Пастка» у театрі «Порт Сен-Мартен» (прем’єра 01.11.1900), Бреара в комедії «Жила» А. Копю в театрі «Вар’єте» (прем’єра 02.04.1901).
У грудні 1901 — липні 1902 працював сценічним директором театру «Комеді Франсез», у липні 1902–1910 — директором театру «Ренесанс». У вересні — грудні 1911, у вересні 1912 та у 1916 вирушав на гастролі країнами Південної Америки, де мав успіх у публіки. Був міжнародною зіркою сцени, рівень його популярності сягав рівня С. Бернар. У грудні 1915 — січні 1916 виступав у турне в Швейцарії, Італії, Іспанії, Португалії.
Останньою зіграною роллю була роль старого актора Бовале у комедії С. Гітрі «Ми граємо не заради розваги» (прем’єра 25.03.1925 у Театрі Едуарда VII).
Похований на цвинтарі Монмартр.
Творчість
За майже 50 років кар’єри Гітрі зіграв 144 ролі, з них 73 у прем’єрах нових п’єс, головні ролі в яких були написані спеціально для нього. Виходив на сцену в понад 12 тис. вистав.
Гітрі ввів у театр новий тип героя в амплуа «першого коханця»: він був не прісно сентиментальним, а сильним, ніжним, з невеликим додаванням скептицизму та меланхолії. Риси свого персонажа підкреслював жестом, поглядом, голосом.
Під час вибору ролі на відміну від багатьох акторів, які цікавляться лише своїми персонажами, Гітрі завжди звертав увагу на літературні якості усієї п’єси, в якій гратиме.
Гітрі першим зробив акторське мистецтво синтетичним: він не використовував багато жестів і виразів обличчя, а шукав ті, що підсумовують кілька інших, намагався спростити сценічну гру, не збіднивши її.
Серед ролей: Кортелон у п’єсі А. Берштейна «Кіготь» (прем’єра 18.04.1906 у театрі «Ренесанс»), Півень Шантеклер у п’єсі Е. Ростана «Шантеклер» (прем’єра 07.02.1910 у театрі «Порт Сен-Мартен», Етьєнн Рансон у комедії А. Копю «Авантюрист» (прем’єра 04.11.1910 у театрі «Порт Сен-Мартен»), Порталь у п’єсі «Трибун» П. Берже (прем’єра 15.03.1911 у театрі «Водевіль»; актор переписав деякі сцени п’єси), Александр Меріталь у п’єсі А. Берштейна «Напад» (прем’єра 02.02.1912 у театрі «Жимназ»), полковник Елан у п’єсі А. Лаведана «Служити» (прем’єра 08.02.1913 у Театрі Сари Бернар).
Грав головні ролі у п’єсах його сина С. Гітрі: «Пастер» (прем’єра 22.01.1919 у театрі «Водевіль»), «Мій батько мав рацію»(прем’єра 09.10.1919 у театрі «Порт Сен-Мартен»), «Беранже» (прем’єра 21.01.1920 у театрі «Порт Сен-Мартен»), «Актор» (прем’єра 21.01.1921 у Театрі Едуарда VII), «Жаклін» (прем’єра 05.11.1922 у Театрі Едуарда VII) та інших.
Виконував головні ролі у п’єсах класиків драматургії, зокрема в комедіях Ж.-Б. Мольєра «Мізантроп», «Тартюф», «Школа жінок» тощо.
Написав п’єсу «Дідусь» («Grand-Père»), прем’єра якої відбулася 11.12.1917 у театрі «Порт Сен-Мартен», і зіграв у ній головну роль. Друга п’єса «Ларшевек і його сини» («Larchevêque et ses fils») була поставлена у тому самому театрі (прем’єра 15.10.1918). П’єси мали посередній успіх у глядачів.
Автор романів «Ріскету» («Risquetou»; 1918), «Мадемуазель Кар’єр з “Одеона”» («Mlle Carrière, de l’Odéon», 1922) та спогадів, які публікував під заголовком «Мої мемуари» («Mes mémoires») у газеті «Кандид» («Candide») упродовж березня — червня 1924.
Визнання
Пам’ятник Гітрі відкрито 10.11.1931 (скульптор П. Ретлісбергер) у м. Парижі.
Меморіальну дошку встановлено на будинку, спорудженому на місці зруйнованого особняка, в якому жили Л. і С. Гітрі.
Художник О. Берлі (1880, Нова Зеландія — 1952, Велика Британія) написав портрет Гітрі (1922), графічний портрет створив А. де Тулуз-Лотрек (1896).
С. Гітрі присвятив Л. Гітрі книгу «Люсьєн Гітрі, змальований його сином» (1930), п’єсу «Актор» (1921) і фільм «Актор» (1948).
Додатково
Композитор П. Чайковський дружив з Гітрі та захоплювався його талантом. Він написав музику до вистави «Гамлет» В. Шекспіра (у французькому перекладі А. Дюма), в якій головну роль грав Гітрі. Вистава відбулася 21.02.1895 у Михайлівському театрі в м. Санкт-Петербурзі.
Цитата
«Він володів від народження цим первинним даром, без якого немає актора, цією, дозволю собі сказати, тваринною силою, завдяки якій лише своєю присутністю він одразу ж підкоряв собі усю залу. [...] Жодного перебільшення в його грі, цілковито такій природній, за якою так стежать, жодної надмірності. [...] Він був дуже великим митцем, тому що завжди був невимушеним у ролі персонажа, якого відтворював так майстерно [...]» «Il possédait, de naissance, ce don initial sans lequel il n’y a pas d’acteur, cette autorité d’animal, oserais-je dire, qui faisait que sa seule présence conquérait aussitôt toute une salle. [...] Aucune outrance dans ce jeu, si naturel toute ensemble et si surveillé, aucune surcharge. [...] Il a été un très grand artiste, parce qu’il a toujours dégagé, dans le personnage qu’il reconstituait ainsi savamment [...]»
(Ш. Ж. П. Бурже. Цит. за: Bourget P. Lucien Guitry // Revue des Deux Mondes. 1925. Vol. 27. No 4. P. 926–927).
«Гітрі — це письменник, який грає замість того, щоб писати» «Guitry c’est l’homme de lettres qui joue au lieu d’écrire»
(Ж. Ренар, письменник. Цит. за: Dubeux A. Visages d’hier et d’aujourd’hui: Le centenaire de Lucien Guitry // Revue des Deux Mondes. 1960. 15 décembre. P. 659).
Твори
- Risquetou. Paris : Flammarion, 1918. 264 p.
- Mlle Carrière, de l’Odéon // Les Œuvres libres. 1922. No 9. Р. 11–136.
Література
- Guitry S. Lucien Guitry. Sa carrière et sa vie, racontées par Sacha Guitry. Paris : Ch. Gerschel, 1930. 444 р.
- Dubeux A. Visages d’hier et d’aujourd’hui: Le centenaire de Lucien Guitry // Revue des Deux Mondes. 1960. 15 décembre. P. 655–666.
- Gidel H. Les deux Guitry. Paris : Flammarion, 1995. 488 p.
- Lorcey J. Sacha Guitry et son monde : en 3 t. Paris : Séguier, 2001. T. 1. 271 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гітрі, Люсьєн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гітрі, Люсьєн (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
