Декреталії Григорія IX
«Декрета́лії Григо́рія IX» (лат. «Decretalium D. Gregorii Papae IX», також «Liber extra») — авторитетний збірник декретального права Католицької церкви, затверджений 1234 Папою Римським Григорієм ІХ; другий після «Декрету Граціана» ключовий складник «Корпусу канонічного права» (лат. «Corpus Juris Canonici»; опубліковано 1582).
Зміст
Загальна характеристика
У промульгаційному (див. Промульгація) листі замовник збірника папа Григорій IX, за традицією, назвав його «Компіляцією» (лат. «Compilatio»), але серед каноністів прижилася інша назва.
Упорядником колекції папських декреталій Григорія IX, оприлюдненої в 1234, був домініканець Раймон де Пеньяфорт (1180–1275). Відомо близько 700 рукописів «Декреталій Григорія IX». Це майже вдвічі перевищує кількість рукописів давніших «старших компіляцій» (разом — бл. 360).
Збірник містив 1871 декреталію: з 2139 папських постанов у «П’яти старших компіляціях» упорядник запозичив 1756; 195 декреталій були видані Григорієм IX і не походять зі «старших компіляцій» (перший випадок, коли збірник канонічного права було використано як засіб для оприлюднення абсолютно нового законодавства), приблизно третина з них — загальні положення закону, які, на думку дослідників, були створені спеціально для збірника.
Стандартне видання Е. Фрідберга (Лейпциг, 1881) не базується на рукописах, а передруковує текст офіційного римського видання 1582.
Історична довідка
До понтифікату Григорія IX юридичні школи використовували п’ять компіляцій (відомі як «П’ять старших компіляцій»), що надавали доступ до тогочасного папського і соборного законодавства [декреталій і рішень Третього (1179) та Четвертого (1215) Латеранських соборів, див. Латеранські собори].
1230 папа Григорій IX викликав до м. Рима юриста Раймона да Пеньяфорта і замовив нову кодифікацію, яка замінила б усі попередні збірники декреталій. Папа визначив мету створення декретального збірника: «писаний закон створено тому, щоби шкідливі бажання були б обмежені правилом закону, через який людський рід навчається, що він мусить жити чесно, не завдавати шкоди іншим і повинен надавати кожній людині її власні права». Невідомо, чи працював Пеньяфорт над збірником самостійно, чи з іншими юристами Римської курії.
1234 Григорій IX буллою «Rex pacificus» оприлюднив нову «колекцію». Папа традиційно назвав збірник «Компіляцією» («Compilatio»), але в колі каноністів швидко утвердилася інша назва — «Декреталії Григорія IX». Поряд із «Декретом Граціана», «Декреталії» стали найважливішою «колекцією» папських документів як в університетах, так і церковних судах Європи. Збірник був також відомий як «Liber extra» (букв. — Книга поза межами [«Декрету Граціана»]): у ній, відповідно до давніших методів законотворчості, декретальний матеріал був заново впорядкований, спрощений (скорочені юридично нерелевантні частини, як-от констатація фактів) і гармонізований.
Попередні декретальні збірники були оголошені недійсними. Григорій IX визначив, що «Декреталії» будуть загальнообов’язковим і винятковим зведенням декретального права в Католицькій церкві (на відміну від попередніх декретальних «колекцій», схвалення яких залежало головно від консенсусу вчених і церковних чиновників).
Упродовж 2-ої пол. 13 ст. розвинувся особливий макет «Liber extra», де апарат «глос» обрамляв текст декреталій («textus inclusus»), що були записані більшим шрифтом у дві колонки. «Глоси» оточували ці дві головні колонки по всіх берегах, наче дужки, ставали своєрідною рамкою, що увиразнювала основний підручник. Дужка, подібна до «глоси», маркувала пріоритет вмісту основного текстового блоку та візуалізувала його зв’язок із декреталіями, як його центром. Кореляція між «глосою» та суголосною текстовою колонкою була зміцнена за допомогою диференційованої системи покликань, яка через повторення квітчастих ініціалів і великих літер у мінливих кольорах пов’язувала початки декреталій із відповідними «глосами».
Серед коментаторів «Liber extra» були відомі каноністи:
- Гоффредо да Трані (італ. Gofredo da Trani, лат. Goffredus Tranensis; дата народження невідома — 1245) — автор «Summa super titulis Decretalium» («Сума понад титулами декреталій»; 1243);
- Сінібальдо деї Фіескі (див. Інокентій IV) — «Apparatus in quinque libros Decretalium» («Апарат на п’ять книг декреталій»; 1245);
- Енріко да Суза, кардинал-єпископ Остії (італ. Henrici de Segusio, лат. Hostiensis; близько 1200 — 1271) — «Summa Aurea» («Золота Сума»; 1253);
- Бернардо Пармський (лат. Bernardus Parmensis; дата народження невідома —1266) — «Glossa ordinaria» («Ординарна глоса»; 1263);
- Йоанн д’Андреа (італ. Giovanni di Andrea, лат. Johannes Andreae; близько 1270 — 1348) — «Joannis Andreae in quinque Decretalium libros Novella Commentaria» («Новий коментар Йоанна Андреа до п’яти книг декреталій» тт. 1–5, опубліковано 1581).
Папська законотворчість не припинилася після оприлюднення «Декреталій Григорія IX». Університети та церковні суди дізнавалися про нові папські рішення з незліченних щоденних ухвал курії. Поряд із санкціонованими папськими «колекціями», які надсилалися до університетів разом із офіційною буллою про публікацію, а відтак ставали загальнообов’язковим канонічним правом, поширювалися й неофіційні декретальні «колекції».
Значення
«Декреталії» зробили для розвитку «нового права» (лат. ius novum) те, що «Декрет Граціана» — для «древнього права» (ius antiquum): стали підручником, який створив раціональну основу для тлумачення та застосування чинного законодавства.
Упроваджена модель здійснення папського контролю над кодифікацією закону сприяла розширенню законодавчої ролі папства до кінця доби середньовіччя.
Джерела
- Decretalium D. Gregorii Papae IX. Compilatio // Corpus Iuris Canonici : in 4 bd. / Нrsg. von E. Friedberg. Graz : Akademische Druck- und Verlagsanstalt, 1959. Bd. 2. P. 1/2–927/928. URL: http://www.columbia.edu/cu/lweb/digital/collections/cul/texts/ldpd_6029936_002/index.html
- Les Registres de Grégoire IX. Recueil des bulles de ce pape publiés ou analysés d'après les manuscrits originaux du Vatican : in 4 vol. / Éd. L. Auvray. Paris : A. Fontemoing ; E. de Boccard, 1896–1955.
Література
- Kuttner S. Raymond of Peñafort as Editor: The «decretales» and «constitutiones» of Gregory IX // Studies in the History of Medieval Canon Law. Aldershot : Ashgate, 1990. Р. 65–80.
- Санжаров В. А. Декретальне право в Західній Європі у XII–XIII століттях // Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 6. С. 421–423.
- Viejo-Ximénez J. M. Raimundo de Peñafort decretalista // Revista Española de Derecho Canónico. 2018. Vol. 75. № 184. P. 329–364.
- Viejo-Ximénez J. M. Raymond of Penyafort // Great Christian Jurists in Spanish History / Ed. by R. Domingo, J. Martínez-Torrón. Cambridge : Cambridge University Press, 2018. P. 50–68.
- Law and the Christian Tradition in Italy: The Legacy of the Great Jurists / Ed. by O. Condorelli, R. Domingo. London; New York : Routledge, 2021. P. 70–97.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Декреталії Григорія IX // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Декреталії Григорія IX (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
