Климент IV
Климе́нт IV, Кле́мент IV [ лат. Clemens IV; світське ім’я та прізвище – Гі (ле Гро) Фукуа (Фулькуа), фр. Gui (le Gros) Foucois (Foulques); точна дата народження невідома, кін. 12 ст., Сен-Жілль-дю-Гар, тепер м. Сен-Жілль, регіон Окситанія, Франція — 1268, м. Вітербо, тепер Італія] — церковний діяч, юрист, Папа Римський (05.02.1265 — 29.11.1268).
|
Климент IV (Clemens ІV) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Гі |
| Справжнє прізвище | Фукуа |
| Місце народження | Сен-Жілль |
| Смерть | 29.11.1268 |
| Місце смерті | Вітербо |
| Місце поховання | Вітербо |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Франція, Італія |
| Напрями діяльності | право, дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Походив із родини судді й канцлера графів Тулузьких Раймунда V (1148–1194) і Раймунда VI (1194–1222).
Студіював право в Паризькому університеті, здобув ступінь доктора цивільного права. По поверненні в рідне місто обрав суддівську кар’єру, одружився (1239).
1241 вступив на службу до графа Раймунда VII Тулузького (1222–1249), а потім — до його спадкоємця Альфонса де Пуатьє, молодшого брата короля Людовика IX Святого (що дозволило Фукуа набути зв'язків при королівському дворі). Входив до складу комісії юристів, які розглядали законність заповіту графа Раймунда VII (1251), а також комісій з реформування управління Тулузьким графством (з 1252), для вивчення й захисту прав короля у сенешальствах Каркассонн і Бокер (1254–1257). Брав участь у роботі над ордонансом Людовика IХ про реформу управління королівством (грудень 1254).
Овдовівши, звернувся до церковного служіння: клірик королівської капели (з кін. 1254 або від поч. 1255), канонік собору в Ле-Пюї, висвячений у сан пресвітера (1256), архідиякон Ле-Пюї. 11.06.1257 обраний на єпископську кафедру Ле-Пюї, підпорядковану безпосередньо Святому престолу. Член Паризького парламенту й радник короля (з 1258). У липні 1259 уклав із королем Людовиком IX угоду, яка визначала майнові та фіскальні права короля і єпископа в діоцезі.
10.10.1259 обраний архієпископом Нарбонна. У квітні 1261 склав французькому королю присягу вірності за своє володіння. Близько 1260 написав трактат «П’ятнадцять питань інквізиторам» (лат. «Quaestiones quindecim ad inquisitores»), який зберігав практичне значення до кінця 17 ст.
17.12.1261 папа Урбан IV призначив Фукуа кардиналом-єпископом Сабіни. Восени 1262 він вирушив до Італії. Прибувши до папського двору, отримав посаду верховного пенітенціарія (1263).
Був направлений у листопаді 1263 як папський легат на Британські острови для залагодження конфлікту між англійським королем Генріхом III Плантагенетом і баронами (не отримав дозволу в’їхати в Англію, спроби залагодити конфлікт через посланців також не мали успіху). Влітку 1264 брав участь у перемовинах з Карлом І Анжуйським, якому папа Урбан IV запропонував престол Сицилійського королівства.
Обраний заочно на конклаві в м. Перуджі 05.02.1265 після тривалих суперечок, як компромісна фігура (на той час вертався з Франції до Італії). Коронація папи відбулася 22.02 у кафедральному соборі Перуджі.
На момент обрання виховував двох доньок.
Понтифікат
Клемент IV прагнув підтримувати політичний баланс, що склався в Римській курії, не призначав нових кардиналів. Посади камерарія та ректора Патримонія Святого Петра надав клірикам зі свого оточення. Переніс папську резиденцію у м. Вітербо, але через опозицію знаті до кінця понтифікату так і не зміг відвідати м. Рим.
Вів суворий аскетичний спосіб життя, був противником непотизму. Конституція «Licet ecclesiarum» (27.08.1265) закріпила за папою контроль над усіма вакантними церковними бенефіціями, завдяки чому його вважають одним із творців системи церковного оподаткування.
Чимало уваги приділяв діяльності чернечих орденів: розширив повноваження генерального капітулу ордену цистерціанців; підтримував контакти з домініканцями; опікувався вченим-францисканцем Роджером Беконом. У лютому 1265 викликав до курії Фому Аквінського: під його керівництвом монастирську школу в Санта-Сабіні було перетворено на першу провінційну школу домініканського ордену з вивчення філософії (попередницю Папського університету Святого Томи Аквінського). Папа довірив домініканцям боротьбу з єресями, закликав короля Людовика Святого встановити світські покарання проти богохульників, дозволив застосування тортур до єресіархів.
Клемент IV підтримав «італійські претензії» графа Прованса Карла І Анжуйського: 28.06.1265 за дорученням папи 4 кардинали здійснили в м. Римі церемонію інвеститури Карла Анжуйського як сицилійського короля: він отримував королівство (крім Беневенто) як довічний і успадкований церковний лен; 06.01.1266 кардинали коронували Карла та його дружину в м. Римі. Скориставшись відсутністю короля, гібеліни збурили повстання на Сицилії, яке перекинулося й на материк. Восени 1267 до Італії з півночі вступили війська Конрадіна (1252–1268), претендента на Сицилійське королівство. Папа повернув Карлу І Анжуйському титул сенатора Рима та призначив імперським намісником у Тоскані. 23.08.1268 у битві при Тальякоццо Конрадін був розбитий Карлом І Анжуйським, утік до м. Рима, де був схоплений гвельфами, а 29.10.1268 публічно страчений у м. Неаполі.
У травні 1267 в м. Вітербо у присутності папи король Сицилії уклав секретну угоду з поваленим правителем Латинської імперії Балдуїном II: Карл І Анжуйський отримав права сюзерена на князівство Ахая і, своєю чергою, обіцяв організувати похід на м. Константинополь.
Понтифік листувався у 1267–1268 з правителем Іранського ільханату Абака-ханом (1265–1282) з монгольської династії Хулагуїдів: той запропонував франко-монгольський союз між ним, Заходом та візантійським імператором Михаїлом VIII Палеологом (тестем Абаки).
Клемент IV опікувався поширенням християнства в Східній і Північній Європі: папський легат цістерціанець кардинал Гі Бургундський у 1266–1268 провів у Німеччині та Польщі кілька провінційних соборів, ініціював підготовку хрестового походу проти прусів і литовців. Канонізував Ядвігу Сілезьку (1267), яку відтоді шанували як покровительку Польщі та всієї Сілезії.
Був похований у домініканській монастирській церкві Санта-Марія-ін-Граді, мармуровий надгробок створив скульптор П’єтро ді Одерізіо. Після закриття монастиря (1870) останки папи були перепоховані в базиліці Сан-Франческо-алла-Рокка у Вітербо.
Джерела
- Thesaurus novus anecdotorum : in 5 vol. / Ed. By E. Martène, U. Durand. Lutetiae Parisiorum : Sumptibus F. Delaulne, 1717. Vol. 2. Col. 96–636.
- Les Registres de Clément IV (1265–1268): Recueil des bulles de ce pape publiées ou analysées d'après les manuscrits originaux des archives du Vatican : in 5 vol. / Publ. É. Jordan. Paris : Thorin & Fils, 1893–1904.
- Epistolae saeculi XIII e regestis pontificum Romanorum selectae : in 3 bd. / Hrsg. von G. Pertz, C. Rodenberg. Berolini : Weidmannos, 1894. Bd. 3. P. 627–726.
- Acta Urbani IV, Clementis IV, Gregorii X (1261–1276) e regestis vaticanis aliisque fontibus collegerunt notisque adornarunt / A cura di A. L. Tàutu. Romae : Typis Polyglottis Vaticanis, 1953. P. 61–73.
Література
- Dossat Y. Guy Foucois, enquêteur-réformateur, archevêque et pape (Clément IV) // Les évêques, les clercs et le roi (1250–1300). Toulouse : Privât, 1972. P. 23–57.
- Bertram M. Die Konstitutionen Alexanders IV. (1255/56) und Clemens' IV. (1265/1267): Eine neue Form päpstlicher Gesetzgebung // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte. Kanonistische Abteilung. 2002. Bd. 88. P. 70–109.
- Bozzi F. I pontefici: Guy «Le Gros» Foulquois / Clemente IV (1265) // Pro eligendo romano pontefice: Le elezioni papali a Perugia. Perugia : Sant'Andrea delle Fratte, 2009. P. 97–112.
- Sabapathy J. Making Public Knowledge — Making Knowledge Public: The Territorial, Reparative, Heretical, and Canonization Inquiries of Gui Foucois (ca. 1200–1268) // Journal for the History of Knowledge. 2020. Vol. 1. № 1. P. 1–21.
- Мацелик М. О., Санжаров В. А., Санжарова Г. Ф. Папське судочинство в класичне Середньовіччя: Апостольська Пенітенціарія // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 5. С. 49–52.
- Санжаров В. А., Мацелик М. О., Санжарова Г. Ф. Правове підгрунтя середньовічної папської дипломатії: інститут легатів // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 8. С. 576–579.
- Gui Foucois, pape Clément IV, et le Midi / Dir. D. Carraz, D. Le Blévec. Toulouse : Centre d’études historiques de Fanjeaux, 2023. 607 P.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Климент IV // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Климент IV (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
