Етнодержавознавство
Етнодержавозна́вство — напрям наукових досліджень і наукова дисципліна про розуміння нерозривного взаємозв’язку етнонаціонального і державницького чинників у процесі державотворення; сформувалося в Україні в середині 1990-х.
Історична довідка
Проблеми взаємозв’язку розвитку нації й держави мислителі Західної Європи досліджували ще з часів Французької революції 1789–1799 (Ж.–Ж. Руссо), коли нація почала виокремлюватися як феномен розвитку суспільства та впливати на державотворчі процеси.
Термін етнодержавознавство позначає певний набір соціально-політичних характеристик, властивих як розвитку етнонаціональної сфери, так і процесам державотворення; його найповніше осмислення запропонували теоретики української школи етнополітики Ю. Римаренко, Л. Шкляр (нар. 1953; тепер Україна), О. Картунов (1940–2018; тепер Російська Федерація — Україна), С. Римаренко (нар. 1956; тепер Україна), Г. Лозко (нар. 1952; тепер Україна) та ін.).
Характеристика
Етнодержавознавство тлумачить етнонаціональну сферу як вагомий принцип державотворення, що забезпечує можливість гармонійного розвитку етносів у цій державі.
Об’єкт вивчення — етнодержавотворення. Предмет — етноси (нація, національні меншини, що впливають або мають потенційні можливості впливу на державотворчі процеси, в тому числі і міжнародні) та держава у взаємодії та взаємозв’язку, розвиток етнонаціональної сфери буття у контексті державотворення, досягнення етнонаціональної єдності як засад державотворення в поліетнічному суспільстві, взаємовідносини держави з титульною нацією (частина населення, національність якої визначає офіційне найменування держави) та корінними народами і національними меншинами, проблеми суверенізації етносу, етноконфліктність у процесах державотворення.
В основі буття та розвитку політичної нації є формування, вироблення та усвідомлення спільної ідентичності. Відсутність сформованої спільної національної ідентичності в певній державі може бути загрозою для безпеки цієї держави та нації (див. Безпека державна, Безпека національна). Етнодержавотворення покликане забезпечити національні права й свободи етнонаціональних спільнот та громадян будь-якої національності в державі.
Етнодержавознавство вивчає систему етнонаціональних прав, серед яких увиразнюються:
- право на етнічну ідентичність, на збереження, відтворення та розвиток своєї етнічної самобутності, етнокультурного середовища (передбачає можливість вільного користування рідною мовою, розвиток національної культури, традиційних релігій, виховання та одержання освіти рідною мовою в дусі національних традицій, збереження середовища та традиційного способу життєдіяльності та ін.);
- право на вільну національну самоідентифікацію (право вибору національної належності чи визнання себе особою без національності; самоідентифікація етносу — усвідомлення ним позиції в системі міжетнічних відносин, з’ясування свого соціального статусу серед етноспільнот: особливості поведінки, мовні риси, спосіб життя, традиції, ставлення до подій минулого, території, еволюція різноманітних зв’язків з навколишнім геосоціальним і геополітичним середовищем);
- право на захист від дискримінації за національною ознакою (жодна людина не може бути обмеженою в будь-яких правах через свою етнічну належність).
Загалом етнодержавознавство охоплює проблеми:
- формування та реалізації національної ідеї як фактору державотворення;
- розвитку державно-управлінського механізму взаємин титульної нації з корінними народами та національними меншинами;
- етнонаціонального та етнічного зрізу психології (політичної, зокрема), ментальності, їхніх змін та впливу на процеси державотворення;
- визначення та тлумачення принципу «право нації на самовизначення» та рекомендації органам державного управління та органам місцевого самоврядування щодо реалізації цього права окремими етнонаціональними групами (корінними народами, національними меншинами);
- протидії етноконфліктам та зменшення міжетнічної напруги;
- розробки та вдосконалення механізмів протидії зовнішнім впливам на етнонаціональному підґрунті для забезпечення державної безпеки тощо.
Література
- Мала енциклопедія етнодержавознавства / Упоряд. Ю. І. Римаренко. Київ : Довіра ; Генеза, 1996. 942 с.
- Римаренко Ю., Антонюк О., Варзар І. та ін. Основи етнодержавознавства. Київ : Либідь, 1997. 656 с.
- Римаренко Ю. І, Шкляр Л. Є., Римаренко С. Ю. Етнодержавознавство. Теоретико-методологічні засади. Київ : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. 264 с.
- Онищенко І. Г. Основи етнодержавознавства. Київ : Європейський університет, 2004. 168 с.
- Лозко Г. Етнодержавознавство. Філософсько-теоретичний вимір. Тернопіль : Мандрівець, 2012. 384 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Куц Ю. О. Етнодержавознавство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Етнодержавознавство (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
