Мовчання
Мовчáння — комунікативна дія, що полягає в добровільному або вимушеному утриманні від висловлювання, виражає духовну зосередженість людини, орієнтацію на пізнання світу та самопізнання або свідчить про травматичні переживання, самотність і відчуження.
Історична довідка
Представники давніх індійських і китайських філософських шкіл пов’язували мовчання зі спробами осягнути трансцендентне. Незалежність від слова притаманна пізнавальній стратегії дзен-буддизму, у «Дао де цзін» мовчання визнане необхідним для осягнення істини.
Давні греки приписували мовчазність Гарпократу (грец. Άρποκράτης, лат. Harpokrates — варіанти імені єгипетського бога Гора), хоча його єгипетське зображення у вигляді немовля з пальцем у роті означало дитинність. Приклад покарання мовчанням містить давньоримська легенда про німфу Ларунду (лат. Larunda — балакуча). За те, що вона розкрила Юноні, що Юпітер домагається німфи Ютурни, бог вирвав їй язик і відправив у царство мертвих. Зґвалтована Меркурієм Ларунда стала Тацитою (лат. Tacita — німа або мовчазна), що символізувала смерть-безсловесність.
За Діогеном Лаертським, учні-новачки Піфагора протягом п’яти років зберігали обітницю мовчання. За Плотіном, спільне мовчання з природою є свідченням контакту з нею та Богом. У Прокла мовчання передує знанню, а в скептицизмі є підсумком пізнання.
У християнстві мовчання символізує невисловленість божественного первня та смирення людини, характеризує молитовну практику. Марнослів’я тут ототожнюється з гріхом, оскільки свідчить про людину, поглинену пустими, малозмістовними інтересами, що заважають спасінню душі. Православний ісихазм вважав мовчання шляхом обóження — з’єднання людини з Богом через споглядання духовним оком нетварного (фаворського) світла; Іоанн Лествичник назвав мовчання матір’ю молитви. Ця практика, здавна відома в чернецтві, була визнана в Східній церкві канонічною в 14 ст. завдяки зусиллям св. Григорія Палами. За Псевдо-Діонісієм Ареопагітом, безмовність супроводжує сходження на вершину богопізнання. Середньовічні західні містики трактували мовчання як індивідуальне духовне подвижництво. Аврелій Августин у «Сповіді» змалював мовчання як атрибут Бога: «Який далекий Ти, що перебуваєш на висотах у мовчанні, Господи, Єдиний, Великий». Тома Аквінський наголошував на дієвості мовчання Бога, яке свідчить про його присутність. Майстер Екгарт стверджував, що мовчання панує у найглибшій частині душі.
В ісламі утримання від слова високо цінується в окремих громадах суфіїв, де зикр — згадування Аллага — вершиться мовчки, інколи із застосуванням особливих дихальних технік.
У західноєвропейській думці епохи модерну спостерігається десакралізація мовчання, яке відтак розглядається як атрибут людського. Й. Вінкельман характеризував його німецьким словом Still, яке одночасно означає тишу (мовчання), нерухомість і таємницю, давньогрецьку красу. У романтичній естетиці Silencium стає сигніфікацією обранництва, посвячення. Т. Карлейль стверджував, що думки працюють у мовчанні, яке рятує людину від суєти вічного самовиговорювання. М. Бубер розглядав його як передумову діалогу, М. Бахтін — як фактор, проблематизуючий комунікацію, а Л. Вітгенштайн — як вихід з неможливості виразити логічну форму мови та відмову від обговорення філософських питань за допомогою слів. За М. Гайдеґером, всередині мовчання засновується мова. У постструктуралізмі воно розглядається як особлива форма ставлення до смислу тексту. Постмодерністське його розуміння запропонували Р. Барт, Ж. Дерріда, М. Фуко, Ж. Бодріяр. Естетичне переосмислення мовчання є у творах М. Метерлінка, Дж. Кейджа, естетиці авангарду 1920–30–х рр., театрі абсурду, у есеїстиці С. Зонтаґ.
Характеристика
Мовчання характеризують як онтологічний, антропологічний і комунікативний феномен; екзистенціал і символ людського існування та культури. Має етичний і пізнавальний смисл, який реалізується у співвідношенні з мовленням і смислоутворенням. Може бути симптомом відчуження людини, самотності чи репресивного пригнічення особи владою. За В. Малаховим, мовчання є відсутністю або незадіяністю настанови на словесне, знакове, екзистенційне вираження та духовною зосередженістю. О. Сливинський до характеристик мовчання зараховує комунікативність, антропологічність і семантичність, виділяючи еліптичне мовчання (нереалізація очікуваного) і мовчання мовленнєвого трансцендування (відкритість висловлювання до невимовного смислу) та три види замовчування — інтенційне (певного смислу), неінтенційне (невимовного) і репресивне.
Замовчування катастрофічних подій в житті людини та історії людства часто супроводжує травматичні індивідуальні психічні переживання і є засадою колективних травм.
Значення
Мовчання споріднене з тишею, але не тотожне їй. У діалозі проявляє свою семіотичну природу, визначає дискурсивну поведінку особи, свідчить про оберігання ідентичності та орієнтацію на пізнання світу і самопізнання.
Цитати
«Хто мовчить — двох навчить».
(Українська народна мудрість).
«Той, хто знає – не мовить. Той, хто мовить, не знає».
(Лао-Цзи. Книга про дао і де (Даодецзін) / Пер. з кит. Ж. Ліньова, Я. Хін-Шун // Всесвіт. 1998. № 10. С. 128).
«Про те, про що не можна сказати, треба мовчати».
(Вітгенштейн Л. Trаctatus logico-filosoficus. Фiлософськi дослiдження / Пер. з нім. Є. Поповича. Київ : Основи, 1995. С. 86).
«Мовчання мас, безмовність мовчазної більшості — ось справжня проблема сучасності».
(Бодріяр Ж. В тіні мовчазної більшости, чи Кінець соціального // Культурологічний часопис «Ї». 2002. № 25. С. 80).
Література
- Богданов К. А. Очерки по антропологии молчания. Homo Tacens. Санкт-Петербург : Издательство Русского Христианского гуманитарного института, 1997. 352 с.
- Сливинський О. Т. Мовчання як іншість. Літературно-антропологічна перспектива // Слово і Час. 2002. № 8. С. 59–68.
- Малахов В. А. Молчание в диалоге — диалог в молчании // Уязвимость любви. Київ : Дух и Літера, 2005. С. 191–197.
- Лютий Т. В. Владний аспект, акти мовчання та трансгресивна властивість мовного середовища // Мультиверсум. Київ, 2006. № 56. С. 42–55.
- Эпштейн М. Н. Слово и молчание: метафизика русской литературы. Москва : Высшая школа, 2006. 559 с.
- Гайдеґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В. Кам’янця. Львів : Літопис, 2007. 232 с.
- Бубер М. Я і Ти. Шлях людини за хасидським вченням / Пер. з нім. В. Терлецького, Н. Спринчан. Київ : Дух і Літера, 2012. 272 с.
- Шваліна Й. Мовчання говорить. Теперішнє залишається, тільки час минає. Зміцнювати мир, осмислюючи минуле / Пер. з нім. О. Плевако. Київ : Дух і Літера, 2016. 304 с.
- Доній Н. Є. Мовчання як тактика комунікації соціально девіталізованої особистості // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. 2017. Вип. 1. С. 111–119.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Мовчання // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мовчання (дата звернення: 28.04.2024).
Оприлюднено: 16.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
