Безпека національна
Безпе́ка націона́льна — стан захищеності життєво важливих потреб та інтересів національної спільноти, її членів від можливих загроз зовнішніх та внутрішніх антропогенних чи природніх чинників.
Зміст
Історична довідка
У політичному лексиконі поняття «безпека національна» уперше використав 1904 президент Т. Рузвельт у посланні Конгресу США, обґрунтовуючи приєднання зони Панамського каналу.
Підвалини теоретичних основ безпеки національної заклали фундатори та прихильники школи «політичного реалізму» Г. Й. Моргентау, Р. Арон, Дж. Ф. Кеннан, Г. А. Кіссінджер та інші. Вони заклали традицію виводити поняття «безпека національна» з концепції національних інтересів.
В умовах біполярного світу домінував військово-оборонний характер трактування національної безпеки. Однак при переході до постмодерного глобалізованого світу в розумінні національної безпеки набули поширення нові акценти. Політики та науковці значну увагу приділяють питанням економічної, енергетичної, екологічної, продовольчої, інформаційної, кібернетичної та антитерористичної безпеки.
Характеристика
Як підсистема національного організму безпека національна містить такі основні компоненти:
- життєво важливі потреби та інтереси нації;
- безпековий простір, виклики та загрози безпеці національній;
- суб’єкти безпекової політики, її об’єкти, принципи;
- правова основа, засоби, захисні дії, ефект безпекової стратегії й тактики.
Об’єктами безпеки національної традиційно вважають тріаду особа — суспільство — держава.
До неінституційних суб’єктів безпеки національної належать насамперед сама нація (як свідома своїх потреб консолідована спільнота), національна еліта, провідні суспільні класи та етнічні групи. Інституційні суб’єкти безпеки національної:
- основні органи державної влади та управління;
- спеціалізовані безпекові структури (збройні сили, служба безпеки, розвідувальні органи, рада національної безпеки при главі державі тощо).
В умовах демократії та публічної політики істотно зростає безпекова роль інститутів громадянського суспільства.
Принципи національної безпеки— ідеї, загальні норми, покладені в основу формування та функціонування системи національної безпеки.
Реальні та потенційні загрози безпеці національній виникають через:
- відкрите (або приховане) посягання ворожих держав на суверенітет і територіальну цілісність нації;
- регіональні та локальні війни;
- недотримання міждержавних безпекових угод;
- міжнародні акти терористичні.
Основні загрози внутрішньонаціонального походження:
- міжкласові, міжетнічні та міжконфесійні конфлікти;
- політична корупція;
- сепаратизм;
- організована злочинність;
- зубожіння населення;
- втрата довіри громадян до влади тощо.
Нормативне регулювання в Україні
Правовою основою реалізації національної безпеки в Україні є Конституція України, Закон «Про національну безпеку України», Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, міжнародні договори. За Конституцією, відповідальність за державну незалежність і безпеку національну покладено на Президента України (ст. 106).
Важливі зовнішні чинники реалізації національної безпеки в Україні:
- Угода України та Європейського Союзу про асоційоване членство;
- активна участь України в діяльності Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Ради Європи, регіональних міжнародних організаціях;
- поглиблена співпраця з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), союз із США та іншими стратегічними партнерами України.
1999 Україна серед 54 держав-учасниць ОБСЄ підписала Хартію європейської безпеки, в якій визначено пріоритетні напрями колективного обстоювання миру на континенті.
Додатково
У понятті «безпека національна» йдеться про націю як особливий вид спільноти, в якій органічно поєднується етнокультурна та політична самоорганізація. Базові потреби й інтереси основних різновидів націй — етнічної, політичної та змішаної (етнополітичної) є своєрідними за змістом та пріоритетами.
Джерела
- Конституція України: станом на 15 січ. 2021 р. Харків : Право, 2021. 72 с.
- Про національну безпеку України : Закон України № 2469-VIII від 21 червня 2018 р. // Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#n355
- Стратегія воєнної безпеки України : рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121/2021#n8
- Стратегія національної безпеки України : рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392/2020#Text
- Хартия Европейской безопасности (Стамбул, 19 ноября 1999 года) // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_166#Text
Література
- Ситник Г. П., Олуйко В. М., Вавринчук М. П. Національна безпека України: теорія і практика. Хмельницький; Київ : Кондор, 2007. 669 с.
- Рудакевич О. М. Національний принцип: етнополітична концепція нації. Тернопіль : Економічна думка, 2009. 292 с.
- Горбулін В. П., Качинський А. Б. Системно-концептуальні засади стратегії національної безпеки України. Київ : Євроатлантікіформ, 2017. 592 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Рудакевич О. М. Безпека національна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безпека національна (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
