Мирослав Іван Любачівський, кардинал
Миросла́в Іва́н Любачі́вський (24.06.1914, м. Долина, тепер Івано-Франківська обл., Україна ― 14.12.2000, м. Львів, Україна) ― релігійний і громадський діяч, кардинал Католицької церкви (з 1985), глава Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Львівський (1984–2000), богослов, доктор теології (з 1941), професор (з 1971).
|
Мирослав Іван Любачівський, кардинал | |
|---|---|
| Народження | 24.06.1914 |
| Місце народження | Долина (місто) |
| Смерть | 14.12.2000 |
| Місце смерті | Львів |
| Напрями діяльності | релігія, богослов'я, церковне адміністрування |
| Традиція/школа | Українська греко-католицька церква |
Зміст
Життєпис
Батьки ― Євстахій і Анна; був старшим із трьох синів. Початкову освіту здобув у «Рідній школі» м. Долини. 1933 з відзнакою закінчив гімназію в м. Стрий (тепер Львівська обл., Україна). 1934 вступив на філософський факультет Львівської богословської академії, пізніше продовжив навчання ще й на факультеті теології. За сприяння Андрея Шептицького, який відмітив здібності юнака, з 1937 студіював богослов’я в міжнародному колегіумі Канізіанум (Collegium Canisianum) при університеті м. Інсбрука (Австрія).
13.08.1938 отримав сан диякона, а 21.09.1938 у м. Львові ― ієрейське посвячення від митрополита Андрея Шептицького. Був призначений на службу в Львівську архієпархію, після посвяти повернувся до навчання в м. Інсбруці. На початку Другої світової війни (1939) разом із університетом перемістився до Швейцарії (м. Сьйон, кантон Вале), де 1941 захистив докторську працю: «Боротьба св. Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії».
З 1942 продовжив богословські студії в м. Римі:
- 1942–1945 у Папському Біблійному інституті (Біблікумі, лат. Biblicum), де 1944 здобув ступінь магістра біблійних наук і доктора теології;
- 1945–1947 у Папському Григоріанському університеті (Gregorianum), де отримав ліценціат з філософії, й одночасно (з дозволу кардинала) студіював медицину в Італійському королівському університеті (ліценціат з медицини). Допомагав українцям, які перебували за кордоном.
У травні 1947 задля духовної опіки над українською діаспорою о. Мирослав переїхав до США. Спочатку перебував у м. Філадельфії (штат Пенсильванія), потім ― у м. Стемфорді (шт. Коннектикут). Був секретарем Архієпископа УГКЦ.
З 1949 служив парохом церкви Святих апостолів Петра і Павла в м. Клівленді (шт. Огайо), а також у парафіях штатів Пенсильванії та Вісконсина. На цей час припадає початок його активної наукової та літературної діяльності.
1968 ― духівник Української католицької семінарії св. Йосафата у м. Вашингтоні.
1971 призначений професором Академії св. Василя у м. Філадельфії; 1973 ― духівником семінарії св. Василя в м. Стемфорді, а 1977 ― її духовним директором.
У квітні 1978 отримав від папи Павла VІ ступінь почесного прелата. У вересні 1979 папа Іван Павло ІІ призначив Мирослава Івана Любачівського Архієпископом і митрополитом Філадельфійським. 12.11.1979 Іван Павло ІІ (за участі Верховного Архієпископа УГКЦ Йосифа Сліпого та митрополита Максима Германюка) хіротонізував його на єпископа. Тоді ж призначив Архієпископом УГКЦ у м. Філадельфії.
27.03.1980 після Синоду єпископів УГКЦ архієп. Мирослав Іван отримав призначення на коад'ютора Верховного архієпископа з правом спадкоємності престолу. Цього ж року переїхав до м. Рима.
Після смерті Йосифа Сліпого, 07.09.1984 перебрав на себе провід Українською греко-католицькою церквою, був її предстоятелем до кінця життя. 25.05.1985 отримав кардинальську гідність і призначений членом кардиналів колегії, ставши 4-м кардиналом в історії УГКЦ. Того ж року здійснив візитацію структур церкви в Аргентині, Бразилії, Югославії, 1986 ― в Австралії та Канаді.
Діяльність в Україні
Влітку 1987 організовував зустріч Папи Йоана Павла ІІ з греко-католицьким духовенством і вірянами з України (відбулася 04.08.1987), під час неї оголошено про вихід Церкви з підпілля після 40-річного катакомбного існування. Керував підготовкою УГКЦ до відзначення 1000-ліття хрещення Русі.
Невдовзі після офіційної легалізації УГКЦ в Україні кардинал Любачівський урочисто повернувся на батьківщину (30.03.1991). Однією з перших його вітала й зустрічала Тернопільська область. 20–21 квітня відвідав міста Тернопіль, Зборів, Збараж, села Озерне (Зборівського р-ну), Зарваницю (Теребовлянського р-ну) та ін.
Саме на час його служіння ліг основний тягар відбудови греко-католицьких інституцій в країні та справа відродження УГКЦ як дієвої і чисельної національної Церкви. Заснував Архієпископську курію та взявся за реорганізацію кліру, вирішення соціальних проблем духовенства, розбудову духовних закладів освіти та недільних шкіл; створював нові єпархії, церковні структури; налагоджував зв’язки з мирянами та світською владою. Вів діалог з українськими Православними церквами та ін. конфесіями. Висвятив сотні нових священників УГКЦ. Продовжував науково-богословські дослідження, перекладацьку діяльність. Опікувався поверненням культових споруд і церковного майна; в 1990 греко-католицькій громаді передано кафедральний собор Святого Юра у Львові.
У травні 1992 скликав перший за часів незалежності України Синод єпископів УГКЦ, на якому виголосив стратегічну програму діяльності Церкви ― визнання УГКЦ як патріархату. Завдяки зусиллям владики Любачівського 1992–1994 було відновлено діяльність Львівської Богословської академії (тепер Український католицький університет), відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут Пресвятої Трійці, при якому 1996 створено Дрогобицьку духовну семінарію. Новий поштовх отримала соціальна праця Церкви, зокрема зі заснуванням в Україні філій міжнародної благодійної організації «Карітас».
1995 у зв’язку з погіршенням стану здоров’я Мирослав Іван (Любачівський) відійшов від управління Церквою, Синод єпископів УГКЦ обрав Любомира Гузара єпископом-помічником предстоятеля.
Похований у крипті кафедрального собору Св. Юра.
Основні праці
З кінця 1940-х активно публікував власні проповіді, богословські праці, підручники, переклади. Автор статей з історії Української греко-католицької церкви, пастирських листів і звернень.
Головні праці: «Підручник з догматики» (1953–1959), «Катехізис для священиків» (1961), «Вірую в єдиного Бога: проповіді і розважання» (1978), «Підручник з літургіки» (1980), «Проповіді» (кн. 1–3, 1984–1990), «Чи справді було хрищення Росії 988 року?» (1986), «Російська православна церква як інструмент Московського імперіалізму. До 1000-я України» (англ. мовою, 1988), «Підручник з морального богослов’я» (1992), «Про єдність святих Церков» (1994).
Визнання
Почесний громадянин міст Львова, Тернополя, Долини.
На його честь названі вулиці в містах Івано-Франківську та Долині. На батьківщині Мирослава Івана Любачівського, біля будинку, де він народився (тепер вул. Стуса, 1) 2008 встановлено пам’ятний знак.
На честь діяча названо започаткований 2012 у м. Долині щорічний фестиваль духовної пісні «З піснею до Бога».
2014 на відзначення 100-ліття від уродин Мирослава Івана Любачівського у м. Долині встановлене погруддя (автори проекту Р. Романишин та В. Залясько).
Додатково
- Висвячення о. Мирослава Івана в ієреї (21.09.1938) відбулося в каплиці митрополичих палат кафедрального собору Святого Юра у м. Львові.
- Став першим владикою Української греко-католицької церкви, якого висвятив на єпископа Папа Римський.
- Всі, хто особисто знав Мирослава Івана Любачівського, відзначали його смиренність та мудрість. Йому належить вислів, що став духовним орієнтиром для вірян: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім — у творенні добра».
Праці
- Вірую в єдиного Бога: Проповіді і розважання. Торонто : Українське видавництво «Добра книжка», 1978. 344 с.
- Проповіді. Рим : Видання Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи, 1984. 284 с.
- Чи справді було хрищення Росії 988 року? Рим ; Мюнхен : Український освітній інститут, 1986. 87 с.
- Ранішні розважання. Львів : Стрім, 1995. 639 с.
- Отче наш: роздуми над Господньою молитвою. Львів : Місіонер, 1998. 184 с.
Відео
| Мирослав Іван Любачівський про Берестейську унію |
|---|
Warning: touch(): Utime failed: Permission denied in /var/www/wiki.new/extensions/Widgets/vendor/smarty/smarty/libs/sysplugins/smarty_template_compiled.php on line 178 |
Література
- Петрів І. Патріарх Любачівський. Львів : Логос, 1991.
- Сапеляк А. Київська церква на Слов’янському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. Буенос-Айрес ; Львів : Місіонер, 1999. 232 с.
- Бендик М. Еклезіологія патріарха Мирослава Івана (Любачівського) // Богослов’я. № 65. 2001. С. 18–32. URL: http://dds.edu.ua/ua/articles/2/rizne/949-lubachivsky-theology.html
- Рубльова Н. С. Любачівський Мирослав-Іван // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ : Наукова думка, 2009. Т. 6: Ла―Мі. С. 373.
- Блаженніший Мирослав Іван Любачівський // Офіційний сайт Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви. URL: https://synod.ugcc.ua/data/blazhennishyy-myroslav-ivan-lyubachivskyy-431/
- Цуньовський О. З біографії Патріярха Мирослава Івана Любачівського в 1914-1979 роках: з нагоди 100-ї річниці з дня його народження (30.06.2014). URL: http://ichistory.org.ua/2014/06/30/oleg-tsun-ovs-kyj-z-biografiyi-patriyarha-myroslava-ivana-lyubachivs-kogo-v-1914-1979-rokah-z-nagody-100-yi-richnytsi-z-dnya-jogo-narodzhennya/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Мирослав Іван Любачівський, кардинал // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мирослав Іван Любачівський, кардинал (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
