Лука (Войно-Ясенецький)
Лука́ (Во́йно-Ясене́цький), архієпископ Лука, святитель Лука Кримський (в миру ― Войно-Ясенецький, Валентин Феліксович; 09.05.1877, м. Керч, тепер Україна ― 11.06.1961,
м. Сімферополь, тепер Україна) ― хірург, вчений і організатор медицини, доктор медицини (з 1916), богослов, релігійний і церковний діяч. Архієпископ Сімферопольський та Кримський Українського екзархату Російської православної церкви. Канонізований 1995.
|
Лука (Войно-Ясенецький) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Валентин Феліксович |
| Справжнє прізвище | Войно-Ясенецький |
| Народження | 09.05.1877 |
| Місце народження | Керч |
| Смерть | 11.06.1961 |
| Місце смерті | Сімферополь |
| Місце поховання | Перший міський цвинтар |
| Напрями діяльності | хірург, вчений і організатор медицини, доктор медицини, богослов, релігійний і церковний діяч |
Зміст
Життєпис
Народився у багатодітній родині провізора, належав до збіднілого білорусько-польського роду. Освіту здобув у м. Києві, куди сім’я Войно-Ясенецьких переїхала 1889. Навчався у 2-й Київській гімназії (закінчив 1896); мріяв стати художником, опановував мистецтво малюнку в художній школі.
1896 вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Через рік покинув університет ― вивчення права не задовольнило його запитів. Деякий час студіював малярство у приватній школі в м. Мюнхені (Німеччина). Підсумком сенсобуттєвих шукань та усвідомлених прагнень допомогти простому люду було рішення стати земським («мужицьким») лікарем.
1898–1903 навчався на медичному факультеті Київського університету, який закінчив з відзнакою. Одразу приступив до лікарської практики. Вже наступного року, з початком російсько-японської війни 1904–1905, виїхав у складі Київського лазарету Червоного Хреста на Далекий Схід. Багато оперував, завідував хірургічним відділенням в евакуаційному госпіталі в м. Читі (тепер РФ).
Упродовж 1905–1916 працював у сільських та міських лікарнях Симбірської, а згодом Курської, Саратовської, Полтавської та ін. губерній; опікувався облаштуванням земських медичних закладів. На цей час припало його професійне становлення як хірурга широкої спеціалізації та медика-науковця. У 1915 малим накладом видав у м. Петрограді свою першу книгу «Регіонарна анестезія» («Регионарная анестезия») із власними ілюстраціями. 1916 захистив докторську дисертацію (з проблеми регіонарної анестезії трійчастого нерва) в Московському університеті (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова).
1917 разом із родиною переїхав до Узбекистану, працював головним лікарем і хірургом Ташкентської міської лікарні. Передавав свій досвід хірурга учням медичної школи, яка згодом була трансформована на медичний факультет новоствореного Туркестанського університету (тепер Національний університет Узбекистану імені Мірзо Улугбека), завідував кафедрою.
Після смерті дружини (1919, від туберкульозу) під опікою Войно-Ясенецького лишилися четверо малолітніх дітей. Горе тамував надмірною роботою, а також релігійними розмислами. Отримав підтримку від Ташкентського православного братства, долучався до єпархіальних зборів, вивчав православне богослов'я. 1921 на день Стрітення Господнього був рукопокладений у сан диякона, ще через тиждень ― пресвітера. Водночас розпочав священниче служіння у Ташкентському кафедральному соборі Успіння Божої Матері. Патріарх Тихон, підтверджуючи священицький чин Войно-Ясенецького, рекомендував тому не полишати наукової та медичної діяльності.
Православний священик-лікар о. Валентин набув надзвичайного авторитету як серед парафіян, так і серед світського загалу. 1923 прийняв чернецтво під ім’ям Луки (обране ім’я було суголосне його покликанню: в християнській традиції Лука ― апостол та євангеліст, а також лікар і художник, який написав перші ікони Богоматері). Того ж року був висвячений в архієрейський сан.
Був вірним послідовником Патріарха Тихона, свідомо став на шлях мучеництва (розуміючи, що в тогочасних умовах ієрархи Церкви перебували під постійною загрозою арешту і репресій). Вже через 10 днів після першої архієрейської служби був заарештований за звинуваченням у зв’язках із оренбурзькими козаками-контрреволюціонерами та шпигунстві на користь Англії. Перше заслання у Туруханський край тривало до 1926. По відбутті заслання відвідав батьків (які оселилися в м. Черкасах) і знову повернувся до м. Ташкента. У 1927–1930 таємно відновив священицьке служіння (медична, хірургічна практика для нього були заборонені). 1930 вдруге заарештований і ув’язнений, 3-річний строк покарання відбував у засланні в м. Котласі, потім ― у м. Архангельську. Отримав дозвіл приймати і оперувати хворих лише в поліклініці.
1934 повернувся до м. Ташкента; у пошуках постійної роботи лікарем-хірургом переїхав до м. Андижана, де виконував і лікарські й священицькі обов’язки. Черговим випробовуванням стала для Войно-Ясенецького втрата зору на одне око після невдало проведеної операції. У цей період вийшов з друку перший наклад праці «Нариси гнійної хірургії» («Очерки гнойної хирургії», 1934), яка здобула широке визнання.
В 1935–1936 проф. Войно-Ясенецький очолив Ташкентський Інститут невідкладної хірургії. 1937 знову заарештований за звинуваченням у створенні «контрреволюційної церковно-чернечої організації», поширенні наклепів на РКП(б) та Й. Сталіна. Пройшов через конвеєр допитів і тортур, на знак протесту оголошував голодування, але відмовився підписувати сфабриковані протоколи звинувачень «слідства». Отримав новий 5-річний строк. До березня 1940 перебував у засланні в містечку Велика Мурта (тепер Красноярський край, РФ); працював хірургом у місцевій поліклініці. Після початку Другої світової війни був переселений у м. Красноярськ (жовтень 1941) для лікування поранених; став консультантом усіх госпіталів Красноярського краю і головним хірургом евакогоспіталю. Термін заслання завершився у середині 1942; сукупно у засланнях і тюрмах провів 11 р. (реабілітований від усіх звинувачень у 2000).
З осені 1942 ― архієпископ Красноярський. Церковне служіння поєднував із працею хірурга та науковою діяльністю. Згодом призначений на посаду єпископа Тамбовської єпархії. Набув пошани і відомості за професійний дар лікування й діагностування, порятунок важко хворих. Наказом патріарха у квітні 1946 архієпископ Лука переведений до м. Сімферополя і призначений главою Кримської єпархії. Присвятив себе служінню Церкві, з 1947 був консультантом Сімферопольського військового госпіталю і клінік медичного інституту.
Задавнена хвороба очей призвела до втрати зору вже в 1955, що поклало край хірургічній практиці.
Похований у м. Сімферополі, на Першому міському цвинтарі, біля храму Всіх Святих.
Діяльність і погляди
Проявив себе як талановитий хірург, діагност, організатор охорони здоров’я, педагог. В земських лікарнях опанував не тільки хірургію, а й акушерство, гінекологію, терапію, педіатрію. Як хірург і вчений доклав вагомий внесок у царини офтальмології, нейрохірургії, військово-польової хірургії, абдомінальної хірургії, ортопедії, гнійної хірургії, анестезіології. Набутий Войно-Ясенецьким досвід лікування гнійних поранень та пізніх операцій при інфікованих ранах великих суглобів покладено в основу його наукової праці «Нариси гнійної хірургії» (1946, 2-ге вид.). За цю роботу отримав Сталінську премію І ступеня, більшу частину якої передав дітям, постраждалим від війни.
Його спадщина як ученого і практикуючого лікаря досі лишається об’єктом дослідження в різних галузях, зокрема в теорії клінічного діагнозу, медичній психології та деонтології, біоетиці, урології, організації охорони здоров’я тощо. Гуманіст, який словом і ділом поширював євангельські істини: проповідував, молився за нужденних і гнаних, багато лікував. Свій дар до зцілення уважав містичним дарунком «від Бога і для Бога» ― допомагав усім, хто потребував допомоги. Ніколи не відмовляв у благословенні, наголошуючи, що абсолютно грішних перед Богом немає. У працях, листах, проповідях відчутні особисті переживання містичних прозрінь, підтримка несправедливо засуджених. Вірував, що гріх, зло, насильство, кривди необхідно долати тільки прикладом власного терпіння і страждання, особистою праведністю. Повчав про два сутнісні вияви людини ― тілесний і духовний: «духовну інфекцію» можна здолати тільки силою Божих істин (Вірою, Надією і Любов’ю), аби урятувати й відновити в грішній людині все, що лишилося від Бога.
1947 завершив свій головний богословський твір «Дух, душа і тіло» («Дух, душа и тело»), над яким розмірковував з 1920-х. У праці наголошував на існуванні нерозривного метафізичного зв’язку між людським тілом, душею та духом, обґрунтовував посмертне життя душі. На його думку, нерозривна єдність душі й духу спрямовують людське життя до добра; діяльність мозку і серця також скоординовані на утвердження добра, припиняють генерувати його лише зі смертю людини. Душа після смерті тіла рухається або «до світла», або «від нього», і цей шлях визначено земним життям людини: кожен самостійно здійснює вибір і несе за це відповідальність.
Праці
Автор 55 наукових праць з анатомії, фізіології, анестезіології, гнійної медицини, хірургії, 12-ти томів проповідей. Книга «Нариси гнійної хірургії» витримала чотири видання (1934, 1946, 1956, 2006). Серед інших праць: «Про способи анестезії, найзручніші в земській практиці» («О способах анестезии, наиболее удобных в земской практике»; 1908), «Регіонарна анестезія при операціях шиї, язика і верхньої щелепи» («Регионарная анестезия при операциях шеи, языка и верхней челюсти»; 1909); «Кров’яна саркома ребра» («Кровяная саркома ребра», 1910); «Про оперативне лікування переломів хребта» («Об оперативном лечении переломов позвоночника»; 1910), «Регіонарна анестезія сідничного і серединного нервів («Регионарная анестезия седалищного и срединного нервов»; 1912), «Пізні резекції при інфікованих вогнепальних пораненнях суглобів» («Поздние резекции при инфицированных огнестрельных ранениях суставов»; 1944); «Про гематогенний остеомієліт» («О гематогенном остеомиелите»; 1946–1947) тощо.
Визнання
Отримав світські й релігійні відзнаки: діамантовий хрест на клобук від патріарха (1944), медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945), Сталінську премію І ступеня за монографії «Нариси гнійної хірургії» та «Пізні резекції за вогнепальних поранень суглобів» (1946). Почесний член Московської духовної академії в м. Загорську (з 1957). 22.11.1995 Синод Української православної церкви (в юрисдикції Московського патріархату) зарахував архієп. Луку до лику місцевовшановуваних святих як святителя й сповідника віри.
2010 у м. Сімферополі на території 386-го військового госпіталю Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону, відкрито пам’ятник Войно-Ясенецькому. На його честь встановлено меморіальні дошки і пам’ятні знаки у містах Києві, Керчі, містечках і селах, де він певний час мешкав, служив, лікував. Храм святителя Луки Кримського діє у м. Вінниці.
Додатково
Навіть сліпота не завадила архієп. Луці проводити служби в храмі. Він сам, без сторонньої допомоги діставався до храму, напам’ять читав молитви і цитував Євангелія. Керуючи Сімферопольською єпархією, часом приймав і консультував хворих, вражаючи місцевих лікарів точністю діагнозів і дієвістю медичних призначень. За свідченнями, авторитет лікаря-священика Луки був таким високим, що хворі отримували надію просто дотиком до його облачення під час богослужіння. Дотепер частина православних вірян покладаються на чудесну допомогу святителя Луки. Його могила та мощі стали місцем прочанства і молитов про зцілення.
Усі діти Войно-Ясенецького наслідували професію батька і стали лікарями й вченими: сини Михайло (1907–1993) і Валентин (1913–1992) ― докторами медичних наук, Олексій (1909–1985) ― доктором біологічних наук, дочка Олена (1908–1971) ― лікарем-епідеміологом. Лікарську династію продовжили онуки й праонуки.
Бібліографія
Дві грані однієї долі. Святитель Лука (В. Ф. Войно-Ясенецький) : біобібліографічний покажчик до 140-річчя від дня народження / уклад.: М. І. Мельник, Т. І. Ліфанова ; ред. Г. А. Біловус. Вінниця : [б. в.], 2017. 76 с.
Праці
- Поздние резекции при инфицированных огнестрельных ранениях суставов. Москва : Медгиз, 1944. 96 с.
- «Сила Моя в немощи совершается». Духовные беседы. Москва : Неопалимая Купина, Лествица, 1994. 416 с.
- Наука и религия. Дух, душа и тело. Москва : Троицкое слово, 2001. 320 с.
- Очерки гнойной хирургии. Москва : Бином, 2006. 720 с.
- Я полюбил страдание… Автобиография. Москва: Издательство Сестричества во имя святителя Игнатия Ставропольского, 2008. 192 с.
- Слушайте писание. Проповеди на евангельские темы (стенограмма). Москва : Образ, 2007. 192 с.
Укр. переклад. ―
- Я полюбив страждання... Глибока : «Благодатний Вогонь», 2013. 188 с.
- Євангельське золото. Бесіди на Євангеліє (вибране). Львів : Видавець Бадікова Н. О., 2017. 136 с.
Література
- Грекова Т. И. Два служения доктора Войно-Ясенецкого // Наука и религия. 1986. № 8. С. 12–19.
- Шевченко Ю. Л. Приветствует вас святитель Лука, врач возлюбленный. Санкт-Петербург : Наука, 2007. 623 с.
- Халезова Л. Етапи формування релігійності архієпископа Кримського Луки (В. Ф. Войно-Ясенецького) // Iсторiя релiгiй в Українi : науковий щорiчник. Львів : Логос, 2008. С. 348–352.
- Берко В. Г. Войно-Ясенецький ― видатний хірург і духовний діяч (до 130-річчя з дня народження) // Ортопедия, травматология и протезирование. 2008. № 1. С. 93–99.
- Лисичкин В. А. Лука, врач возлюбленный. Жизнеописание святителя и хирурга Луки (Войно-Ясенецкого). Москва : Издательство Московской Патриархии. 2013. 456 с.
- Филимонова М. В. Войно-Ясенецкий, архиепископ Лука // Архивъ внутренней медицины. 2014. № 2. С. 68–73.
- Каликинская Е. Святитель Лука. Факты, документы, воспоминания. Москва : «Даръ», 2015. 192 с.
- Каладзе Н. Н. Творческий путь В. Ф. Войно-Ясенецкого в медицине // Раны и раневые инфекции. Журнал имени профессора Б. М. Костючёнка. 2016. № 3. С. 8–14.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Лука (Войно-Ясенецький) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лука (Войно-Ясенецький) (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.04.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
