Дніпрогес
Дніпроге́с, Дніпровська ГЕС — п’ятий ступінь каскаду гідроелектростанцій на р. Дніпрі, Україна.
Зміст
Характеристика
Перша за часом спорудження (1927–1932) та найпотужніша гідроелектростанція дніпровського каскаду. Розташована у м. Запоріжжі, на північ від о. Хортиці. Станція розв’язала дві ключові проблеми для економічного розвитку Придніпров’я: зробила порожисту частину р. Дніпра (див. Дніпрові пороги) судноплавною та уможливила утилізацію енергії водних потоків у промислових масштабах.
До основних споруд станції належать: водозливна гребля, глуха гребля, щитова стінка, правобережний машинний зал, трикамерний судноплавний шлюз, а також зведені під час реконструкції 1969–1980 лівобережний пригребельний машинний зал (ГЕС-2) та однокамерний шлюз для суден класу «річка-море».
Історична довідка
Передумови
Реалізуючи план ГОЕЛРО, Комітет державних споруд Вищої ради народного господарства 05.03.1921 ухвалив постанову про зосередження проєктно-розвідувальних робіт зі зведення Дніпровської станції в Управлінні електротехнічних споруд. Керівництво роботами покладалося на І. Александрова (1875–1936; тепер РФ). Фактично відбулося організаційне оформлення Дніпробуду. У постанові Ради праці та оборони від 10.08.1921, яку підписав В. Ленін, комплекс заходів із будівництва станції названо «Днєпрострой».
Питання Дніпробуду було порушене в ході партійної дискусії (1925). Виступаючи проти доктрини форсованої індустріалізації, Й. Сталін підважував позиції політичних опонентів, передовсім, Ф. Дзержинського і Л. Троцького, які наполягали на необхідності прискореного будівництва Дніпрогесу. У листі до В. Молотова Генеральний секретар застерігав: «Партія (і ВРНГ) може бути непомітно втягнута у справу Дніпробуду» [«Партия (и ВСНХ) может быть незаметно втянута в дело Днепростроя»]. На його думку, виходило, що опоненти, не розуміючись на економіці, могли завдати своїми прагненнями чималої шкоди фінансовому стану країни. Утім, по смерті Ф. Дзержинського (20.07.1926) та після виведення Л. Троцького зі складу Політбюро (23.10.1926) Й. Сталін полишив стару критичну лінію щодо Дніпробуду. Колишніх однодумців, противників форсованої індустріалізації він знеславив у «Короткому курсі історії ВКП(б)» як «правих капітулянтів».
Проєктування
У 1926 проєкт І. Александрова направили на техніко-економічну експертизу, що мала запевнити потенційних іноземних партнерів у реальності будівництва станції. До експертизи залучили фірму «Г’ю Л. Купер енд Ко» (США). Ознайомившись із 6-м варіантом проєктної документації, інженери фірми запропонували замінити матеріал греблі з буту на бетон, а замість 4-х камер шлюзу запроєктувати 3. Досвід роботи з іноземними експертами ліг в основу 9-го, остаточного, варіанту проєкту Дніпрогесу. Саме за ним гребля станції дістала дугоподібної форми, а пропуск води здійснювався через отвори між биками на гребені греблі.
Попри тривалі переговори з фірмами-консультантами, Політбюро відмовилося від передачі будівництва у концесію. 31.01.1927 було ухвалено рішення організувати будівництво Дніпробуду власними силами з обов’язковим залученням компетентних іноземних консультантів (першочергово — американських). До складу правління Дніпробуду увійшли Е. Квірінг (голова), О. Вінтер (начальник будівництва), Б. Веденєєв (1884–1946; тепер Грузія — РФ, головний інженер), П. Роттерт (1880–1954; тепер Польща — РФ, інженер-будівельник). Наприкінці 1927 схема управління зазнала змін. Політбюро ухвалило рішення: залишити тільки один орган — Управління, до якого ввійшли: О. Вінтер (керівник) та Б Веденєєв і П. Роттерт (його заступники). Правління Дніпробуду було ліквідовано. На республіканському рівні від 26.11.1926 функціонував спеціальний комітет при ВУЦВК зі сприяння Дніпробуду, який очолював голова РНК УСРР В. Чубар. Головним архітектором станції був В. Веснін (1882–1950). Для археологічного обстеження району будівництва 17.02.1927 утворено Дніпрогесівську археологічну експедицію Наркомосу УСРР.
Будівництво
Будівельно-допоміжні роботи розпочато 14.03.1927. Наступного дня було піднято прапор з написом: «Дніпробуд розпочато» («Днепрострой начат») — тому саме 15.03.2027 вважають точкою відліку основного етапу Дніпробуду.
У рамках допоміжних робіт почали створювати житлову і виробничу інфраструктуру на території селища Кічкас (тепер у складі м. Запоріжжя). Підготовчі роботи були спрямовані на формування у річковому створі ряжевих перемичок — стін спеціальної конструкції довжиною 3,2 км. На 2-й рік будівництва система перемичок дозволила вивільнити і висушити виробничі ділянки («протоки») для виїмки ґрунту. Загальний обсяг скельної виїмки під котловани греблі, машинного залу і щитової стінки сягнув 485 тисяч куб. м. Масове бетонування греблі розпочалося у липні 1929. Тоді ж були закладені перші бетонні конструкції у котлован машинного залу. На греблі роботи були завершені у березні 1932. Для її зведення використано понад 700 тисяч куб. м бетону. Перший промисловий струм отримано 01.05.1932. Урочисте відкриття основної черги Дніпрогесу з 5-ти агрегатів (загалом їх 9) відбулося 10.10.1932. Станція набула статусу «первістка» першої радянської п’ятирічки. Машинний зал станції, виконаний за конкурсним проєктом групи архітекторів під керівництвом В. Весніна, дістав визнання як взірець нової радянської архітектури. Судноплавство через трикамерний шлюз відкрилося 01.05.1933. Стала можлива наскрізна навігація по Дніпру.
Широке залучення спеціалістів фірми «Г’ю Л. Купер енд Ко» до інженерно-технічного супроводу Дніпробуду відповідало загальній настанові партійного керівництва щодо запозичення передового західного досвіду.
Серед головних здобутків інженерів зі США на будівництві:
1) визначення порядку організації основних робіт та їхня широка механізація (перфоратори, верстати глибокого свердління, дерики, каменедробарки, бетонярні, паровози, парові екскаватори, локомотивні крани та ін.);
2) створення інспекції бетону, яка одночасно виконувала функції відділу технічного контролю і комбінату виробничого навчання;
3) якісна техніко-економічна експертиза пропозицій щодо закупівлі імпортного обладнання.
Застосована на Дніпробуді економічна модель з вільною контрактацією робочої сили та широким використанням сучасної техніки (як правило, придбаної за валюту) стала викликом для планового господарства:
- плинність кадрів (лише у 1930 — 82 %) засвідчила низьку конкуренту спроможність умов та оплати праці на «ударних» радянських будівництвах, що при збереженні вільної контрактації ставило під загрозу заходи масштабної індустріалізації СРСР;
- закупівля іноземної техніки та формування кошторисів за принципами, орієнтованими на ринкове ціноутворення, викликало розбалансування контрольних показників.
Якщо 1928 кошторисна вартість основних споруд станції — гребля, машинний зал (без агрегатів), шлюз та підстанція — становила 100 млн рублів, то наприкінці будівництва (1932) вона вже сягала понад 193 млн рублів. Ці обставини, характерні і для решти «ударних» будівництв першої п’ятирічки, зумовили перехід до радянської моделі мобілізаційної економіки.
Значення створення Дніпрогесу для індустріалізації СРСР
Дніпрогес став енергетичною базою для підприємств металургійного комплексу. Одночасно із урочистим запуском станції розпочали роботу завод інструментальної сталі та шамотно-дінасовий завод; 12.06.1933 — Дніпровський алюмінієвий комбінат; 10.10.1933 — Запорізький завод феросплавів; 16.11.1933 — комбінат «Запоріжсталь»; 23.12.1935 — Дніпровський магнієвий завод. Сформовані в ході створення Дніпробуду робітничі селища лівого і правого берегів Дніпра утворили планувальний район Нове Запоріжжя з центром у Шостому капітальному селищі. На Всесвітній виставці 1939 у м. Нью-Йорку макет Шостого селища та станції уособлював досягнення радянського містобудування та гідроенергетики.
Руйнування
Під час Другої світової війни згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР (ДКО) від 17.08.1941 № 503сс за підписом Й. Сталіна водозливну греблю станції було підірвано. Відповідні заходи 18.08.1941 реалізували представники Головного військово-інженерного управління Червоної армії та штабу Південного фронту. Загалом знищено 10 биків (з 11 по 20) та 9 водозливних отворів між ними. З ладу виведено всі 9 агрегатів станції (з яких 6 знищено, 3 частково демонтовано).
Улітку 1943 німецька окупаційна влада завершила відновлення греблі, аванкамерного мосту та п’ятьох агрегатів станції. У жовтні 1943 на тлі наступу радянських військ німці здійснили поступову руйнацію станції. Було зруйновано 17 та пошкоджено 9 биків греблі (із 48); зруйновано 4 та пошкоджено 18 водозливних прольотів (із 47). Ущент зруйновано і машинний зал станції разом з агрегатами.
Відновлення та реконструкція
Відновлення Дніпрогесу розпочалося згідно з постановою Державного Комітету Оборони від 02.01.1944 № 4876с. Першу чергу станції запустили 13.12.1947. 9-й, останній агрегат дав струм 29.06.1950.
1969 стартувало будівництво додаткового пригребельного машинного залу (ГЕС-2, розрахованого на 8 агрегатів), яке очолив Б. Кузьменко (1930–2017; Україна). Першу чергу ГЕС-2 запустили 25.12.1974. Восьмий агрегат дав струм 14.04.1980. Одночасно із основними роботами було проведено реконструкцію шляхопроводу через греблю (відкрито 04.11.1978). У листопаді 1980 почав працювати другий однокамерний шлюз. Від запуску першої черги станції у жовтні 1932 до січня 2022 загальна потужність станції зросла більш як уп’ятеро — від 310 МВт до 1578,6 МВт.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької обласної ради депутатів трудящих від 10.02.1971 Дніпрогес перебуває на державному обліку як пам’ятка історії та культури.
Додатково
- Повоєнне відновлення станції стало одним з ключових сюжетів трилогії споминів генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, який з серпня 1946 по листопад 1947 очолював Запорізький обласний комітет КП(б)У.
- 20.11.2017 за підсумками науково-практичної конференції «Універсальність явищ запорізького модернізму і школи Баугауз» науковці з України, Німеччини, Польщі та інших європейських країн закликали розпочати процес занесення Дніпрогесу та Шостого селища до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 20.12.2017 Запорізька міська рада звернулася до Кабінету Міністрів України з пропозицією занести станцію до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури та історії. Міністерство культури України визнало пропозицію недоцільною через технічні складнощі, які можуть виникнути при погодженні документації на ремонтні роботи.
Література
- Ковалевский А. А. Днепровская гидроэлектрическая станция. Москва; Ленинград : Госэнергоиздат, 1932. 112 с.
- Первенец индустриализации страны — Днепрогэс имени В. И. Ленина. Запорожье : Книжно-газетное издательство, 1960. 287 с.
- Днепровская гидроэлектростанция имени В. И. Ленина: Сборник документов и материалов 1920–1980. Днепропетровск : Проминь, 1980. 254 с.
- Как ломали нэп. Стенограммы пленумов ЦК ВКП(б) 1928–1929 гг. : в 5 т. Москва : Материк, 2000. Т. 4. 767 с.
- Байдак Л. А. Д. О. Свіренко. Підсумки вивчення гідро екологічних наслідків побудови Дніпрогесу (1927–1941 рр.) // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія: Історія та географія. 2013. Вип. 47. С. 200–205.
- Баугаус — Запоріжжя. Запорізький модернізм і школа Баугауз: Універсальність явищ. Проблеми збереження модерністської спадщини / Заг. ред., упоряд. Є. Губкіна. Харків : Діса плюс, 2018. 512 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Кравчук П. П. Дніпрогес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дніпрогес (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
