Богопізнання
Богопізнання́ (богознання, теогнозія; від грец. θεός — Бог та грец. γνώσις — знання, пізнання) — релігійно-філософський та богословський термін, який у широкому розумінні означує можливості, способи, форми та зміст людських знань про Бога. Висновують про значну варіативність шляхів богопізнання: 1) філософські й релігійно-філософські концепції; 2) монотеїстичні богословські вчення, зокрема християнська теорія і методологія богопізнання; 3) містична практика богопізнання як єднання з Богом.
Зміст
Богопізнання, богознання, богоосягнення
Методологічно розрізняють богопізнання як сукупність теорій, концепцій і як практику та інтуїтивне переживання Божественного (богознання). За такого підходу домінуючим є уявлення, що пізнати Бога як абсолютну реальність (див. Абсолют) неможливо, але є приступним Його знання-переживання, пізнання Його чисельних проявів і одкровення.
Розрізняють також богопізнання і богоосягнення. Останнє передбачає взаємодоповнювальну єдність вірувань, знань, переживань, досвіду поклоніння та естетичного ставлення людини до Бога (тоді як богопізнання акцентує когнітивно-теоретичний складник).
Представники релігійної філософії всеєдності міркували про синтез у процесі богопізнання усіх пізнавальних засобів людини (інтегральне богопізнання), шляхи осягнення Бога «усім єством» — розумом, почуттями, афектами, волею, серцем.
Філософські, релігійно-філософські теорії богопізнання
Філософія завжди мала своїм предметом абсолютну реальність і можливості, умови, засоби її пізнання. В історії філософської думки співіснували погляди, які постулювали: неможливість пізнання Бога (агностицизм), неможливість певного, достовірного знання про Його буття (скептицизм) або ж перспективу осягнення Бога в його проявах (теїзм), можливість доволі повного знання Бога (пантеїзм). Відтак у межах теїзму уможливлена теорія про Бога та богопізнання, створена засобами філософії.
Філософська теологія ґрунтується на здатності розуму мислити властивості Бога незалежно від релігійного одкровення. Філософське вчення про Бога може набирати форми класичного теїзму (томізм, аналітична теологія) чи некласичного теїзму (процес-теологія, постмодерна теологія). Класичне філософсько-теїстичне вчення про богопізнання є переважно метафізичним або аналітичним і передбачає уявлення про Бога як абсолютне, трансцендентне буття, вищий абсолютний пізнавальний принцип реальності, що відкриває можливість для існування та пізнання світу й людини. Бог є досконалим і нескінченим Буттям, властивості якого не заперечують Його єдності й простоти. Знання Бога, в такому сенсі, є знанням його абсолютних якостей, атрибутів, вершиною яких постає Досконалість. Раціональні докази буття Бога, найповніше представлені в схоластиці, демонструють можливості і межі розуму в релігії.
У процес-теології Бог постає процесуальною реальністю, а зв’язок між Його сутністю і властивостями — динамічним. У сучасних постметафізичних теологіях для обґрунтування богопізнання звертаються до філософських мов феноменології, герменевтики, персоналізму, комунікативізму, неопрагматизму, постструктуралізму, постмодернізму тощо. Вони дозволяють осмислювати буття Бога поза метафізичними категоріями чи бінарними опозиціями мислення («слабка» теологія, постнеопатристика, нова ортодоксія).
Богопізнання в монотеїстичних релігіях
Релігійні вчення про богопізнання формувалися в межах монотеїстичних релігій (див. Монотеїзм), для яких Бог є персональним Творцем світу й людини (її розуму, духу), підтримує з людством духовне спілкування (через обраних праведників, пророків, посланців), передає одкровення про Себе, в Завіті, Законі, Святому Письмі і заповідях.З релігійного погляду осягнення людиною Бога можливе (хоча б частково) як завдяки релігійному одкровенню, так і завдяки практично-діяльним зусиллям людини.
Способи такого осягнення і форми його фіксації можуть бути різними. Форми богопізнання співпадають з формами богослов'я: відповідно, виділяють філософське, догматичне та містичне богопізнання. Серед способів пізнання Бога в теїстичних релігіях визнавалися як раціональні (зусиллями розуму, логіки, філософських аргументів і розмірковувань, доказів буття Бога), так і ірраціональні (віра в істини об’явлення, містична інтуїція, досвід любові, «злиття», «розчинення» у Богові, самозаглиблення). Їх першість, можливості й межі тлумачилися у прямій залежності від вирішення в певній релігії ключового питання про співвідношення знання (розуму), віри, досвіду та інтуїції та використання арсеналу філософських методологій. Понад те, прагнення до осягнення Бога визнається вищим щаблем пізнавальної діяльності людського духу.
Ортодоксальні богословські системи всіх авраамічних релігій припускають можливість неповного пізнання Бога (його проявів, імен, властивостей), але встановлюють межі духовним зусиллям людини: обстоюють принципову неприступність для людського розуму вичерпного пізнання Бога, Його волі та Божественного замислу, непізнаванність й непередаваність усієї повноти трансцендентного Божого буття в категоріях обмеженого людського розуму. Теологічні учення, що виникали в межах авраамічної традиції, назагал містять уявлення про три можливі шляхи пізнання Бога:
- через самооб’явлення Бога, зафіксоване у Святому Письмі (Торі, Біблії, Корані) й Священному Переказі (цей шлях торується переважно засобами екзегези);
- через пізнання Його творінь (переважно через дослідження природного світу);
- через індивідуальний містичний досвід богоспілкування, особисту «зустріч» з Богом (релігійні переживання, молитовні й аскетичні практики, містичне споглядання тощо).
Християнська теорія богопізнання
У християнстві головною умовою богопізнання (пізнання Бога в природі, людині, історії, Біблії, Священному Переказі, містичних переживаннях святих тощо) стає Боговтілення Ісуса Христа, коли «Слово Бога стало плоттю». Як різні форми Богознання розглядають не тільки Символ віри, догмати, теолого-філософську спадщину Отців і Учителів церкви, а й когнітивні компоненти релігійної практики (богослужбової, проповідницької, ритуально-обрядової), твори релігійного мистецтва, релігійний досвід тощо.
У класичній християнській патристиці розроблялися шляхи природного і містичного богопізнання. Раціональний шлях богопізнання починається з констатації неможливості пізнати Бога по суті. Метод апофатичного богопізнання (див. Апофатичне богослов'я) припускає осягнення Божественного шляхом послідовного заперечення всіх можливих Його визначень і ознак як неспівмірних Йому. Бог мислиться трансцендентним, незрівнянно вищим за будь-які приписані Йому атрибути, але відкривається внутрішньому спогляданню, у світлі преображення. Метод катафатичного богопізнання (див. Катафатичне богослов’я) визнає можливість отримати (до певної міри) знання про Бога за аналогією з світом, коли він діяльно проявляє себе у природі, житті людини, історії. Його можна пізнавати через Красу, Розумність, Гармонію, Лад світу: у Богові як вищому Бутті вкорінені абсолютні якості буття та мислення.
Різні форми православної теології (візантійський неоплатонізм, шкільна теологія, софіологія, неопатристика, постнеопатристика) передбачають осмислення і щоразу нове прочитання патристики, з якої виводять способи і форми богопізнання. У католицизмі, поряд з орієнтацією на патристику, розвинена теоретико-раціоналістична (схоластична) традиція богопізнання, сформульована свого часу ще Томою Аквінським і закладена в основу офіційної доктрини Римо-католицької церкви. Все це зумовлює існування різних теорій в дусі неоавгустиніанства, неотомізму, модернізму тощо. Для традиційної та сучасної теології протестантизму богопізнання цілком визначається особистою вірою і Божою благодаттю, вірянин осягає Бога переважно через Святе Письмо та молитву. Різні харизматичні течії роблять акцент на важливість досвіду в богопізнанні.
Богословські методології богопізнання
В історії теології виникли чисельні гносеологічні методології богопізнання, які відрізняються наголосом на віру, розум, інтуїцію чи досвід. Відповідно, виділяють богословські вчення фідеїзму, раціоналізму, інтелектуального інтуїтивізму, містичного інтуїтивізму, містичного емпіризму тощо. Варіанти синтезу теології з філософією дають різновиди метафізичних (неоплатонізм, трансценденталізм, діалектика, схоластика) та постметафізичних (екзистенціалізм, персоналізм, феноменологія, герменевтика, аналітика, структуралізм, поструктуралізм) методологій богопізнання, кожна з яких пропонує власну онтологію та антропологію.
Містична практика богопізнання
Феномен містики притаманний різним релігіям, обстоює можливість безпосереднього єднання людини з вищим Божественним буттям. Так, релігійні вчення, поширені в індійських релігіях, зорієнтовані на містичний досвід та аскетичну практику (йоґа) як умову богопізнання. В монотеїстичних релігіях присутні власні містичні традиції, які часто піддавали сумніву висновки офіційного богослов’я (напр., ісихазм, суфізм, хасидизм, кабала).
У західній християнській традиції як альтернативу томістському й неотомістському інтелектуалізму розглядають шлях екзистенційно-містичного, безспосередньо-досвідного пізнання Бога, визначений Аврелієм Августином, Еріугеною, Бонавентурою. В протестантизмі існує власна містична лінія, що увиразнюється в пієтизмі. Виокремлюють германську містичну традицію (Якоб Беме, Анґелус Сілезіус, Майстер Екгарт, Йоганн Таулер, Валентин Вайгель).
У східному християнстві домінує традиція містико-досвідного, аскетичного, кордоцентричного (див. Кордоцентризм) пізнання вірою через причастя благодатним Божим енергіям, де логіко-дискурсивне мислення виконує підпорядковану, часткову, обмежену роль. Богопізнання в ній співпадає з практикою духовного життя і мислиться як єдність трьох стадій: доброчесного життя (праксис), інтелектуального споглядання (теорія) та екстатичного єднання (обоження) з Богом. Православна містична теорія богопізнання представлена Псевдо-Діонісієм Ареопагітом, Ісааком Сирином, Симеоном Новим Богословом, Григорієм Паламою та ін. містиками. У паламізмі, зокрема, обґрунтоване благодатно-енергійне богопізнання як поєднання людини з Богом, через його нетварні енергії. Людська особистість мислиться здатною досягти «чистоти» розуму (шляхом спокутувального очищення і боротьби з пристрастями), що здатен сприйняти благодать Святого Духа і споглядати невимовні Божественні таємниці. Вищим щаблем такого богопізнання є обоження людини, прилучення до Божого єства.
Значення
Теорії і практики богопізнання мали виняткове значення для розвитку релігій світу, зокрема християнського богослов’я, релігійної філософії, догматики, релігійних практик та мистецтва. Вони втілили горні прагнення людського духу до пізнання Істини, Блага, Краси, Досконалості.
Християнська теорія і методологія богопізнання вплинула на чисельні філософські, езотеричні вчення, духовні і культурні практики, розвиток національних філософій і теологій.
Література
- Лосский В. Очерки мистического богословия Восточной Церкви // Мистическое богословие / Пер. с фр. В. А. Рещиковой. Киев : Путь к Истине, 1991. С. 97–259.
- Вовк О. В. Пізнання Абсолютного Блага в філософії Платона // Philosophia prima: метафізичні питання. 1999. Вип. 2. С. 18–45.
- Тихон (Софийчук), игум. Внутренняя целостность и богопознание // Труды Киевской духовной академии. 1999. № 2. С. 59–135.
- Борозенец Т. Таинство обожения или апофатико-катафатические размышления о Богочеловечестве // Синопсис: богослов`я, філософія, культурологія. 2001. № 4–5. С. 284–303.
- Давыденков О. Спор о границах богопознания в XIV веке // Богословский сборник. 2001. Вып. 8. С. 37–56.
- Софроний (Сахаров), архим. Подвиг богопознания: Письма с Афона (к Д. Бальфуру). Сергиев Посад : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2003. 368 с.
- Верховской С. С. Бог и человек: Учение о Боге и богопознании в свете православия. Москва : Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2004. 464 с.
- Яннарас Х. Хайдеггер и Ареопагит, или Об отсутствии и непознаваемости Бога // Избранное: Личность и Эрос / Пер. с новогреч. Г. Вдовиной. Москва : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2005. С. 7–88.
- Отто Р. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным / Пер. с нем. А. М. Руткевич. Санкт-Петербург : Санкт-Петербургский университет, 2008. 272 с.
- Борозенець Т. Християнське богопізнання та сучасна цивілізація // Релігія в Україні. 2011. URL: https://www.religion.in.ua/main/analitica/8118-xristiyanske-bogopiznannya-ta-suchasna-civilizaciya.html
- Енцикліка Fides et ratio Святішого Отця Йоана Павла ІІ про співвідношення віри й розуму // Дрогобицька духовна семінарія блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима. URL: http://dds.edu.ua/ua/articles/2/duhovna-svitlytsa/rik-viry-2012-2013/1115-fides-et-ratio.html
- Кошетар У. П. Богопізнання, як чинник формування середньовічної особистості // Вісник Національного авіаційного університету. Філософія. Культурологія. 2012. № 1. С. 106–112.
- Андрусів Л. Містичний та раціональний аспекти богопізнання у києворуській духовній культурі // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2016. Вип. 20. С. 28–33.
- Христокін Г. В. Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях. Ірпінь : УДФСУ, 2021. 404 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Христокін Г. В. Богопізнання // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Богопізнання (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
