Декрет Граціана
«Декре́т Граціа́на» [ лат. «Decretum Gratiani»; авторська назва — «Гармонія суперечливих канонів» (лат. «Concordia discordantium canonum»); також «Декрети» (лат. «Decreta»), пізніше — «Декрет» (лат. «Decretum) ] — системно структурований збірник латинських джерел канонічного права від часів ранньої Церкви до 12 ст., важливий складник «Корпусу канонічного права» (лат. «Corpus Juris Canonici», опублік. 1582). Ймовірна дата завершення роботи з укладання «Декрету» — близько 1140. Містить 3848 канонів, які згруповані у тематичні кластери.
Зміст
Укладач
Укладачем збірника є майстер (магістр) Болонського університету, викладач права Граціан (титулований як «батько науки канонічного права»). Історіографічна традиція не дає чітких відповідей на жодне з питань стосовно особистості Граціана: повного імені, походження, дати й місць народження і смерті, освіти, духовного сану, наукової кваліфікації, часу написання творів тощо. Більшість традиційних уявлень про його життєпис походять із 13 ст. або й пізніше.
Так само не піддаються чіткому визначенню дата створення «Декрету», безпосереднє походження окремих текстів, джерела запозичення, етапи композиції та завершення тексту.
Джерела
Основні категорії джерел, якими користувався Граціан при укладанні «Декрету»:
- канони церковних соборів;
- папські декреталії;
- святоотцівські (патристичні) тексти: Аврелія Августина (найбільше), Амвросія Медіоланського, Григорія I Великого, Єроніма Стридонського, Йоана Золотоустого, Орігена, Василія Великого (загалом — 13);
- римське право (46 уривків; 259 фрагментів римського права з законодавства Юстиніана І Великого: 107 — з «Дигест», 122 — з «Кодексу Юстиніана», 30 — з «Новел»);
- капітулярії Каролінгів;
- підробні юридичні тексти (лише для кількох уривків вдалося довести, що Граціан копіював тексти безпосередньо з псевдо-Ісидорових декретальних рукописів);
- біблійні тексти (230 уривків): цитував Біблію лише у своїх коментарях («дікта»), уникав буквального тлумачення біблійних заповідей на користь алегоричного;
- псевдоапостольська література («Канони церковні святих апостолів», 3–4 ст.);
- неканонічні джерела: розділи з теорії права в «Етимологіях» (лат. «Etymologiae») Ісидора Севільського.
Дограціанські зведення канонів і речень — безпосередні джерела окремих розділів «Декрету»:
- «Колекція канонів» (лат. «Collectio canonum») єпископа Ансельма Луккського (1036–1086);
- «Панормія» (лат. «Panormia», 1095) Іво Шартрського (1040–1116), а також приписувана йому «Колекція трипартита» («Collectio tripartita», 1093);
- «Полікарп» (лат. «Polycarpus», 1111–1113) кардинала-диякона Григорія з титулом св. Хрізогона;
- «Колекція канонів у трьох книгах» (лат. «Collectio canonum trium librorum», 1113–1120), невідомого автора;
- «Книга про милосердя і справедливість» (лат. «Liber de misericordia et iustitia») каноніка Адельгера Люттіхського (Алгера Льєжського; бл. 1060 —1131);
- «Сентенції магістра A.» (лат. «Liber Sententiarum Magistri A.»), імовірно Елмера Кентерберійського.
Зміст і структура твору
«Декрет Граціана» поділено на три основні частини, кожна з яких побудована в різний спосіб.
Перша частина
Перша частина «Декрету» містить 966 канонів і поділена на 101 т. з. розрізнення (лат. distinctiones).
У розрізненнях 1–20 («Трактат про закони») Граціан послідовно переходить від визначення загальних категорій права до конкретного обговорення права Церкви. Пов’язав природне право з божественним і тим, що є вічно морально добрим (fas), а звичаї — з людським і тим, що історично передано й записано. Відтак «божественні постанови», що визначені «природою», протиставлені «людським постановам», що визначені «звичаями». Природне право є спільним для всіх народів і не потребує якихось законів. Граціан навів приклади того, що завжди вважають природним і справедливим: «союз чоловіків і жінок, спадкоємність і виховання дітей, спільне володіння всіма речами, однакова свобода всього або придбання речей, взятих з неба, землі чи моря, а також повернення переданої речі або довірених грошей і відсіч насильства силою». Цивільне право, за визначенням Граціана, «це те, що кожен народ і кожна спільнота встановлює як власне право з божественних чи людських міркувань». У розрізненні 3 Граціан представив церковне (канонічне) право як різновид людського закону (lex) або права (ius), а не божественного, або природного права. Розглянув і визначив церковний нормативний акт: церковний закон названо грецькою «каноном», а латиною «нормою» (правилом), тому що він представляє норму для правильного життя або виправляє те, що перекручено чи викривлено. Разом з тим Граціан зазначав про існування певних приватних церковних та світських постанов — «привілеїв». Для Граціана всі «leges», цивільні чи церковні, мали на меті «наказувати, що має бути зроблено, забороняти те, що є злом, і дозволяти те, що є законним або навіть незаконним (наприклад, розлучення), щоб не сталося гіршого». Визначив основні функції закону: дозвільну, заборонну (напр., «ніхто не може одружуватися з посвяченими дівами»), каральну (напр., «той, хто вчиняє вбивство, має бути обезголовлений»). Завершив обговорення законів описом мети закону, його якостей і деяких умов, необхідних для того, щоби він стан обов’язковим.
У розрізненнях 5–7 Граціан подав історичний опис виникнення різних типів права. Пояснював, що природний закон «почався з появою розумних створінь», а звичаєве право виникло після природного права. Розрізнення 8–9 присвячені розгляду природного права; 10–12 — можливості конфлікту між церковним і світським правом. Розрізнення з 15 по 20 присвячені писаному праву Церкви або, за визначенням Граціана, «церковним нормативним актам»: цей термін включає як доктринальне, так і дисциплінарне законодавство. Для Граціана папські декреталії прирівняні за владою до соборних постанов (конституцій): вони не тільки мають вищу законодавчу силу, а й всезагальну обов’язковість.
Розрізнення 21–80 (або «Трактат про церковні посади») розглядають насамперед висвячення та обрання священнослужителів. Цей розділ збагатив західну правову традицію базовим поняттям відмінності між особою та посадою у справах правосуддя. Зокрема, у розрізненні 50 Граціан з’ясовує питання, що Церква мала б робити зі священником, винним у пролитті крові. Розрізняв випадкове вбивство — священик не був винним і міг залишитися на своїй посаді «ex dispensatione» (диспенсація — акт, що призупиняє або відміняє звичайне застосування закону щодо конкретної особи у певних випадках); ненавмисне вбивство та навмисне вбивство — у цьому разі священника мали позбавити посади і сану назавжди.
Розрізнення 81–101 містять додаткові тексти та доповнення до вже розглянутих тем (Граціан вважав їх «епілогом» до першої частини трактату). Наприклад, розрізнення 81 цитує текст св. Августина, в якому він перераховує злочини: «вбивство, перелюб або будь-яка нечистота блуду, крадіжки, шахрайство, богохульство» («homicidium, adulterium, aut aliqua inmunditia fornicationis, furtum, fraus, sacrilegium»).
Канонічне карне право розглядає правовий соціальний порядок як частину морального порядку. Протиправний акт, що порушує зовнішній громадський порядок, є одночасно злочином і смертним гріхом. У «Трактаті» проведено реалістичні відмінності між тим, що закон підтримує, і тим, що він просто допускає; між тим, що є законним, і тим, що є моральним і справедливим.
Друга частина
Друга частина «Декрету» охоплює 2486 канонів і містить 36 вигаданих юридичних «справ» (causa), кожна з яких ілюструє певну тему. Зміст другої частини декретист Руфін (12 ст.) узагальнив як «церковно-правові справи» (ecclesiastica negotia).
Після опису кожної судової справи Граціан ставив низку «запитань» (quaestio), які, на його думку, вона порушила. Після кожного запитання наводив у окремих «канонах» відповідні юридичні тексти-пояснення і думки авторитетів. У своїх «коментарях» («дікта») Граціан розв’язував суперечності в джерелах і давав відповідь на кожне запитання.
Граціан не впорядковував «справи» за суворим систематичним планом, а групував навколо ключових проблем. Частину, що стосувалася духовенства, розпочав з обговорення симонії, провини та несвідомого злочину. Порушив питання, чи можна дітей вважати винними у злочині та покарати за гріхи їхніх батьків, про які вони не знали. Справи 2–6 стосуються питань церковного кримінального процесу. Цей розділ «Декрету» запропонував декретистам початки для розробки церковного кримінального та кримінально-процесуального права. Справи 7–10 присвячені питанням церковного конституційного права та організації, включають такі теми: відмова єпископів від посади, права митрополитів та діоцезальна влада єпископів (зокрема й питання діоцезального майна та виплат єпископам).
Справи 11–14 обговорюють інші питання права власності, включно з правом на десятину (Cправа 13) і церковну заборону на лихварство (Cправа 14). Cправа 11 розглядає «privilegium fori» (право священнослужителя на розгляд його справи в церковному суді).
Справи 16–20 присвячені правам ченців і ординарних (звичайних) каноніків, а також монастирським установам загалом. Викладає несистемно, вільно переходить до інших тем.
Справи 21–26 стосуються загальних обов’язків клерикальної ієрархії та обговорюють різноманітні галузі права: клятва/присяга (Cправа 22), визначення справедливої війни, а разом з цим основ середньовічного права народів (Cправа 23), відлучення від церкви (Cправа 24), привілеї (Cправи 24–25), злочинність магії (Cправа 26). У Cправі 25 у розлогому коментарі («дікта») Граціан виклав доктрину про папську владу.
«Декрет» відобразив той факт, шо розвиток канонічного права відбувався не тільки у відповідь на ускладнення церковних інституцій і взаємовідносин всередині Церкви. Він став також наслідком поширення церковної юрисдикції майже на кожен аспект життя мирян, як-от індивідуальний (обов’язкові сповідь і покаяння), сімейний (сакраменталізація шлюбу, компетенція над питаннями спадщини), соціальний (регулювання збройних конфліктів, заборона певних видів комерційної діяльності). Справи з 27 по 36 («Трактат про шлюбне право») присвячені юридичним питанням, які стосуються мирян: детальний аналіз перешкод для шлюбу, представлений Граціаном, став основою канонічного шлюбного права. У цей трактат він вставив «Трактат про покаяння» («De penitentia»), поділений на сім розрізнень.
Третя частина
Третій розділ (396 канонів) має назву «Про освячення» («De consecratione») і поділений на п’ять розрізнень: питання освячення церков та інших церковних об’єктів; регламентація здійснення таїнств (Євхаристії, хрещення); проведення богослужінь, визначення святкових днів і дотримання постів тощо.
Відсутній у першій редакції «Декрету».
У розділі немає коментарів Граціана, тому деякі дослідники вважають, що він лишився незавершеним.
Значення
«Декрет Граціана» є підсумком розвитку права християнської Церкви за перші 11 століть її існування та основою подальшої канонічної юриспруденції аж до 20 ст.
У 1140–1190 збірник став головним посібником з канонічного права на юридичних факультетах середньовічних університетів і найбільше коментованим юридичним трактатом. Докладне вивчення, коментування, поглиблений аналіз «Декрету Граціана» сформували в середньовіччі особливу канонічно-правову традицію (див. Декретисти).
Цитати
«Розрізнення 1. Частина 1.
Людський рід керується двома речами, а саме — природним правом і звичаями. Природне право — це те, що міститься в Законі та Євангелії. Згідно з ними, кожній людині наказано чинити іншим те, що вона хоче, щоби чинили їй самій, і заборонено заподіювати іншим те, чого вона не хоче, щоб заподіяли їй. Тому Христос сказав у Євангелії: “Усе, що бажаєте, щоб чинили вам люди, так і ви їм чиніть”.
Канон 1. Божественні закони встановлені природою, людські закони — звичаями.
§1. Усі закони або божественні, або людські.
Божественні закони визначаються природою, людські — звичаями; і тому останні відрізняються, оскільки різні речі подобаються різним людям.
§2. Мораль — це божественний закон. Право — це людський закон. Col. 1.»Цит. за: Decretum magistri Gratiani // Corpus Iuris Canonici : in 2 vol. / Ed. E. A. Friedberg, A. L. Richter. Graz : Akademische Drucku. Verlagsanstalt, 1959. Vol. 1. P. 1.
Джерело
Decretum magistri Gratiani // Corpus Iuris Canonici : in 2 vol. / Ed. E. A. Friedberg, A. L. Richter. Graz : Akademische Drucku. Verlagsanstalt, 1959. URL: http://www.columbia.edu/cu/lweb/digital/collections/cul/texts/ldpd_6029936_001/index.html
Література
- Landau P. Gratian and the Decetum Gratiani // The History of Canon Law in the Classical Period, 1140–1234 / Ed. by W. Hartmann, K. Pennington. Washington : The Catholic University of America Press, 2008. P. 22–54.
- Eichbauer M. H. Gratian's Decretum and the Changing Historiographical Landscape // History Compass. 2013. Vol. 11 (12). P. 1111–1125.
- Pennington K. La biografia di Graziano, il Padre del diritto canonico // Rivista Internazionale di Diritto Comune. 2014. Vol. 25. Р. 25–60.
- Санжаров В. А. Граціан і його твір «Згода розбіжних канонів»: юридичний Ренесанс в Західній Європі у XII столітті і канонічне право // Держава та регіони. Серія: Право. 2018. № 4 (62). С. 133–137.
- Санжаров В. А. Оформлення системи церковного права в Західній Європі у XII столітті. Декрет Граціана // Прикарпатський юридичний вісник. 2021. Вип. 6 (41). C. 18–21.
- Larson A. A. Gratian (Late Eleventh Century to ca. 1145) // Law and the Christian Tradition in Italy: The Legacy of the Great Jurists / Еd. by O. Condorelli, R. Domingo. London : Routledge, 2021. P. 43–52.
- Winroth A. Gratian and His Book: How a Medieval Teacher Changed European Law and Religion // Oxford Journal of Law and Religion. 2021. Vol. 10. Is. 1. P. 1–15.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Декрет Граціана // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Декрет Граціана (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
