Ельфи
Е́льфи (від сканд. âlfar, англосакс. ylfi) — міфологічні людиноподібні істоти, різновид духів.
Зміст
Історична довідка
Ельфи посідали помітне місце у скандинавській, германській, кельтській міфології та фольклорі, увійшли до легендаріуму різних європейських народів: англійців, германців, скандинавів, ісландців, ірландців, шотландців.
Так, у скандинавській міфології аналогічні персонажі відомі як альви — чарівний народ, молодші божества, духи природи, повітря, стихій. Їм приписували антропоморфніший (див. Антропоморфізм) вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам. Альви неодноразово згадані в «Старшій Едді», де посідають проміжну сходинку між богами (асами) і людьми. Едда містить згадки про різні види ельфів: світлих і прекрасних (liosâlfar), темних (dökâlfar), чорних як смола (svartâlfar) (питання про те, чи два останніх є самостійними видами або ж різними назвами одного лишається дискусійним). За «Молодшою Еддою», ельфи не тільки різняться зовні, а й мешкають у різних царствах. Світлі живуть в одному з дев’яти світів — Альвгеймі (давньосканд. Álfheimr — букв. земля альвів), на південь від святилища богів Асґарда. Альвгейм описано як незрівнянний небесний світ, його населення — повітряні яскраві істоти, доброзичливі чарівники, чудові музиканти, зовні прекрасніші за сонце. Чорних ельфів Сноррі Стурлусон ототожнив з карликами (двергами), що живуть в глибоких печерах під землею.
Германомовні народи здебільшого уявляли ельфів схожими на людей — стрункими високими красенями з ясними очима, тонкими рисами обличчя та загостреними вухами. Вони начебто обдаровані неземним довголіттям, вічною молодістю і мудрістю, непідвладні хворобам, володіють магічними здібностями, можуть зникати з поля зору людей і перетворюватись на різних тварин, впливати на стихії. Їм приписували дар передбачення, збереження знань, що невідомі людям, виняткову майстерність у ремеслах, любов до танців і музики.
Вважали, що ельфи часом можуть укладати з людьми шлюби, а також допускати або забирати вибраних у свій світ.
Закріпилися уявлення про різні категорії ельфів. Лісові ельфи мешкають переважно в глибині лісів, навіть будують там свої міста або облаштовують їх як підземні. Морські — на узбережжях, у важкодоступних бухтах і гротах та на невідомих островах, є вправними мореплавцями, часом надають допомогу людям, чий корабель заблукав або потрапив у кораблетрощу.
Ельфи та аналогічні істоти, відомі під різними назвами (сіди, ші та ін.) у віруваннях, легендах, сагах, казках, переказах народів більшої території Європи. Згадки про них є в «Історії» Геродота.
Ельфи: трансформація образу
У міфологічній картині світу, сформованій у дохристиянські часи, ельфи потрактовані як нижчі від богів духовні істоти, сусіди людей, що могли стати їхніми порадниками, помічниками і навіть родичами, але могли і шкодити, і мститися людям, якщо ті зазіхали на їх прихований світ.
Із розповсюдженням християнства зовнішність і ролі ельфів частково трансформувались у народній уяві в різний спосіб:
- у малодоступних таємничих мешканців підземного або потойбічного світу, що зрідка спілкуються з людьми, можуть бути як прихильними до них, так помститись за докучання;
- у злісних створінь, що здатні завдати збитки господарству та підміняти гарних людських дітей на своїх невдалих;
- у феєподібних невеликих крилатих істот, що живуть у квітках, полюбляють танцювати у сонячному чи місячному промінні, зачаровують співом і музикою;
- у пустотливих карликів, що можуть капосно жартувати над людьми, плутати гриви коням та ін.;
- у вигнаних з неба ангелів, що не долетіли до пекла;
- у добрих помічників Санта Клауса, які готують і доправляють разом із ним подарунки малечі.
Ельфи в культурних традиціях європейців
Ельфи лишаються не тільки частиною легендаріуму європейських народів, але й складником їхньої культури. Так, в Англії з раннього середньовіччя і дотепер побутують імена, що включають корінь «ельф» (витоково як претензію на спорідненість з ельфами, їх спадок або подібність до них): Елфред/Альфред — букв. «порада ельфа», Албьуїн/Елвін — «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж — «правитель ельфів», Ельфледа — «ельфійська краса» та ін.
До образів ельфів зверталися класики європейської літератури, зокрема В. Шекспір, Й. В. Гете.
У країнах Центральної Європи традиційно популярні «ельфійські сади» біля будинків, а фігурки ельфів й досі вважаються одними з найдоречніших подарунків-оберігів на весілля.
В Ісландії, згідно з опитуваннями, 62 % населення вважають ельфів своїми реальними сусідами, які довго жили поруч з людьми, але зрештою перебрались у кургани (особливо — з каменями на них), пагорби, гроти та підземелля Зеленого Острова (у цих переказах вбачають зв'язок образу ельфів з духами померлих). У цей відсоток входять ісландці, що переконані, припускають чи стверджують, що вони самі або люди з їхнього близького оточення мали спілкування з ельфами, причому неодноразове. Популярність ельфів враховують навіть у застосуванні юридичних норм (зокрема, щодо земельних ділянок), що відображають ставлення до ельфів як невід'ємної частини ісландської культурної спадщини.
Серед ірландців та шотландців розповсюджені перекази, за якими частина їх одноплемінників походить від нащадків змішаних шлюбів людей і альвів, котрі жили поруч. Так, дружиною верховного короля Ірландії Конна Ста Битв (1-а пол. 2 ст.) вважали представницю народу альвів — Бекуму Білошкіру.
Ельфи дотепер є популярними героями казок, літератури й кінематографу в жанрі фентезі.
У різних європейських країнах, зокрема в Україні (а також у США та Канаді, в Японії та ін.), існують різноманітні субкультури любителів ельфів — рольовики (толкіністи та ін.), котрі об'єднуються у фандоми (від англ. fandom — букв. фанатство) за ельфійськими родами улюблених письменників і збираються на рольові «ельфійські» ігри (наживо й онлайн). Частина з таких любителів роблять собі «ельфійські» тату, виготовляють одяг, прикраси, ужиткові речі та домашній декор з «ельфійськими» елементами, пишуть фанфіки (оповідання за мотивами творів відомих письменників) про ельфів та твори з самостійними сюжетами тощо.
У літературі, кінематографі, комп’ютерних іграх
Чимало письменників звертались у своїй творчості до ельфійської тематики, зокрема: Роберт Сальваторе (нар. 1959; США), Крістофер Паоліні (нар. 1983; США), Терренс Дін Брукс (нар. 1944; США), Шеннон Мессенджер (нар., 1991; США), Мерседес Лекі (нар. 1950; США), Маргарет Вейс (нар. 1948), Раймонд Фейст (нар. 1945), Елізабет Мун (нар. 1945), Тед Вільямс (нар. 1957), Майкл Дж. Салліван (нар. 1961; усі — США), Террі Пратчетт (Велика Британія), Анджей Сапковський (нар. 1948; Польща) та ін. Однак її класиком став Джон Роналд Руел Толкін. Твори, жанр яких визначено як фентезі, Толкін писав, спираючись на ретельне вивчення легенд про ельфів всього европейського легендаріуму. У книзі «Сильмариліон» ельфи зображені в історії становлення світу як створені волею Творця, потрактовані першородженими Його дітьми (матеріальні істоти з незнищенними душами), здатними вчитися від вищих духовних створінь (яких католик Толкін асоціював з ангелами та архангелами), спілкуватись, співпрацювати, опонувати і навіть ріднитись з ними. Епічна панорама життя ельфів серед інших рас Середзем'я описана також у інших творах цього автора («Володар перснів», «Гобіт» та ін.).
Не бракує і літературних персонажів іншої вдачі — темних ельфів та зарозумілих чи ворогуючих з людьми.
Альтернативний образ ельфа як маленького магічного домовика створила Джоан Роулінг у серії фантастичних романів «Гаррі Поттер».
Ельфійська тематика широко представлена у фільмах, телесеріалах і мультфільмах (найпопулярніші серед кінофільмів — за творами Дж. Толкіна «Володар перснів» і «Гобіт», реж. П. Джексон), а також — у настільних рольових іграх, починаючи з «Dungeons & Dragons» (1974), що стала зразком для численних «ельфійських» відеоігор.
Ельфи — одні з центральних персонажів медіафраншиз Warhammer, Legend of Zelda, Warcraft.
В українській літературі та сучасній міфотворчості
Згадки про ельфів знаходимо у класиків української літератури, зокрема в Лесі Українки: «Ти казала, що в кожній квітці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіток і грають, танцюють, співають» («Лелія»), «Яка ти була тоді гарна! Мов ельфа, уквітчана росою...» («Помилка»); Гната Хоткевича: «І не телепають тут козлоногі лісовики, а лише ельфи веселі водять тут беззвучні танки і росу п’ють з похилих квіток» («Два шуми»).
У сучасній українській літературі ельфи стають досить популярними героями, що вийшли з легендаріуму Толкіна (наприклад, у творчості Ю. Баткіліної «Дві клятви», «Коханка-війна», «Спалах» тощо), або є персонажами з оригінальними вітчизняними рисами, вдачею і завданнями (наприклад, у романі М. Горностаєвої «Ельбер: життєпис білого ворона», 2007).
Міфи про ельфів отримали друге життя у 21 ст. На Євромайдані 2013–2014 (див. Революція гідності) придався «ельфійський» практичний досвід рольовиків: «ельфійські» луки та катапульти допомогли виграти час для будівництва великої барикади на вулиці М. Грушевського.
З початком збройної агресії Росії проти України сучасна міфотворчість асоціює ельфів з українськими захисниками, а також і з представниками інших вільних народів, що протистоять агресорам. Воїни ЗСУ беруть ельфійські наймення — персональні та для своїх підрозділів, волонтери об'єднуються в організації під ельфійськими назвами: від «кібервоїнів» — захисників правди в інформаційному просторі, до шевців, що виготовляють воєнні однострої та захисні костюми. Ельфійську символіку відтак можна бачити на шевронах українських бійців.
На численних мемах, присвячених подіям російсько-української війни, обігрують ельфійську тематику. Ельфами називають і українських військових, і партизан на тимчасово окупованих територіях.
«Ельфом» названий створений українськими майстрами безпілотник, що відмінно зарекомендував себе як розвідник.
Додатково
- Ельфи в альтернативному всесвіті Дж. Толкіна — переважно мудрі, сильні, прекрасні, стрункі істоти, які схильні стояти на стороні Добра і захищати красу світу. Зовні вони відрізняються від людей лише формою загострених вух, невразливістю до хвороб і природним життям довжиною у життя самої Землі (Арди). Ельфи чутливі та прихильні до природи, талановиті у різних мистецтвах та майструваннях, володіють недоступними для людей здібностями і багатьма знаннями, однак діляться останніми з людьми, для котрих є навчителями й опікунами, а інколи і укладають з ними шлюби. У таких шлюбах народжуються напівкровки, котрі частково спадкують ельфійську вдачу та здібності, й навіть краплини ельфійської крові передають цей дар у багатьох наступних поколіннях.
Джерела
- Старша Едда / Пер. з давньоісланд. Буча : Видавництво Жупанського, 2020. 496 с.
- Толкін Дж. Сильмариліон / Пер. з англ. Львів : Астролябія, 2021. 576 с.
Література
- Hall А. Elves in Anglo-Saxon England: Matters of Belief, Health, Gender and Identity. Woodbridge : The Boydell Press, 2007. 240 p.
- Kirby D. Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures. Abingdon : Routledge, 2013. 224 p.
- Стюдарус Л. Чому ісландці вірять у ельфів // BBC News Україна. 2018. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/vert-tra-46647703
- Anderson R. B. Norse Mythology: Myths of the Eddas. London : Arcturus Publishing, 2019. 336 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Ельфи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ельфи (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
